WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаШкільні твори → Поет i час (громадянська позицiя лiрики Павла Тичини) - Реферат

Поет i час (громадянська позицiя лiрики Павла Тичини) - Реферат

Поет i час (громадянська позицiя лiрики Павла Тичини)
У бурхливе море революцiйних подiй П. Тичина увiйшов справжнiм поетичним шедевром - iсторико-фiлософською поемою "Золотий гомiн", що сповнена пафосом нацiонального вiдродження. Її назва закарбувалась у свiдомiсть України символом волi й пробудження нацiї. Менi вона здається своєрiдною ораторiєю, яка проголошує iдею вiчностi українського народу, його духовної мiцi. У кожному рядку вiдчувається гордiсть автора за свiй народ i його iсторiю; душу сповнює урочистiсть i святковий настрiй, бо українська революцiя 1917 року вселяла вiру, пiднiмала духовнi сили народу, будила його вiд фiзичного i духовного рабства.
...Дзвони Лаври i Софiї пливуть над мiстом, як "потужнi рiки", а з глибин вiчностi "падають зерна в душу", - кожен переймається думами про Україну, її давнiм, сучасним i майбутнiм життям. Я неначе бачу П. Тичину серед тих, хто зiбрався на iсторичнiй Софiївськiй площi, щоб виразити свою вiковiчну волю i мрiю про незалежну Українську державу:
- Виростем! - сказали тополi.
- Бризнем пiснями! - сказали квiти.
- Розiллємось! - сказав Днiпро.
Бо "золотi джерела скресають пiд землю", "Самоцвiти ростуть у глибинах гiр", - перегукується Тичина з народними думами та казками, сповненими вiри у щасливий кiнець:
I б'ються в їх серця у такт:
- Iдуть! Iдуть! -
Дзвенять немов сонця у такт:
- Iдуть, iдуть!..
I всi спiвають, як вино,
- Я - дужий народ,
Я молодий.
Вболiвання за долю рiдної землi надихнуло поета на створення циклу "Скорботна мати". Мати Божа, вона ж Україна, i вона ж, можливо, покiйна мати поетова, воскресла силою його уяви. Вонапроходить полями країни наодинцi зi своєю скорботою: "Не буть нiколи раю у цiм кривавiм краю". Вона не шукає нi правих, нi винних, їй болить нацiональна руїна, що заподiяна братовбивчою вiйною. Це її словами говорить сповнений вiдчаю поет: "Як страшно!.. людське серце до краю обiднiло". Ще недавно був "золотий гомiн", а тепер: "Поглянула - скрiзь тихо. Буяє дике жито. - За що тебе розп'ято? За що тебе убито?"
"Хто ж це так iз тебе насмiятися смiв?" - гнiвно i з неприхованим вiдчаєм звертається до України Тичина. Поет справедливо стверджує, що не може бути гуманною та людська спiльнота, яка грунтується на злобi, зневажаннi традицiй роду ("курки спустили в матiр i отця"), на обманi та облудi ("рушимо з ножами у наш край-едем"). I, як логiчне завершення, - кiнцiвка поезiї, де автор говорить про прозрiння народу, який не хоче "ще й на волi у кайданах гнить". Я знову бачу того ж Тичину-патрiота, що й у "Золотому гомонi". У художнiй формi вiн ставить тi гострi питання, якi хвилюють i його, i тисячi його землякiв -українцiв. Вiдповiдi на них Тичина не дає, та всi її знають:
Ждали ми героя, а встав свинопас, -
Хто ж так люто кинув на поталу нас?
Жодного разу автор прямо не називає винуватця соцiального i морального зламу українського життя, та його риторичнi питання сумнiвiв у правильнiй вiдповiдi не викликають:
Хто ж це так iз тебе насмiяться смiв?
Хто у твоє серце нiж загородив?
За цими рядками простежується громадянська позицiя митця, який - плоть вiд плотi рiдного народу.
Loading...

 
 

Цікаве