WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаШкільні твори → Збірка творів для 7 класу - Реферат

Збірка творів для 7 класу - Реферат


…паненя, вередливе, зманiжене,
Вишвирне геть на смiття.
Сидить швачка день i нiч за роботою, вiддаючи свої сили i саме життя неробам. Може, у швачки своя сiм'я, свої дiти, але чи цi помiщики-нероби розумiють усi думи i переживання приниженої жiнки?
Бiльшiсть свiдомого життя П. Грабовський провiв у тюрмах Росiй-ської iмперiї як полiтичний в'язень. Багато рокiвпросидiв поет у в'язницях Схiдного Сибiру. Житель благодатної України, П. Грабовський тяжко потерпав вiд суворого клiмату Сибiру та вiдiрваностi вiд рiдних йому людей. Залишилися тiльки сни, в яких поет мiг полинути до улюбленого краю i знайомих. Цьому i присвячена поезiя П. Грабовського "Сон". Однiєї ночi поету наснився рiдний край:
Зелений гай, пахуче поле
В тюрмi приснилися менi,
I луг широкий, наче море,
I тихий сум по кружинi.
Вiн любовно обдивляється мiсця, де жив довгi роки. Бачить свою оселю, - аж там матiр i сестра, якi вже мiсяцями чекають на повернення поета. Вони наче двоє сирiт, якi втратили захисника. Вiд цього емоцiйного сплеску лiричний герой прокидається. I знову треба день i нiч, дорогоцiннi години свого життя марнувати в цьому суворому непривiтному краї.
Там же, в Сибiру, П. Грабовський i помирає. Ховають його в Тобольську поруч з могилами росiйських декабристiв.
За те, що П. Грабовський активно вiдстоював служiння мистецтва благороднiй справi визволення людини, поет залишився в серцях рiдних йому людей, в спогадах сучасникiв i нащадкiв символом незламностi людського духу i боротьби за кращу долю народу.
Син України Богдан Лепкий
Широкому загалу України вiдома пiсня "Чуєш, брате мiй". Написана вона на слова поета Богдана Лепкого. У цьому вiршi лише кiлька строф. Та яка гама переживань мiститься у такому маленькому творi! Вiдлiт журавлiв на зимiвлю в чужi краї є яскравим поетичним символом. Тяжка подорож лету над морем нагадує про поневiряння сотень тисяч захiдних українцiв, якi вiк тому змушенi були полишити рiдну землю в пошуках кращої долi за океаном. Вiдлiт птахiв осiнньої пори може також сприйма тися як прощання з теплою порою року, кращим перiодом життя.
Елегiйний настрiй у поезiї Б. Лепкого не мiстить трагiчних нот. Вiн просвiтлений. Це своєрiдна гонитва за незнаною чи навiть недосяжною красою життя. В одному з вiршiв поет заклинає:
Неси в душi своїй найкращу думу.
Богдан Лепкий прославив землю, де народився:
Колисав мою колиску
Вiтер рiдного Подiлля.
Поряд iз тим цiла низка творiв поета за своїм змiстом набув всеукраї нського i свiтового звучання. Вiн роздумує над постаттю великого Тараса Шевченка, запевняє, що того не забудуть не лише реальнi люди, але й безсмертнi герої творiв. Богдан Лепкий присвячує цикл поезiй видатним дiячам української лiтератури та культури: Iвану Франку, Павлу Грабовському, Миколi Лисенку, Соломiї Крушельницькiй та iншим. У вiршi "На Голгофу" аналiзується поведiнка натовпу при розп'яттi Iсуса Христа. Поет iз жалем констатує той сумний факт, що людська слiпота й обмеженiсть виднокругу не дають можливостi зрозумiти суть великих божих заповiдей, пройнятися глибокою вiрою в Христове вчення.
Основнi поетичнi твори Б. Лепкий написав на початку ХХ столiття. Водночас вiн виступає й у жанрi прози. Бiльшiсть оповiдань стосується селянського життя. Його герої живуть патрiархальним укладом. Правда, трапляються й сильнi натури. Вони здатнi сприйняти новi погляди, вiдстоювати свою гiднiсть, жертвувати своїми уподобаннями задля блага рiдних чи близьких. Цi твори, як правило, оповитi сумовитим лiричним серпанком.
Серед повiстей i романiв вирiзняється трилогiя, пов'язана з образом такої протирiчної iсторичної фiгури, як гетьман Мазепа. Письменник змальо-вує цього керiвника України з повною симпатiєю. Детально i переконливо пояснює, чому гетьман вимушений був вийти з-пiд влади росiйського царя i стати на бiк шведiв. Петро I повiв наступ на козацькi привiлеї, а росiйськi можновладцi й солдати поводили себе в Українi, як окупанти.
Розвiнчує Б. Лепкий i мiф про добровiльну страту Мазепою свого сподвижника i батька його хрещеної Кочубея. Як повiдомляє письмен ник, спираючись на видатних українських iсторикiв, Кочубей написав донос на українського гетьмана, пiдбурюваний заздрiстю i жадiбною дружиною...
Багато зробив Б. Лепкий i для ознайомлення зарубiжного читача з кращими творами давньоруської та української лiтератури. Зокрема, вiн перекладав польською мово "Слово о полку Iгоревiм".
Пiсля довгого i несправедливого замовчування Богдан Лепкий повертається в Україну...
Дитинство Михайлика (за творами Михайла Стельмаха)
"Гуси-лебедi летять…" i "Щедрий вечiр" - це двi повiстi, в яких Михайло Панасович Стельмах описав своє дитинство, шкiльнi роки. Цi твори письменник присвятив своїм батькам - Ганнi Iванiвнi та Панасу Дем'яновичу.
Книги написанi, коли письменниковi було вже п'ятдесят чотири роки. З любов'ю i зажурою згадує вiн своє життя, дитинство, батькiв, односельчан, рiдне село. Розповiдь ведеться вiд першої особи - це наближає читача до автора.
Михайлик, головний герой творiв - звичайний сiльский хлопчик. Вiн жив у бiдняцькiй сiм'ї, не мав змоги ходити до школи - не було у що взутися. Але його батьки дуже хотiли, щоб вiн вивчився, став людиною. Батько носив його до школи на руках.
I Михайлик порадував батькiв: його прийняли вiдразу до другого класу, бо хлопчик сам вже навчився читати. Та й у другому класi вiн довго не засидiвся…
"Щедрий вечiр" - це опис життя Михайлика, учня четвертого класу.
Вiн дуже любив книги. Разом з дядьком Себастiяном їздив до сусiднього села в бiблiотеку. Там учитель Дмитро Онисимович вибрав йому двi найтовщi книги. Одна з них - п'єси Шекспiра.
Iз книжок Михайлик дiзнався багато цiкавого. I з'явилась у нього мрiя - написати таку п'єсу, таку книжку, щоб там були i дядько Себастiян, i дядько Микола, й iншi односельцi. Хотiв вiн, щоб його п'єси ставили в театрi…
Першу п'єсу написав у четвертому класi… А потiм - ще багато-багато книжок.
Мрiя здiйснилась - його п'єси ставлять в театрi.
Стародавнi уявлення i вiрування нашого народу у повiстi Михайла Стельмаха "Гуси-лебедi летять..."
Чарiвною казкою дитинства здається нам повiсть М. Стельмаха "Гуси-лебедi летять...", неначе вона народилася з народних оповiдань, повних чаклунства i дива. Письменник в образi Михайлика показав себе, власнi дитячi роки, враження, вiдкриття i витоки свого мистець кого натхнення.
Вiн знайомить нас з багатьма чудовими героями, але, на мiй погляд, головним героєм є дивний свiт природи, тi "гуси-лебедi" душi, якi вона вклала у серце майбутнього письменника. Красi i владi природи пiдкоренi всi у повiстi: i дiд Дем'ян, який навчає, що лебедi принесли на крилах весну i життя, що сонце скоро вiдiмкне своїми золотими ключами землю; i мати, яка довiряє землi
Loading...

 
 

Цікаве