WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаШкільні твори → Збірка творів для 8 класу - Реферат

Збірка творів для 8 класу - Реферат

цiннiсть високохудожньої найвидатнiшої пам'ятки давньоруської лiтератури - "Слова о полку Iгоревiм".
Князь Iгор - мужнiй воїн
"Лiпше смерть, достойна слави,
анiж зганьблене життя"
/ Шота Руставелi /
У поемi "Слово о полку Iгоревiм" невiдомий автор iз великою майстер нiстю змалював мужнiх захисникiв Руської землi вiд половцiв у XII столiттi.
Серед усiх персонажiв поеми на першому планi ми бачимо хороброго князя Iгоря та вiдважну дружину, з якою вiн вирушив у похiд проти ворогiв.
Iгор був новгород-сiверським князем. Iз перших рядкiв поеми вiн виступає перед нами як патрiот: мужньо обороняє рiдну землю вiд найлютiшого ворога Київської Русi - половцiв. Найсвятiший обов'язок для нього - залишитись вiрним своїй вiтчизнi, навiть вiддати за неї своє життя, але не зрадити її. Тому i говорить вiн такi глибоко патрiотичнi слова перед виступом у похiд: "Браття i дружино. Лучше ж би потятим бути, анiж полоненим бути".
Потрапивши у полон, Iгор не втрачає надiї повернутись на батькiвщину, думкою лине на рiдну землю: "Iгор спить, Iгор не спить, Iгор мислю поля мiрить од великого Дону до малого Дiнця".
Мужнiстю князiв Iгоря i Всеволода захоплюється навiть київський князь Святослав. Вiн говорить: "Вашi хоробрi серця в жорсткiм харалузi скованi, а в одвазi загартованi".
Крiм цього, автор пiдкреслює i благородство Iгоря. Князь розумiє, як потрiбнi в бою взаємодопомога i взаємовиручка, i тому не залишає в бiдi Всеволода. Вiн не кидає свого брата на поталу ворогам, коли той потрапив у скрутне становище, негайно поспiшає йому на допомогу: "Iгор полки завертає: жаль бо йому милого брата Всеволода".
Коли ж дружина Iгоря почала зазнавати поразки, то князь не залишає поля бою, а як буйний тур, б'ється разом iз воїнами до кiнця.
Але чому ж Iгор зазнав поразки? По-перше, тому, що дiяв нерозсуд ливо. Адже вiн виступив у похiд сам, не порадившись нi з ким, навiть iз київським князем Святославом. Та й похiд вiн мiг би вiдкласти, адже природа вiщувала йому невдачу, нiби попереджувала, щоб Iгор зачекав. Проте Iгор був занадто самовпевненим, i його необдуманi дiї призвели до поразки.
По-друге, Iгор був честолюбивою людиною. Його прагнення здобути собi славу дорого обiйшлося русичам. Зазнавши поразки у битвi з половцями, вiн вiдкрив нападникам дорогу на Русь. Саме за це Iгоря i його брата Всеволода гостро картає автор "Слова...", вкладаючи в уста Святослава такi слова: "Ви ж сказали: "Мужаймося самi - минулу славу самi заберем i прийдешню самi подiлим!", Без честi бо кров погану ви пролили".
Отже, прославляючи мужнiсть i патрiотизм князя Iгоря, автор засуджує його легковажнiсть, честолюбство, вiн пiдкреслює, що лише у спiльнiй боротьбi, об'єднаними зусиллями всiх князiв можна розгромити половцiв.
Образ Iгоря глибоко хвилює сучасного читача. Знайомлячись iз ним, ми переконуємось, що i в глибоку давнину нашi хоробрi предки були великими патрiотами i мужнiми захисниками рiдної землi вiд нападникiв, вiд тих, хто намагався посягнути на її свободу i незалежнiсть. Iгор близький нам своїм глибоким патрiотизмом, вiдданiстю рiднiй землi, своєю незламною мужнiстю i вiдвагою.
До тебе, князю, моє слово... (звернення автора "Слова о полку Iгоревiм")
Iгоре, князю мiй, чому так сталося? Втiш моє розбите серце мудрою вiдповiддю. Чому ти не зажив слави мудрого князя, який не буде нав-мання вирушати у похiд? Чому не слухав мудрої ради? Споконвiку нашi предки поважали вiщування, завжди пiдкорялися законам природи, бо почувалися її часткою. А ти не послухав...
Я, звичайно, висловлюю тобi подяку за те, що ти цiнував мене не лише за спiви для воїнiв, а й за те, що я теж воїн твоєї дружини. Як
i ти, теж дiлив iз ними тяжкi буднi воєнних походiв, спав пiд вiдкритим небом, примостивши пiд голову сiдло. А якi воїни у нас! Про таких кажуть, що вони з кiнця списа годованi. I то так. Але зараз не можу змовчати, бо то мiй обов'язок - сказати тобi правду з великої поваги до тебе.
Iгоре, дужий мiй князю, як гiрко думати про тебе, що ти був таким мужнiм, а от мудростi тобi не вистачило. Тугою серце повниться, як i вся руська земля стогне вiд лютi до напасникiв наших, як гiрко й скорботно стискаються вуста, коли ми бачимо недалекогляднiсть князiв наших. Що з вами, оборонцi нашi? Чому розум повитий жадобою слави своєї власної, а не слави руської землi? Чому не думаєте про єднiсть нашу? Навiть ти, Iгоре, пiддався спокусi. Гiрко менi, жаль серце стикає чи то вiд болю за наш край, чи то вiд гнiву на тебе за твою нерозсудливiсть.
Менi було легко писати ранiше, слова нiби самi складалися у вiршi й пiснi. А зараз цього вже немає. Хто дасть менi мудру раду? Хто i чим утiшить моє серце? Сумно пишуться рядки про тебе. Думалося, що ось
повернемося з походу i складу я на твою честь величальну пiсню для нащадкiв про славу мудрого воїна i славу дружини нашої. А замiсть цього я мережу рядки про смуток, який оповив землю, бо ж люблять тебе, князю, за мужнiсть i вiдвертiсть твою i переживають, що занапастив ти i себе, i землю нашу. I як всяке любляче серце прощають тобi
i твою погорду, i необачнiсть.
Я був тобi порадником i другом, iнколи заступав старшого брата.
I ти платив менi вiдданiстю й повагою. Бо хто я був? Юнак, який шукав пригод i випробувань, який став непокiрним сином, бо не послухав батька: брав до рук то меча, то перо, а батько хотiв, аби я примножував землi князiвства. Не подобалося це менi, бо вважав, що то нечесний шлях. Вбивати своїх сусiдiв заради наживи? Нi, це менi не пiд силу!
Я готовий вiдстояти i захистити себе у чесному поєдинку.
У скрутi ти пригрiв мене, допомiг i пiдтримав. Тiльки ти i я знали моє справжнє iм'я, для iнших я був прийшлим княжичем, який втратив усю свою сiм'ю. Ми приховали моє минуле заради високих цiлей. Тому я тепер нiколи не пiдписую свої пiснi, хай краще я лишуся невiдомим автором, анiж вiд сорому ховатиму очi вiд ганьби за безчеснi вчинки свого батька.
Слава i багатство - ось цiлi нинiшнiх князiв. Ех, Iгоре, i ти теж став на таку стежку. Загальна пошесть якась! Мати всього бiльше, бiльше, бiльше! Одним хочеться мати бiльше землi, а тобi раптом захотiлося мати бiльше слави. Безумство якесь! I пророчим був сон Святослава. Та твоя вiдома впертiсть i бажання здобути славу не зважали нi на що! Слави тобi захотiлось? Слави? А про воїнiв своїх ти подумав? А проземлю свою? Не про славу, Iгоре, слiд було дбати, а про землю нашу, про розбрат наш. Праведне дiло - здобувати славу для рiдної землi, а не для себе. Земля наша славна єднiстю нашою, а не окремою славою князiв. Та все ж я складу пiсню на твою честь. I не заради тебе, а заради Русi-матiнки нашої, людей наших, якi в любовi до землi й до тебе, Iгоре, - простять, але запам'ятають, щоб уберегти iнших вiд такої помилки, якої припустився ти.
Мiсце ратним подвигам було завжди ("Слово о полку Iгоревiм" та "Пiсня про Роланда")
Чи знайдеться у нас в Українi хоча б одна людина, яка не читала "Слово о полку Iгоревiм"? Мабуть, що нi. Належить ця пам'ятка давньоукраїнськiй лiтературi XII ст. "Пiсня про Роланда" зображує подiї
Loading...

 
 

Цікаве