WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаШкільні твори → Збірка творів для 8 класу - Реферат

Збірка творів для 8 класу - Реферат

площинi", прикутий ланцюгом до височенної гранiтної скелi, стоїть каменяр. "А далi тисячi таких самих, як я", - говорить поет, - i зображує їх:
У кожного чоло життя i жаль порили,
I в оцi кожного горить любовi жар,
I руки в кожного ланцi, мов гадь, обвили,
I плечi кожного додолу ся схилили,
Бо давить всiх один страшний якийсь тягар.
Образ каменярiв, який з надзвичайною силою втiлює красу i велич колективної працi, не втратив свого iдейного й художнього значення i для нас. Як каменярi падають на шляху до нового життя, знесиленi, так i iншi, що заступають на їхнє мiсце, йдуть, не збавляючи кроку, бо свiтить їм яснiсть iдеалу:
I всi ми вiрили, що своїми руками
Розiб'ємо скалу, роздробимо гранiт,
Що кров'ю власною i власними кiстками
Твердий змуруємо гостинець i за нами
Прийде нове життя, добро нове у свiт.
Все життя i дiяльнiсть Iвана Франка були невтомним руйнуванням скелi капiталiстичних вiдносин i будуванням дороги до щасливого майбутнього рiдного народу-трудiвника. Щоб прийшло на землю сподiване щастя, треба великої працi. Щастя не дається задарма. Треба забути свої вигоди, свої дрiбнi iнтереси, треба загартувати в собi волю - зробити руки свої сильними, голову свiтлою, серце гарячим...
I взагалi, був нам Каменяр спiвцем вiдради, вiри, надiї, гартував своїм мiцним словом духовнiсть поколiння.
Символiка вiрша Iвана Франка "Каменярi"
Височить на Личакiвському кладовищi у Львовi на могилi Iвана Франка пам'ятник: могутнiй каменяр розбиває молотом гранiтну скелю. Так постать письменника символiчно злилася з образами створених ним будiвникiв нового суспiльства, яких вiн возвеличив у вiршi "Каменярi" (1878). Цей вiрш не можна читати без хвилювання: романтизм його захоплює i пiдносить, викликає глибоку повагу до тих, хто проголошує свою мету:
...своїми руками
Розiб'ємо скалу, роздробимо гранiт,
Що кров'ю власною i власними кiстками
Твердий змуруємо гостинець i за нами
Прийде нове життя, добро нове у свiт.
Та щоб прийшло це "нове життя", треба повнiстю зруйнувати старе, яке з рядкiв вiрша постає перед нами в образi височенної гранiтної скелi, кам'яного чола. I тiльки "кривавий труд" каменярiв спроможний знищити, розбити це чоло, щоб "в тисячнi боки розприскалися штуки та вiдривки скали". Франко змальовує фiзичнi страждання, якi супроводжують працю каменярiв, щоб "п'ядь за п'ядею" прокладати дорогу у свiтле майбутнє:
Хоч не одного там калiчили тi скали,
Ми далi йшли, нiщо не спинювало нас.
Каменярi не чекають нашого спiвчуття за їх страждання, i я це зримо вiдчула, прочитавши:
I кожний з нас те знав, що слави нам не буде
Нi пам'ятi в людей за сей кривавий труд.
Але в цьому менi не хочеться з ними погоджуватися, бо вдячна людська пам'ять возвеличила їх подвиг заради нащадкiв. Цей подвиг каменярi здiйснювали, потерпаючи вiд фiзичних i моральних втрат, коли доводилось поривати з минулим:
...i в нас не раз душа болiла,
I серце рвалося, i груди жаль стискав...
I хоч за ними "сльози ллють малi, жiнки i дiти", але каменярi свiдомо йдуть обраним шляхом, бо перед ними - свiтла мета: "i щастя всiх прийде".
Прочитавши вiрш уперше менi здалося, що вiн переобтяжений картинами виснажливої працi i фiзичних мук будiвникiв дороги. Та потiм я зрозумiла: в такий спосiб поет символiчно вказав на ту страшну цiну, якою добувається щастя, особливо, коли це щастя спiввiтчизникiв.
А за нього можна "кров'ю власною i власними кiстками" виборювати нове життя, в якому "щастя всiх прийде по наших аж кiстках".
Iван Франко вiрить у це i переконує нас, читачiв сьогодення, що його каменярi, "не герої... i не богатирi", жили i виборювали майбуття iз щирою вiрою у те, що їх громадське призначення - "скалу сесю розбить" заради вiдродження рiдної землi.
Я впевнена, що "Каменярi" нiкого не залишать байдужим, бо вiрш цей (виражаючись символiкою мови Франка) написаний i пронизаний кров'ю i потом борцiв-патрiотiв, каменярiв нашого сучасного суспiльства.
I сьогоднi, коли наша Україна вiдзначила десятилiтнiй ювiлей проголошення своєї незалежностi, їх образи постають перед нами з новою силою, викликаючи глибоку повагу i вдячнiсть.
Трагiчна доля пiдгiрського селянина у творах Iвана Франка
Пiдгiр'я, любов ненаглядна моя!
Ось ти, пеленою снiжною
Покрите, неначе красавицi труп,
Без руху лежиш предо мною.
/ I. Франко /
Iвана Франка ми знаємо як великого українського письменника
i громадського дiяча. Його життя i творчiсть були тiсно пов'язанi з життям народу, вiдображали його бажання i прагнення, вiдкривали рiдному народовi широкi обрiї свiтової культури. Наскрiзь людяний Франко оддає своє серце i всi свої симпатiї тим, хто "в потi чола" добуває хлiб не тiльки для себе, але й для iнших, тих, що самi не працюють. Разом iз вiрою в людину в душi Франка живе вiра у свiтлу будучнiсть нашої землi. Тема Пiдгiр'я у Франка розкрита у рiзних творах, таких як "По селах", "Пiдгiр'я взимi", у збiрцi "Борислав", "Трагiчна доля пiдгiрського селянина". У цих творах у поета виникає свiтлий сум, навiяний спогадами про зустрiчi з краєм свого дитинства, зеленим, до болю рiдним Пiдгiр'ям i його селами невеселими, рiчками, "маленьки ми хуторами серед лук i нив", простими хлопськими хатами, де вiн жив i переживав свої моменти осяйнi i першi розчарування. Iван Франко зображує не тiльки природу Пiдгiр'я, але й пише "про бiднiсть, голод, муку, про хворих дiтей, що тут сотнями мруть, про ту безпро-свiтну розпуку". Поет ставить собi таке болюче питання: "Невже-таки вимерло всяке життя... Пiдгiр'я моє ненаглядне?"
Оскiльки Франко завжди стояв за правду i проти кривди, у багатьох його творах розкрита ця тема. Твори про Пiдгiр'я не є винятком. Тема правди i кривди розкривається у нихз винятковою силою у таких рядках:
Я думав про тисячi людських п'явок,
Що кров ссуть iз люду найлуччу,
Про тисячi кривд, i неправд, i оскорб,
Що рвуть iбрудять його душу.
Цi роздуми також бентежать душу поета, коли вiн їде "в сумрачну нiч" у вiршi "Пiдгiр'я взимi".
У вiршi "По селах" Франко описує селянську хату, де "нiч трохи не в пiв кiмнати, iз зачiпком i припiчком iз глини". I де головне - це поїсти та вiдпочити вiд працi, "мов родивсь цей люд лиш для роботи, а на хлiб вся праця йде кривава". Про iнше люди i не думають. Не дбають навiть про одяг. У кожного по кожуху й по парi чобiт, на стiнi в кожнiй хатi "розвiшанi довкола дерев'янi давнi богомази: страшний суд, Варвара i Микола, чорнi вже вiд диму". Весь цей бiдний скарб передається вiд батькiв до дiтей та онукiв. Люди навiть звикли до злиднiв.
Iван Франко так правдиво описує життя народу, що аж сльози та бiль з'являються, жах за минуле нашого люду виникає у кожного з нас.
У творi "По селах" перед нами постають вражаючi картини з такого й жорстокого визискуваного життя робочого люду Галичини. Свою збiрку I. Франко не випадково назвав "Мiй Iзмарагд". У староруськiй лiтературi "iзмарагдами" називали збiрки статей та притч настановчо го характеру, в яких читач
Loading...

 
 

Цікаве