WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаШкільні твори → Новi засоби зображення внутрiшнього свiту людини у модернiстськiй прозi ХХ сторiччя - Реферат

Новi засоби зображення внутрiшнього свiту людини у модернiстськiй прозi ХХ сторiччя - Реферат

Новi засоби зображення внутрiшнього свiту людини у модернiстськiй прозi ХХ сторiччя
Модернiзм - це узагальнене найменування цiлого ряду нереалiстичних конструктивних лiтературно-мистецьких стилiв, що склалися на початку ХХ сторiччя. Свою назву ця лiтературна течiя дiстала вiд французького слова moderne, що в перекладi означає новiтнiй, сучасний. Ця назва нiби пiдкреслює розрив з мистецькими традицiями ХIХ сторiччя. Визначальна його прикмета - орiєнтацiя на красу, прекрасне, як фундаментальну категорiю, основу мистецтва, зокрема лiтератури, але цим особливостi модернiзму не вичерпуються.
Бурхливий початок ХХ сторiччя супроводжувався i соцiальними зворушеннями i розвитком наукової думки, старий свiт змiнювався на очах, причому змiни часто випереджали можливiсть їх рацiонального пояснення, що призводило до розчарувань у рацiоналiзмi. Для їх усвiдомлення потрiбнi були новi прийоми та принципи узагальнення сприйняття дiйсностi, нове розумiння мiсця людини у всесвiтi (або "Космосi"). Не випадково бiльшiсть представникiв модернiзму шукала свiтоглядне пiдгрунтя у популярних фiлософських i психологiчних концепцiях, якi придiляли увагу проблемам iндивiдуальностi: у фрейдизмi та нiцшеанствi, або в екзистенцiаналiзмi й езотерицi.
Рiзноманiтнiсть вихiдних концепцiй свiтосприйняття, до речi, багато в чому зумовила й саму рiзноманiтнiсть зовнi нiби взаємовиключних напрямiв i лiтературних манiфестiв: вiд сюрреалiзму до дадаїзму, вiд символiзму до футуризму тощо. Але й уславлення мистецтва, як рiзновиду таємного мiстичного знання, що протиставляється абсурдностi свiту, i питання про мiсце особистостi з її iндивiдуальною свiдо-мiстю у Космосi, схильнiсть до створення власних нових мiфiв дозволяють розглядати модернiзм усе-таки як єдину лiтературну течiю.
Улюблений персонаж модернiстiв-прозаїкiв - "маленька людина", найчастiше образ середнього службовця (типовими є маклер Блум в "Улiссi" Джойса або Грегор у "Перевтiленнi" Кафки), бо це той, хто страждає, незахищена особистiсть, iграшка вищих сил.
"Абсурд - це метафiзичний стан людини в свiтi" - пише А. Камю у "Мiфi про Сiзiфа". Iнший його вислiв (джерело те саме): "Жити у повному усвiдомленнi безцiльностi життя - ось жахлива доля людини i водночас пiдстава її величi". Цi слова могли б стати епiграфом майже до будь-якого твору модернiстiв-прозаїкiв. Їхнi герої iснують у свiтi, де "нема вказiвок нi на землi, нi на небi" (Сартр), там, де людина створює особистi моральнi норми, здiйснюючи акт свободного вибору. Життєвий шлях персонажiв - ряд ситуацiй,особиста поведiнка - ряд актiв згаданого вище вибору, при чому справжнiй вибiр реалiзовується у "прикордонних", часто нереальних ситуацiях.
Герої модернiстiв живуть нiби поза реальним часом; суспiльство, влада чи держава для них - якiсь ворожi феномени iррацiональної, якщо не вiдверто мiстичної природи. У А. Камю ставиться знак рiвностi, наприклад, мiж життям i чумою. Взагалi в зображеннi модернiстiв -прозаїкiв, зло зазвичай оточує героїв з усiх бокiв, воно завжди готове зустрiти людину в найнесподiванiшу для неї мить.
Усе, що вiдбувається з героями творiв модернiстiв, вiдбувається завжди i нiколи, скрiзь i нiде. Але попри зовнiшню iрреальнiсть сюжетiв i обставин, що зображуються, через достовiрнiсть подробиць створюється вiдчуття дiйсностi чи навiть буденностi цих мiфiчних ситуацiй, схожих на ту, у якiй "прокинувшись якось вранцi пiсля неспокiйного сну, Грегор Замза побачив, що вiн у власному лiжку перетворився на жахливу i потворну комаху".
Бiльшiсть модернiстiв проголошувало принциповий "антипсихологiзм", бо, на їх думку, традицiйнi методи нiби роблять людину об'єктом дослiдження - але окремi моменти психологiї героїв у багатьох творах розкриваються часом чи не глибше, нiж у письменникiв, що пiдходили до вивчення таємниць людської душi з рацiональних позицiй. Мабуть, головною причиною цього є спiвчуття до "людини без властивостей", автори часто переживають самотнiсть цих героїв перед ворожим свiтом, як свою власну. Вiдмова вiд позицiї "всезнання" дозволяє письменникам нiби наблизитись впритул до зображуваних героїв, iнколи - до ототожнювання себе з ними.
Окремої уваги заслуговує вiдкриття такого нового прийому подання внутрiшнього монологу, як "потiк свiдомостi", у якому змiшанi й вiдчуття героя, i те, що вiн бачить, й думки з асоцiацiями, викликаними образами, що виникають, разом iз самим процесом їх виникнення, нiби у "невiдредагованому" виглядi.
Це теж iнший, новий засiб проникнення у внутрiшнiй свiт людини, так само, як залучення метафоричного або фантастичного у зображення буденностi дозволяє зробити якiсно iншi узагальнення.
Саме якiсно iншi - не кращi й не гiршi вiд тих, що використовують традицiйнi лiтературнi течiї - прийоми та пiдходи й дозволяють бачити в модернiзмi окреме явище в мистецтвi ХХ сторiччя, течiю, що вiдкрила свiй особливий ракурс погляду на iндивiдуальнiсть людини i в цiлому на навколишнiй свiт.
Loading...

 
 

Цікаве