WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаШкільні твори → Наскрiзний пафос життєствердження в новелi Григорiя Косинки "В житах" - Реферат

Наскрiзний пафос життєствердження в новелi Григорiя Косинки "В житах" - Реферат

Наскрiзний пафос життєствердження в новелi Григорiя Косинки "В житах"
Тривожним, важким i повним нерозв'язних протирiч - саме таким постає перед нами час революцiйних та пореволюцiйних подiй в Українi XXстолiття iз творiв визначних майстрiв слова, дiяльнiсть яких припала на 20-30-i роки. Новели Г. Косинки про ту бурхливу добу посiдають одне з чiльних мiсць серед правдивих iсторiй про людину i час, написаних безпосереднiми свiдками, учасникам тих подiй.
Та попри жахливiсть, нелюдське обличчя часу митцi намагалися у вiдповiдностi зi своїм свiтоглядом вiднаходити в ньому i позитивнi, або, сказати б, просякнутi пафосом гуманiзму та життєствердження риси i їм це вдавалося. Косинчина заслуга у цьому напрямку неабияка. Адже цiлий ряд його творiв - це гiмн життю, що проростає на обпаленому вiйною полi наперекiр нищiвнiй силi тваринного в людинi, це утвердження думки, що навiть, здавалося б, вкрай понiвечена людська душа може i повинна повернутися у свiй нормальний стан. А цей стан характеризується наповненiстю серця людини радiстю, людянiстю, любов'ю i закоханiстю в життя.
Мабуть, найглибшого розкриття у творчiй спадщинi Григорiя Косинки дана проблематика знайшла у невеличкiй новелi "В житах".
Заувага про те, що новела досить коротенька за обсягом має досить суттєве значення, оскiльки саме ця риса є найхарактернiшою у письмi Косинки: вiн умiв декiлькома фразами, нюансом свiтлотiней, образом або символом передати найширшу гаму почуттiв, думок, iдей. Недарма ж класик української новелiстики Василь Стефаник називав Григорiя своїм внуком.
Фабула новели незвичайно простенька: герой, який дезертирував iз царської армiї, вимушений переховуватися в житах, аби не бути розстрiляним. Пiд час перебування у сховку з ним вiдбуваються двi iсторiї: вiн спостерiгає за багатiєм та зустрiчається зi своєю колишньою коханою Уляною - це, власне, i все, про що розповiв нам Косинка у новелi. А далi розпочинається розповiдь Корнiя - героя новели, яка власне не є розповiддю, а це, радше, череда спогадiв, асоцiативний ряд, вибудовуваний ним на основi протиставлення мирного i повстанського життя, це глибоке почуття ненавистi до багатiя i так само глибока закоханiсть у дiвчину. I все це постiйно переплiтається з образом жита.
Звичайнiсiнький злак у канвi новели набуває яскраво символiчногозвучання. Житнє поле - єдиний свiдок поневiрянь героя, єдиний друг i захисник його - перетворюється у спогадах, свiдомостi героя у своєрiдного повiреного у всi земнi таїни, навiть бiльше: житнє поле стає самим життям. Життям, яке байдуже, а, може, й з бiллю сприймає смерть своїх дiтей, i так само спокiйно дивиться на їхнi радощi, Так, наприклад, поряд з тiнню розстрiляного Корнiєвого товариша, що нiби проходить житами перед очима героя, з'являється i повна сил i краси Уляна. I вона не лише не тiнь, а плоть i кров, вона самi соки землi, саме жито-життя, якi здатнi пробудити, повернути до сприйняття земних радостей i мертвих, i живих. А саме на пограниччi мiж цими двома станами перебуває Корнiй, адже для себе вiн живий, а для iнших - мертвий, та й песимiстично-притлумлене, ледь не тваринне iснування його до зустрiчi з Уляною скорiше нагадувало смерть, анiж повноцiнне життя. Але почуття любовi до Уляни врештi перемагає страх за, хай i огидно-плазунське, життя. Корнiй забуває про небезпеку, що йому загрожує, i пiднiмається з землi назустрiч любовi, навперейми справжньому життю. I хоч не довгим було щастя Корнiя та Уляни, та все ж у героєвому серцi назавжди залишився дух жита i непереможне прагнення жити.
Жито, жити, любити... - це весь Косинка, це його поезiя. Читаючи його твори, часто просто-напросто забуваєш, що це проза, а не поезiя. Такi цi новели насиченi образами, мелодiєю, почуттям. То ж i пишучи про них, несподiвано й сам спостерiгаєш за собою бажання писати ледь не вiршем, помiчаєш, що Косинчинi образи, художнi засоби, iдеї знаходять вiдгук в тобi. Та не просто вiдгукуються, а спонукають тебе до спiвтворчостi, пробуджують думку, почуття i наснажують на життя наповнене сенсом i гiднiстю...
Часто чуємо фразу: "Вiн - людина епохи Вiдродження". Так говорять про iнтелектуалiв, тонкi натури, всебiчно обдарованих тощо. Ще одним сенсом фрази, гадаю, має бути i характеристика людини-митця, творче кредо якої не розходиться з власним реальним життям. Такими були бiльшiсть митцiв 20-30-х рокiв, недарма ж той час i тих людей назвали "Розстрiляним вiдродженням". Серед них i майстер новели закоханий у жито-життя - Григорiй Косинка.
Loading...

 
 

Цікаве