WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаШкільні твори → Збірка творів для 7 класу - Реферат

Збірка творів для 7 класу - Реферат

смiливих людей, безумовно кращих людей свого часу, що змогли не тiльки вiдстояти незалежнiсть України в XVI й XVII сторiччях, але й надiйно захистити Європу вiд схiдних ворогiв. Яскраво, виразно, правдиво зумiв описати Запорозьку Сiч у повiстi "Тарас Бульба" Микола Гоголь. Перед очима головних героїв цього твору Тараса Бульби та його синiв, Остапа i Андрiя, вiдкрилась прекрасна смiлива картина, коли вони пiд'їжджали до славного гнiзда запорозького козацтва. Дзвiн ковальських молотiв, дужi козацькi голоси, веселий смiх життєрадiсних запорожцiв, музики, серед яких витанцьовував козак - так зустрiла їх Сiч. Живописна постать козака, який, наче лев, розкинувся на дорозi, а закинутий гордо його чуб сягав аж на пiв-аршина землi вразила героїв; не менше враження справили на них i закони, за якими жили цi дiти вольницi. На перший погляд суворi, навiть жорстокi, вони у своїй сутностi були справедливi.
Запорозька Сiч! Славне козацьке братство! "Немає зв'язкiв святiших за братерство", - так вважає курiнний отаман полковник Тарас Бульба. Так вважає кожний простий запорожець. Смертельно поранений пiд Дубно, дякує боговi Кукубенко, що довелось йому помирати "на очах ваших, товаришi". А ось уже вогонь охоплює ноги Тараса Бульби i спинається по дереву, до якого прив'язано запорозького богатиря! Та останнi слова його зверненi до друзiв, що пливуть на човнах рiкою: "До берега! До берега, хлопцi! Спускайтесь стежкою попiд горою,лiворуч!… Прощайте, товаришi!" - Останнiй подих, остання порада, останнє слово їм, братам по духу. Бо таке братство дорожче для нього "кровного родства".
А ще вмiли запорожцi славно воювати, захищали матiнку-Україну. Ось Кукубенко, побачивши, що немає вже половини Незайманiвського полку в страшенному гнiвi рубає ворогiв праворуч i лiворуч: сiмох порубав, дев'ятьох списом заколов, а вже скiлькох кулею дiстав, не порахуєш. Де пройшли незайманiвцi - там i вулиця, де повернулись - там завулок. Надзвичайним умiнням воювати вiдзначились Шило i Бовдюг, Наливайко i Метелиця. Iноземний iнженер, який керував захистом Дубно вiд запорожцiв, вигукнув, спостерiгаючи за козаками: "Ось як треба битись й iншим у чужих землях!"
Умiли козаки воювати, умiли вони й достойно помирати за рiдну землю. "Не жаль помирати! Аби вiчно красувалась земля Руська!" I вiдлетiла душа козака. "Так любити рiдну землю, не те, щоб душею, розумом, а всiм, чим Бог дав, так любити нiхто не може", - пише про своїх славних землякiв Микола Гоголь.
Запорозька Сiч у зображеннi Миколи Гоголя
Запорозька Сiч! Ось вона, вольниця української землi! Розмiстилась вона всього на декiлькох островах Днiпра, а знали її в усiй Європi. Це була порiвняно невелика кiлькiсть вiдчайдушно смiливих людей, безумовно кращих людей свого часу, що змогли не тiльки вiдстояти незалежнiсть України в XVI й XVII сторiччях, але й надiйно захистити Європу вiд схiдних ворогiв. Яскраво, виразно, правдиво зумiв описати Запорозьку Сiч у повiстi "Тарас Бульба" Микола Гоголь. Перед очима головних героїв цього твору Тараса Бульби та його синiв, Остапа i Андрiя, вiдкрилась прекрасна смiлива картина, коли вони пiд'їжджали до славного гнiзда запорозького козацтва. Дзвiн ковальських молотiв, дужi козацькi голоси, веселий смiх життєрадiсних запорожцiв, музики, серед яких витанцьовував козак - так зустрiла їх Сiч. Живописна постать козака, який, наче лев, розкинувся на дорозi, а закинутий гордо його чуб сягав аж на пiв-аршина землi вразила героїв; не менше враження справили на них i закони, за якими жили цi дiти вольницi. На перший погляд суворi, навiть жорстокi, вони у своїй сутностi були справедливi.
Запорозька Сiч! Славне козацьке братство! "Немає зв'язкiв святiших за братерство", - так вважає курiнний отаман полковник Тарас Бульба. Так вважає кожний простий запорожець. Смертельно поранений пiд Дубно, дякує боговi Кукубенко, що довелось йому помирати "на очах ваших, товаришi". А ось уже вогонь охоплює ноги Тараса Бульби i спинається по дереву, до якого прив'язано запорозького богатиря! Та останнi слова його зверненi до друзiв, що пливуть на човнах рiкою: "До берега! До берега, хлопцi! Спускайтесь стежкою попiд горою, лiворуч!… Прощайте, товаришi!" - Останнiй подих, остання порада, останнє слово їм, братам по духу. Бо таке братство дорожче для нього "кровного родства".
А ще вмiли запорожцi славно воювати, захищали матiнку-Україну. Ось Кукубенко, побачивши, що немає вже половини Незайманiвського полку в страшенному гнiвi рубає ворогiв праворуч i лiворуч: сiмох порубав, дев'ятьох списом заколов, а вже скiлькох кулею дiстав, не порахуєш. Де пройшли незайманiвцi - там i вулиця, де повернулись - там завулок. Надзвичайним умiнням воювати вiдзначились Шило i Бовдюг, Наливайко i Метелиця. Iноземний iнженер, який керував захистом Дубно вiд запорожцiв, вигукнув, спостерiгаючи за козаками: "Ось як треба битись й iншим у чужих землях!"
Умiли козаки воювати, умiли вони й достойно помирати за рiдну землю. "Не жаль помирати! Аби вiчно красувалась земля Руська!" I вiдлетiла душа козака. "Так любити рiдну землю, не те, щоб душею, розумом, а всiм, чим Бог дав, так любити нiхто не може", - пише про своїх славних землякiв Микола Гоголь.
Омелян Пугачов у зображеннi Олександра Пушкiна
Загальновiдомо, що Олександр Сергiйович Пушкiн завжди цiкавився iсторiєю свого народу, а в останнi роки життя вiн написав декiлька прозових творiв на iсторичнi теми. Один iз них - повiсть "Капiтанська донька", в якiй зображено повстання росiйських, башкирських селян та уральських козакiв наприкiнцi ХVII сторiччя пiд керiвництвом Омеляна Пугачова.
Прагнучи правдиво вiдтворити подiї тих часiв, поет побував у Оренбурзi, де познайомився з iсторичними документами, зустрiвся з учасниками повстання. I в його творчiй уявi оживає визначна, складна, яскрава i трагiчна постать Омеляна Пугачова.
Петро Гриньов, один iз головних героїв повiстi i оповiдач, уперше зустрiвся з Пугачовим, їдучи до Бiлогорської фортецi. Це був чоловiк десь бiля сорока рокiв, худорлявий, широкоплечий, з живими, розумними очима. Вiн прекрасно орiєнтувався на мiсцевостi i, визначивши за запахом диму, де знаходиться житло, допомiг Гриньову доїхати до заїжджого двору.
Яким же було здивування молодого офiцера Гриньова, коли пiд час облоги Бiлогорської фортецi пугачовцями серед повсталих вiн побачив свого випадкового знайомого. Саме вiн очолював вороже вiйсько i був тим Пугачовим, звiстка про якого давно вже лякала бiлогорський гарнiзон i викликала радiснi сподiвання простого люду. Тепер на ньому був червоний козацький кафтан, обшитий галунами, та висока шапка. Очi його горiли. Це був той самозванець-розбiйник, що називав себе Петром III i захоплював фортецю за фортецею. Пiдкоривши Бiлогорську фортецю, вiн холодно-кровно вiддає накази, i на перекладинах шибеницi одним за другим з'являються трупи: порядного,
Loading...

 
 

Цікаве