WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаШкільні твори → Збірка творів для 8 класу - Реферат

Збірка творів для 8 класу - Реферат


Чим же вона така визначна? Чому ще й зараз їдуть туди люди, щоб подивитись на диво, створене людськими руками?
Будувалась "Софiївка" двiстi рокiв тому: у 1796-1800 роки. Крiпаки рили канали, штучнi озера, глибокi гроти. А потiм насаджували дерева.
Я не була в Уманi, не бачила "Софiївки", але читала про неї i тому дуже хочу там побувати. Хочу побачити i вхiднi ворота парку, ?роти Венери та Дiани, Критський лабiринт, рожевий павiльйон на островi кохання. Є там ще Амстердамський шлюз, Китайська альтанка, Мертве озеро...
Я бачила рiзнокольоровi листiвки iз зображенням цього заповiдни ка. На художньому фото - численнi скульптури за античними сюжетами. Там є статуя Еврипiда, якiй уже 500 рокiв!
Але на фото не побачиш фонтанiв, водоспадiв, шлюзiв... Має "Софiївка" навiть свою пiдземну рiчку Стiкс.
I все це побудовано руками крiпакiв!
Як розповiли менi книжки, 1831 р. цар Микола I вiдiбрав парк у Потоцького i передав його у власнiсть своєї дружини. Вiдтодi парк називався "Царициним садом".
У "Софiївцi" росте понад 400 видiв кущiв та дерев, серед яких є рiдкiснi (тюльпанне дерево, болотяний кипарис та iншi).
Дуже хочу побачити все це на власнi очi.
Твiр-мiнiатюра. Мати героя
Недалеко вiд пам'ятника сидить старенька жiнка. Глибокi зморшки лягли на її колись миле i нiжне обличчя. Карi ласкавi очi сьогоднi дивляться сумно. Скiльки з тих очей слiз вилито, коли чекала сина, виглядала з далекого фронту. Сидить матуся, маленька, засмучена важкою працею i довгими роками життя, сидить, поклавши працьовитi руки з твердими долонями на колiна. Цi руки доглядали сина, коли вiн був зовсiм маленьким, цi руки гладили, нiжно обiймали синову чорняву голiвку, коли той iшов на фронт. А зараз вони трiшечки тремтять.
Уважно слухає мати людей, що промовляють бiля пам'ятника, дякуючи їм в душi за те, що не забули, що пам'ятають її сина...
А потiм - квiти... квiти лягали до її нiг, на руки, пестячи своїми пелюстками материне обличчя. А їй здавалось, що це син гладить матусю кiнчиками пальцiв. Вона посмiхалась, щаслива i радiсна.
Тихо шелестiли бiлоснiжнi берези, навколо запала тиша, i всi завмерли, щоб вшанувати пам'ять дорогого земляка.
Мати встала i, взявши в руки великий букет квiтiв, пiшла до па-м'ятника, до сина, що так недалеко був вiд неї. Вона стала перед ним на колiна i заплакала, не соромлячись слiз.
Твiр-опис картини. Рiдна земля (На привалi)
Художник-харкiв'янин А. М. Константинопольський пройшов тяжкий воєнний шлях вiд рядового бiйця до офiцера-артилериста. Вiсiмнадцятирiч ним юнаком вiн пiшов на фронт, а вже пiсля вiйни закiнчив Харкiвський художнiй iнститут. Звiдтодi тема вiйни стала провiдною у його творчостi, своєрiдною даниною шани його полеглим товаришам. Це велике полотно належить до кращих творiв українського батального жанру. У багатьох своїх картинах художник зобразив нелюдську напругу моральних i фiзичних сил солдата, вiйну, як важку, виснажливу роботу. А тут - на узбiччi курного шляху зупинилась на вiдпочинок група солдатiв. Позаду тяжкий шлях, попереду - Європа i така жадана, перемога. Цю сцену художник побачив навеснi 1944 року. I хоча ще попереду нелегкi воєннi буднi, багато людських втрат, полотно викликає оптимiстичний, бадьорий настрiй. У ньому є дещо вiд роману "Прапороносцi" Олеся Гончара - i легка весняна курява, що здiймається над дорогою, i лiтнiй боєць iз лагiдним селянським обличчям, що нагадує нам невмирущий образ Хоми Хаєцького, цього виразника народної мудростi та житейської розважливостi. На вишитiй хустинi вiн тримає грудочку рiдної землi - цей вiковiчний талiсман, який завжди брали воїни iз собою. Тiльки очевидець мiг так передати подробицi вiйськового побуту - зброю, гiмнастерки, котушки телефонного зв'язку, вже засмаглi вiд весняного сонця обличчя i руки бiйцiв. Дар майстра багатофiгурної композицiї виявився i в передачi великої кiлькостi людей, їх розташуваннi групами, своєрiдної "хорової" картини, де кожен персонаж має свiй "голос".
Неповторний дух часу, iсторична достовiрнiсть, оптимiстичнiсть, життєрадiснiсть звучання притаманнi цьому монументальному полотну, своєрiдному гiмну подвигу простого солдата.
Твiр-опис картини Т. Н. Яблонської "Весiлля"
До теми народних звичаїв та обрядiв часто зверталися художники дореволюцiйного часу. Видатна українська художниця сучасностi Тетяна Яблонська зумiла по-новому, яскраво вiдтворити цей стародавнiй звичай, побачений нею в одному iз сiл Київщини. Живописна основа картини - улюблений художницею зимовий день, лагiдний i хмарний, коли на тлi перлисто-сiрого снiгу дзвiнко звучать фарби червонi, синi, бiлi. Дивлячись на картину, виникає враження, щохудожниця "лiпить" кольором, що вiн звучить на повну силу: такими яскравими i барвистими є одяг учасникiв весiльної процесiї - великi хустки на головах жiнок, вiнок i стрiчки нареченої, її бiле весiльне плаття, заквiтчане рослинними узорами, червонi кролевецькi рушники, якими перев'язанi свати. Сам весiльний похiд показано на фонi сiльських будинкiв iз фарбованими вiконницями, голубувато-жовтими обiйстями вiд тiней дерев.
Весiльна процесiя зображена художницею по дiагоналi, що завжди надає картинi вiдчуття динамiки, руху. Нам здається, що кожен її учасник не йде, а пританцьовує, що у цiлому створює враження яскравого, темпераментного вихору. Панує атмосфера пiднесеностi, веселощiв, завжди притаманна народному гулянню. А сама картина нагадує вiнок - яскравий, декоративний, рiзнобарвний.
Твiр-опис картини. На ярмарку побувати - людей побачити i себе показати
Картина "Ярмарок" (1898) М. К. Пимоненка (1864-1912) розповiдає про одне з яскравих явищ народного життя України. Це було багатоденне, багатолюдне, багатобарвне видовище, не лише мiсце купiвлi-продажу, але й усiляких розваг. Побувати на ярмарку означало "вийти на люди". Тож не дивно, що український ярмарок знайшов широке вiдображення у творчостi i письменникiв, i художникiв. Неодноразово звертався до цiєї теми i Микола Пимоненко. Як майстер побутового жанру, вiн у полотнi "Ярмарок" вдається до поширеної в таких сюжетах оповiдностi, де сам ярмарок - тло, на якому подано сповненi гумору життєвi сцени. Головнi персонажi вправно грають свої ролi, викликаючи веселе зацiкавлення глядачiв. Лiтнiй чоловiк вже добре випив, ноги погано його слухаються, i гарна здорова молодиця - дочка чи невiстка - веде його з доброзичливою усмiшкою пiд руку. Позаду лайкою i штурханами пiдганяє жiнка.
Ярмарок дiйшов уже свого апогею - полуденне сонце кидає короткi, позбавленi прохолоди тiнi на розпечену, втоптану землю. Натовп на другому планi вирує, здiймаючи гарячу куряву, водночас утворюючи необхiдне тло для головних дiйових осiб, якi є смисловим центром картини. До них спрямовано погляди усiх присутнiх, i це створює вiдчуття живої динамiки, невимушеної дiї. Живопис картини соковитий, барви повнозвучнi, фарба лягає гармонiйно, тiнi легко протерто по грунту полотна. Артистизм полотна засвiдчує високу професiйну майстернiсть автора, його прекрасне знання народного побуту. Картина насичена сонцем, викликає почуття пiднесеного
Loading...

 
 

Цікаве