WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаШкільні твори → Збірка творів для 8 класу - Реферат

Збірка творів для 8 класу - Реферат

вiдмiну вiд мами, його батьки живi, хоч уже й не зовсiм здоровi. Його татовi, а моєму дiдусевi вже вiсiмдесят п'ять рокiв. Дитинство у нього було тяжке, знедолене, а коли вiн став дорослим, почалася вiйна. Дiдусь дiйшов аж до Берлiна, але вiн кiлька разiв був тяжко поранений, i до сьогоднiш нього дня шматочок кулi носить у своєму плечi, як тяжку пам'ять тих страшних днiв. На свято Дня Перемоги ми завжди всiєю родиною їдемо до дiдуся, щоб поздоровити його з цим святом i подякувати за все, що вiн для нас зробив. Дiдусь згадує минуле й iнодi, коли розповiдає про те, що було у його життi, скупа сльоза навертається на старенькi очi. Тодi бабуся Олександра Петрiвна зараз же починає змiнювати тему розмови, щоб дiдусь не переймався ще i ще раз тими жахливими хвилинами стрiляни ни, вибухiв, страшних боїв не на життя, а на смерть… Бабуся молодша вiд дiдуся на цiлих дев'ять рокiв, але вона теж старенька i дуже хвора. Вона вже кiлька рокiв не виходить iз двору. У неї хворi ноги i дуже слабке серце. I не дивно, бо у неї було теж тяжке життя i тiльки праця, праця, праця. Народилася вона на Сахновщинi. Бiдкалася з матiр'ю, а потiм пiшла у найми. Коли трохи пiдросла, їй пощастило - її забрала до себе тiтонька. Бабуся навчилася грамоти, потiм пiшла працювати i за-кiнчила вечiрню школу, а пiсля неї - технiкум. Працювала бухгалте ром на заводi, виховувала трьох синiв, а потiм i онукiв.
Я пишаюся своєю родиною. Головне у нiй - людянiсть, чеснiсть i поряднiсть.
Твiр-опис народного звичаю. Щедрий вечiр
У календарi кожного народу багато свят - урочистих днiв, присвячених видатним подiям або пам'ятi людей. У цi днi люди вiд малого до великого прикрашають вулицi, будинки, наряджаються, готують смачнi страви, грають, розважаються. Найцiкавiше у цей день - обряди, казковi чарiвнi дiйства, в яких беруть участь i дорослi, i дiти. Кожен нiби перетворюється в актора, митця, який виконує встановленi народними звичаями дiї, говорить казковi слова, танцює та спiває, по-особливому розповiдає про змiст свята.
Одне з найдавнiших найпопулярнiших календарних свят, яке в Українi вiдзначається ще з кiнця XIV столiття - Щедрий вечiр. Святкували його останнього дня старого i в перший день нового року.
На Щедрий вечiр готували багатий святковий стiл, який символiзу вав щастя, добро, багатий врожай нового року. У новорiчних святах традицiйно брали участь ряженi, що змiнювали свою зовнiшнiсть за допомогою незвичайного одягу або масок. Вони ставили веселi театра-лiзованi дiйства, наприклад, "Козу". Парубок одягався у вивернутий кожух, а зверху чiпляв дерев'яну голову тварини. Танок, який вiн виконував, символiзував замирання та воскресiння природи, тобто цик-лiчний коловорот часу й прихiд Нового року. Вiн супроводжувався пiснею:
Де коза ходить, там жито родить,
Де не буває, там вилягає,
Де коза - ногою, там жито - копою,
Де коза - рогом, там жито - стогом.
Спочатку танець Кози мав магiчну функцiю, а згодом перетворився в народну гумористичну виставу з такими персонажами, як Коза, Дiд, Баба, Лiкар, Жандарм та iншi побутовi маски.
Новорiчне свято вважалося чарiвним, люди вiрили, що в цей час присутнi душi померлих родичiв, небо вiдчинено i до Бога можна звертатися з будь-яким проханням. Вони були впевненi, що характер новорiчного свята впливає на долю всього року. В перший день Нового року i дорослi, i дiти ходили вiд хати до хати, символiчно засiваючи хлiбнi зерна, та бажали господарям щастя, здоров'я, щедрого врожаю.
Твiр-опис. Захiд сонця на морi
Цього лiта я вiдпочивав у дитячому оздоровчому таборi на березi Чорного моря у м. Євпаторiї.
Скiльки вражень я привiз iз цього чудового мiста! Не вистачило б цiлого зошита, щоб описати чарiвне море, гарячий цiлющий пiсок, нових друзiв, наш веселий вiдпочинок.
Але одне враження було найяскравiшим. Спробую розповiсти вам про нього. А було це так.
Щовечора в таборi демонструвався якийсь дитячий фiльм i гримiла навкруги дискотека. Кожен обирав заняття до душi. А одного вечора вихователька сказала: "Дiти, ви майже всi живете в мiстах i не дуже часто спiлкуєтесь iз природою. Отже, сьогоднi у нас подорож у природу. Ми спробуємо побачити захiд сонця на морi".
Ми вийшли з табору веселою галасливою юрбою. Та, наближаючись до моря, поволi притихали, заспокоювались, мимоволi вiдчуваючи, як завмирало, заспокоювалось все навкруги. Вже не чути було щебету пташок, не шелестiв вiтер у кронахдерев, а найдивнiшим було те, що не чутно було шуму моря. Щоранку воно зустрiчало нас шурхотом хвиль i плескотом води. А зараз навкруги панувала тиша, яка змусила замовк-нути i нас. Нарештi з-за дерев i кущiв, показалось море. Воно й насправдi було тихим i лагiдним i, здавалось, що то якийсь велетенський звiр вмощувався на вiдпочинок, поволi затихаючи i засинаючи.
А до моря, майже торкаючись його, посилаючи на поверхню води сяючу, грайливу прощальну дорiжку, спускалось червоне втомлене сонце.
Як гарно було! Сонце поволi ховалось у море, поринаючи у його глибочiнь, занурюючись у ласкаву прохолодну воду, зливаючись iз морем, нiби хотiло умитись, трохи охолонути перед сном. Ось блиснув останнiй промiнчик, але темрява не охопила виднокiл. Нiби змiнюючи на посту сонце, на небi вже висiв не помiчений нами доти величезний срiблястий мiсяць. А замiсть золотої сонячної дорiжки срiблилась на поверхнi моря, поблискувала сяйвом, мiсячна дорiжка.
Це величне видовище зачарувало нас, примусило замислитись. Нiхто не промовив нi слова, нiби боялись розплескати переповнюючi душу почуття. Повертались мовчазнi, сповненi вдячностi за незабутнє враження. I тодi я зрозумiв, що спiлкування з природою наповнює людину добром i нiжнiстю, щастям i милосердям, любов'ю до всього живого.
Твiр-вiдгук на прочитану книгу. Дивосвiт Василя Скуратiвського
Не можу не написати про чарiвну книжку "Святвечiр", якою користуюсь досить часто. Це моя помiчниця.
Автор двотомника - вiдомий український письменник, етнограф Василь Скуратiвський. До книжки увiйшло понад сто грунтовних описiв свят та обрядiв.
Вiд хати до хати його зошит повнився записами пiсень, прислiв'їв, приказок, притч, звичаїв.
Оповiдi автора написанi образною мовою, пересипанi пiснями, прислiв'ями, приказками. Навiть оформлена книга дуже вдало: вся обкладинка обрамлена українським орнаментом. А в центрi обкладин ки, наче у вiкнi пiд Рiздво, - три свiчечки, i рушники, й колосся житнє…
Книжка дуже корисна - вона допомагає менi вивчати народознав ство. Скiльки нового я дiзнався iз цих нарисiв Василя Скуратiвського. Тепер для мене зрозумiлими стали слова "дiдух", "покуть", "клечання", "полазник".
Автор розповiдає про свята так, нiби сам був учасником дiйства. Вiн не просто дає iнформацiю - порiвнює, зiставляє, доповнює. Наприклад, одне й те ж свято по-рiзному святкують у рiзних регiонах України.
Побудова книжки дужа зручна - користуватися нею легко, бо тут свята описанi в хронологiчному порядку.
Прокинувся, згадав, який день сьогоднi, яке число. А яке свято? Загляньмо в чарiвну книжку Скуратiвського…
Iз того часу, як у мене вдома
Loading...

 
 

Цікаве