WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаШкільні твори → Людська доля та любов до рiдної землi у творах Андрiя Малишка - Реферат

Людська доля та любов до рiдної землi у творах Андрiя Малишка - Реферат

Людська доля та любов до рiдної землi у творах Андрiя Малишка
Багатий наш край поетами. Вiд славнозвiсного вiщого Бояна та сивих кобзарiв до поетiв сучасних, усi вони оспiвували усi рiдну землю та людей, що живуть на нiй.
Кожен з цих спiвцiв має свiй стиль. Андрiй Малишко назвав себе сурмачем, "що кличе вiйсько в битву i першим йде в запеклу битву сам".
Тематичний дiапазон цього поета дуже широкий: мирна праця i вiйна, природа i кохання, людськi долi i материнство, рiдна мова - та через усi твори проходить палка любов поета до рiдної землi, до своїх спiввiтчизникiв.
Дуже детально змальовує Малишко характери i почуття людей, як у поемах, так i в маленьких (часто сюжетних) вiршах. Iнодi вiн розповiдає нам про цiлий життєвий шлях героя, iнодi - про окремi епiзоди з його життя. Цiле життя ми проживаємо разом з колгоспною ланковою ("Це було на свiтанку") i колгоспним бригадиром Хомою Метеликом ("Урожай") - чесними трудiвниками, закоханими у рiдну землю. Труднощiв, горя i радостi Докiї Петрiвни вистачило б, здається, навiть на кiлька життiв: вона i працювала, i виростила чотирьох дiтей, i кулеметницею була, i худобу рятувала вiд нiмцiв, i знов поверталась до мирної працi в колгоспi. Коли вона помирає:
Поклонилась земля, поклонилися люди
На життя, на братерство без кривди й огуди.
так змальовує Малишко чесне життя, вiддане служiнню людям. Вiн закликає брати приклад з таких трудiвникiв.
Серед трударiв особливу пошану поет вiддає вчителям - вiршi "Учитель" (з найдальших країв летять до старого вчителя листи колишнiх учнiв) та "Вчителько моя, зоре свiтова", що став пiснею.
Не забуває Малишко про трудiвникiв, людей мирних професiй навiть тодi, коли пише про вiйну. Чи багато поетiв, що присвячували вiршi героїчнiй боротьбi з фашистськими загарбниками, помiчали, скажiмо, кашоварiв, або теслярiв, що "робили мости на Днiпрi, на Дiнцi i на Збручi"? Але ж i про їхнiй внесок у перемогу не варто забувати. Але й яскравi легендарнi образи незламних i мужнiх героїв також знаходимо ми у вiршах А. Малишка. Навiть вороги дивуються, коли пiд час громадянської вiйни до них в полон потрапляє... безногий кулеметник!
Пiдiйшли й обмерли: чоловiк без нiг.
I стоїть та шляхта, розгублена й блiда.
Вочi їй смiється Опанас Бiда.
("Опанас Бiда")
Запам'ятовується читачам i хлопчик-партизан, що узяв собi iм'я Прометея. Та знову серед вибухiв i пострiлiв з'являється свiтлий мирний образ колоска, що прорiс пiсля пожежi у грудочцi землi, яку носив з собою боєць, зiгрiваючи теплом серця i зрошуючи власною кров'ю ("Балада про колосок").
I переплiтаються легенда i дiйснiсть, сучаснiсть вiйни i далеке героїчне минуле:
По мiстах в руїнi,
В селах, здалека,
Ходить по Вкраїнi
Тiнь Кармелюка,
А за ним в походi -
Хлопцi Ковпака
("Балада")
Героями творiв Малишка виступають не лише сучасники - вiн не-одноразово звертається до образiв, що здобули славу нашiй країнi в минулi часи, як пiд час боротьби, так i мирного життя: таких як князь Iгор i Богдан Хмельницький, або до образiв письменникiв - Шевченка, Франка, Лесi Українки. Змальовуючи їх, поет передає також i любов до рiдної землi, гордiстю якої вони стали.
Про образ матерi-Вiтчизни, що збiгається з образом матерi i материнства взагалi, у творах Малишка варто сказати окремо. Це i "Пiсня про рушник", i "Мати" (Посивiла невмируща мати), про жiнку, що стала матiр'ю цiлого загону бiйцiв, а не лише своїх рiдних дiтей. Через образ матерi поет розповiдає про безсмертя, вiчнiсть. Земля, Батькiвщина, у нього теж мати, що:
... з дитинства пiдiймала,
Хлiб дала з пiснями солов'я,
Вiдвела дорiг менi немало,
Земле, зореносиця моя!
("Батькiвщина")
Для неї - неньки-України - поет знаходить дивнi метафори: вона "немов крилата птиця", "польова мрiйниця" або навiть "крапля у сонцi з весла".
Словом i зброєю захищав поет рiдний край, його "трави похилi", "зорi в яснiй долинi" ("Ми пiдем, де трави похилi"), щастя його людей, красу його природи та мови.
Щоб людському щастю дбанок свiй надати,
Щоб радiла з мене Україна-мати.
("Буду я навчатися...")
I А. Малишко залишив таки свiй прекрасний надбанок рiднiй землi. Адже поет всiм своїм життям, кожним словом, кожним подихом славив i оспiвував рiдну землю i Людину на нiй. Будьмо ж гiдними цiєї слави i цiєї пiснi!
Loading...

 
 

Цікаве