WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаШкільні твори → Збірка творів для 8 класу - Реферат

Збірка творів для 8 класу - Реферат

коли людина знаходить у собi те прекрасне, що глибоко заховане в ньому чи заснуло в його серцi пiд тягарем "дорослих" рокiв. Збудити це згасле чи заснуле прекрасне у дорослої людини, примусити її пильнiше вдивитися у свiт, щоб i свiт цей зробити кращим, - такий задум "Маленького принца".
Тонке сприйняття барв i звукiв життя (у танках Iсiкави Токубоку)
В усьому свiтi люди мають однаковi почуття, досить часто розмiрко вують над однаковими "вiчним" проблемами, але лiтературнi та взагалi мистецькi твори представникiв рiзних культур, якi вiдображують цi проблеми й почуття можуть бути дуже несхожими. Особливо це помiтно, коли йдеться не про спорiдненi культури географiчно близько розташованих країн, що мали багато спiльного в iсторiї, а про такi, так би мовити, "надкультури", як Схiд i Захiд. Європейське мистецтво тяжiє до масштабних полотен i соковитих барв. Далекий Схiд - до графiчної точностi. Це стосується не лише живопису: в лiтературi помiтний такий самий пiдхiд. У японськiй традицiйнiй поезiї здавна виникли особливi дуже короткi форми вiршiв: танка i хоку.
Слово "танка" перекладається як "коротка пiсня". Танка - одна з найулюбленiших поетичних форм в Японiї, що виникла ще у VIII сторiччi, але досi не втратила популярностi. У п'яти рядках, у тридцять одному складi, найталановитiшi японськi поети можуть вмiстити стiльки думок, що представниковi європейської лiтератури вистачило б на цiлу повiсть. Ось як, наприклад, пише про швидкоплиннiсть життя та вiчнiсть кохання один з найкращих поетiв Країни Сонця, що Сходить Iсiкава Токубоку:
У синє небо
ти злiтаєш, диме!
I так самотньо
гаснеш-танеш, диме!
На мене ти подiбний, правда?
Так, це вiн,
незабутнiй той поцiлунок!
Жорсткiсть форми вимагає добирати найточнiшi з можливих образи. але, щоб знайти саме найпотрiбнiшi, треба бути дуже спостережливим, вмiти вловлювати сутнiсть речей i явищ, про якi згадуватиметься у вiршах, взагалi - вiдокремлювати головне вiд другорядного i при цьому вiдчувати внутрiшню гармонiю свiту. Характерно, що до цiєї поетичної форми часто зверталися монахи, що роки проводили в медитацiї.
В пухнасту
снiгу кучугуру -
гарячими щоками!
Отак би покохати... -
пише Iсiкава Токубоку в ХХ столiттi тими простими, але напрочуд точними словами, як це колись робили його попередники. Передане
у вiршi почуття вiдверто не названо, але читач його може зрозумiти краще, нiж якби це було висловлено прямим текстом. Для того, щоб досягти такої майстерностi, потрiбне дуже тонке сприйняття дiйсностi, за якого частинами цiлiсного образу стають i барви, i звуки, i будь-якi вiдчуття, але на перше мiсце цього комплексного сприйняття у вiршi вийде щось найголовнiше, те, що передасть головну сутнiсть.
Дивлюсь
на замурзанi руки,
а нiбито бачу,
що сталося
з серцем моїм.
У цьому вiршi Токубоку стан душi зображується через зовнiшнiй, зоровий образ, а цiлому знову виникає цiла картина, що має свої власнi барви. Це ми можемо побачити в будь-якому його вiршi: кожен має свiй неповторний вiдтiнок, який тому й кидається в очi, що не мiшається з iншими кольорами.
Я аж завмер -
листочком платана
вiтер торкнувся губи.
Тут уже iншi барви та звуки, але знову так само прозорi та чистi. Щось дуже проникливе i хвилююче ховається в цiй зовнiшнiй простотi. Навiть для людини, що належить до iншоїкультури. I не дивно, що спiввiтчизниками Iсiкави Токубоку його творчiсть була оцiнена настiльки високо, що iм'ям цього поета названо мiсяць.
Ствердження у образi Андрiя Соколова перемоги людяностi та вiдповiдальностi за долю Батькiвщини (за повiстю Михайла Шолохова "Доля людини")
"Доля людини" - роздуми автора над людською долею в зв'язку з трагiчними подiями, вiйною, що була тяжким випробуванням в життi цiлого народу. З цiєю метою Шолохов добирає епiзоди, що краще за iншi дозволяють зрозумiти цю проблему. Чи витримає Андрiй Соколов, головний герой твору, важкi втрати, чи збереже вiру в життя й людей, чи пройде вiн iспит на людянiсть, i взагалi, що виявиться сильнiшим: обставини чи його характер, - це питання стає наскрiзним в повiстi. Низка епiзодiв об'єднується не тiльки образом Соколова, а "круговою" композицiєю i прикутiстю уваги до цього питання, а ще окремими образами-лейтмотивами, такими як образ дороги, що переростає у образ складного життєвого шляху взагалi. Багато разiв повторюється у цьому лейтмотивi слово "тяжко": "Тяжко менi, братцю, згадувати, а ще тяжче розповiдати про те, що довелося пережити..." Окремої iсторiї або окремої пригоди в повiстi немає, життя Андрiя Соколова осмислюється автором як явище епохи.
У чужiй землi Андрiй "поховав останню свою радiсть i надiю" - свого сина. Це було лише одним з випробувань, що випали на його долю. Вiн знав й iншi втрати, пережив полон, витримав майже неможливе, з того, що взагалi може довестися витримати людинi. Хоча Андрiй Соколов нiби не здiйснював особливих подвигiв, у розказаних автором епiзодах достатньо свiдчень про його мужнiсть. Вiн - герой, хоча герой непоказний, один з мiльйонiв подiбних "непомiтних героїв".
Здавалося б, ненависть до ворогiв мала б витiснити з його серця будь-якi iншi почуття: таке нерiдко трапляється саме з сильними людьми. Схоже, що почуття трагiчної безнадiйностi зачепило-таки глибиннi шари його особистостi. Але доля зводить його з сиротою Ванюшею, дитиною, в якої вкрали дитинство, i втрати якої були не меншими, нiж у нього, дорослої людини. Й ось вже емоцiйна тональнiсть оповiдi змiнюється: "Вночi то погладиш його сонного, то волоссячко на чупринцi понюхаєш, i серце вiдходить, стає м'якiшим, а то воно ж у мене скам'янiло вiд горя", - зiзнається Андрiй Соколов.
Отже, вiн не втратив здатнiсть до спiвчуття й доброти. Бiльш того, через наступне всиновлення Ванюши, Шолохов розкриває iдею непереможностi людяностi. Вiра та надiя звучать у цих рядках повiстi: попри все, Андрiй Соколов лишився людиною. Повiсть названо не просто "долею", або "долею Андрiя Соколова" - узагальнене слово "людина" пiдкреслює важливiсть саме цього моменту. У його ставленнi до дитини ховається перемога доброти над жорстокiстю, над утратами та загальною руїною: це бiльше, нiж вiйськова перемога над ворогом, це перемога iншої моралi - гуманiзму та вiдповiдальностi за долi iнших.
Але знову ж таки вiдповiдальнiсть Андрiя не обмежується вiдповiдальнiстю за малого сирiтку, вона нерозривна з вiдповiдальнiстю за долю Батькiвщини. У кiнцi повiстi це звучить вiдкритим текстом: "I хотiлося б думати, що ця росiйська людина незламної волi, витримає, i коло батькiвського плеча виросте той, хто, подорослiшавши, зможе все витерпiти, усе подолати на своєму шляху, якщо до цього покличе його Батькiвщина".
Отже, повiсть про долю Андрiя Соколова - розповiдь про перемогу людини над нелюдськими обставинами, надiї над вiдчаєм, мирного iснування над страхiттям вiйни.
Loading...

 
 

Цікаве