WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаШкільні твори → Образ Володьки Лободи (за романом Олеся Гончара "Собор") - Реферат

Образ Володьки Лободи (за романом Олеся Гончара "Собор") - Реферат

Образ Володьки Лободи (за романом Олеся Гончара "Собор")
Той будує, той руйнує...
Т. Г. Шевченко "Сон"
"Чи свiт iде до того... що на арену виступають тiльки двоє: Руйнач i Будiвник..." - говорить професор Яворницький у романi О. Гончара "Собор".
Будiвники зводять величнi споруди, вирощують сади i хлiб, творять красу, захищають добро, бережуть собори людських душ. Руйначi нищать природу, паплюжать красу, прагнуть перетворити людськi душi на купу цегли, або зовсiм її знищити. Будiвельникiв значно бiльше, тому свiт живе i розквiтає. А "зайнятий руйнуванням неминуче деградує".
Яскравим представником Руйначiв виступає в романi О. Гончара "Собор" "висуванець", "батькопродавець" i духовний пiгмей Володька Лобода.
Володимир - син старого сталевара, чесної i мудрої людини. Але вiн потрапляє в абсолютну залежнiсть вiд "наркотику владолюбства, героїну кар'єризму", стає своєрiдним Геростратом нашого часу.
Кажуть, що все лiпше пiзнається у порiвняннi. Роман "Собор" "населений" прекрасними людьми, i саме в порiвняннi з ними ми так виразно бачимо жалюгiднiсть цього зачiплянського "генiя", який чого тiльки не вигадував (i "кiмнати щастя", i вiкторини, i карнавали, i навiть кольоретки для цукрових коробок) аби висунутися, догодити начальству! Ця людина, не маючи власного свiтогляду, постiйно прагне вловити настрiй вищих iнстанцiй: "... кортiло "генiєвi" наперед вгадати, як той поведеться в питаннi про собор, щоб i собi вiдповiдно вiдкорегувати паруси".
Контраст мiж Будiвниками i Руйначем Володькою Лободою вiдчувається в усьому.
Для перших кохання - основа життя, продовження роду людського. Для Володьки його нiби не iснує - у дiвчинi вiн бачить красиву рiч, яку ще треба "шлiфувати" пiд свiй смак.
Будiвники близькi до природи, Лобода-старший закликає кожного посадити дерево, у той час як Лобода-молодший збирається чи то затопити, чи то висушити плавнi, байдуже, що саме, аби привернути до себе увагу начальства.
Будiвники не втрачають iсторичної пам'ятi, вони знають своїх предкiв i шанують їх. Яворницький ризикував життям, щоб врятувати козацький музей, уся Зачiплянка обурювалася через зникнення таблички -"паспорта" з iсторичної пам'ятки - собору. А Володька лобода? У нього руки сверблять перетворити цю прекрасну споруду на купу цегли, бона його думку собор - "мотлох вiкiв". Iснування ж собору нiби пiдкреслює ницiсть i дрiб'язковiсть його власної душi.
Важливу роль вiдiграє в життi людини прекрасне. а хiба це здатен зрозумiти такий-от "висуванець"?
Свiт творять трударi. Старi сталевари в будинку iнвалiдiв не можуть сидiти склавши руки, i працюють у своєму пiдсобному господарствi. Як до творчостi ставиться до власної ливарської працi Iван Баглай. Микола Баглай та Олекса-механiк прагнуть створити димоуловлювачi, щоб люди дихали чистим повiтрям. Єлька пестить колоски, вирощенi її подругами...
А що робить Володька? Лише метушиться, сьорбає юшку з браконьєрами та робить капостi порядним людям.
То який же ж слiд залишиться пiсля нього на землi? Хiба що з тих, що їх хочеться витерти з чистої пiдлоги брудною ганчiркою.
Людину людиною роблять доброта i чуйнiсть. Старий Лобода вiдчуває тяжкий настрiй незнайомої дiвчини i прагне їй допомогти, у той час, як його горе-син брутально ображає старого вчителя. Ставлення Володьки до рiдного батька теж яскраво характеризує його як Руйнача. Спочатку вiн бере старого Лободу до себе, але - чому? "Бiля мене будете, тату, а то скажуть, наче у вас i сина нема! А ви ж заслужений металург, з вашою славою i менi легше..." - пояснює вiн. Та навiть така "добра справа" виявилась для нього надто складною - невдовзi з вражаючою легкiстю Володька вiдправляє батька до будинку ветеранiв i навiть майже не навiдується до нього.
"Казали колись, ... що в людини на плечi, i на лiвiм, i на правiм, сидить невидимий... товариш Дух, так його назвемо. Один пiдказує: роби добро, а другий у друге вухо нашiптує, пiдбиває на зло..." - говорить у романi Гончара старий Нечуйвiтер. Питання в тому - кого саме слухатиметься людина...
Добро i зло споконвiку в двобої. Вiд самого створення свiту виникли протилежностi: Бог i диявол, Авель i Каїн, любов i ненависть, воля i рабство, добробут i злиднi, творчiсть i руйнування... Але ми бачимо в романi, що Будiвникiв усе ж таки бiльше.
Тож давайте прислухатись саме до доброго "товариша Духа". Не варто наслiдувати прикладу Володьки-"висуванця". Тодi нам вдасться зберегти найпотрiбнiше - собори нашої душi.
Loading...

 
 

Цікаве