WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаШкільні твори → Збірка творів для 6 класу - Реферат

Збірка творів для 6 класу - Реферат

Серед моря пiсень (за оповiданням Степана Васильченка "Дитинство Шевченка")
Українськi народнi пiснi були популярнi серед народу в далекому минулому. У них народ розкривав свою душу, розповiдав про своє злиденне життя.
Звенигородщина - це спiвучий куток України. Там усi любили спiвати i слухати пiснi. Прийде вечiр - всi вулицi в селi гудуть пiснями. А ранком за селом чабан виспiвує про своє бурлацьке життя:
Та нема гiрш нiкому,
Як бурлацi молодому.
А на весiллi чути море пiсень: сумних i веселих. Безлiч пiсень знали та спiвали старi кобзарi, яких малий Тарас дуже любив. Коли Тарасовi було шiсть рокiв, як почує, де виспiвує кобзар, прибiжить, сяде поруч з ним i вслухається у слова пiснi. Придивляється, як пальцi старого спiвця перебирають струни кобзи.
Цi пiснi вчили Тараса ненавидiти панiв. Наслухавшись таких пiсень, Тарас бiгав на зарослi луки та в бур'яни. Серед таких високих бур'янiв вiн, зробленою з лозини шаблею, зрубував їм голови. Уявляв себе гайдамакою, а бур'яни - панами.
Тарас дуже любив пiснi. Почуту де-небудь пiсню, одразу всю запа-м'ятовував. I коли що робив - виспiвував. I не було тому краю: то з гори, то з бур'янiв линув той голос, сповнений жалю.
Робiнзонада головного героя роману Данiеля Дефо "Життя i незвичайнi та дивовижнi пригоди мореплавця Робiнзона Крузо"
Для багатьох поколiнь юних читачiв цей роман став настiльною книгою, його екранiзували багато разiв, до останнього часу пiдлiткiв приваблювали iгри "у Робiнзона", спроби пройти його шлях, випробувати свої сили у екстремальних ситуацiях.
Самотня людина на одинокому островi нiби повторює весь шлях, пройдений людством: мисливець, землероб.
Пiзнiше, коли на островi з'являється П'ятниця, - рабовласник i, нарештi, хазяїн маленької колонiї. З подробицями, точними цифрами, автор розгортає перед нами iсторiю зусиль свого героя.
Усi позитивнi риси Робiнзона у його попередньому життi - енергiйнiсть, цiлеспрямованiсть, пiдприємливiсть, знаходять тут справжнє втiлення. Вiн будує собi хижку, видовбує iз дерева човен, розширює печеру, приручає кiз, вирощує iз жменьки зерна свiй перший урожай.
Труднощi та небезпека пiдстерiгають його на кожному кроцi - сонце спалює його першi посiви, птахи i звiрi розтягують зерно, слiд людоїда на пiску нагадує про можливий жахливий кiнець. Та Робiнзон не падає духом, вiн твердо оцiнює кожну небезпечну ситуацiю i своєчасно запобiгає їй, його сильнi руки i практичний розум творять чудеса. Захоплююча розповiдь героя про робiнзонаду звучить як натхненний гiмн людськiй працi та людському розуму.
Уперше в лiтературi тема працi стала центральною у великому художньому творi, вперше так голосно прозвучала вiра в людину, її творчi можливостi, силу розуму та рук.
Роман було написано у XVIII ст., коли була популярною iдея "природної людини": повернення її до природи, розкриття у характерi людини нормальних, природних рис. Це протиставлялось тодiшньому панству - дворянам, з їх надмiрними уявленнями про себе, про свої права.
Саме трудовий подвиг Робiнзона принiс роману Д. Дефо свiтову славу. Вiн цiкавий та пiзнавальний для дiтей. Недарма один iз письмен никiв i фiлософiв XVIII ст. Жан-Жак Руссо вважав, що це перша книга, яку слiд прочитати пiсля букваря кожнiй дитинi.
Твiр-вiдгук. Як три грибочки... (за оповiданням Степана Васильченка "Дощ")
Я хочу подiлитися думками, якi з'явилися в мене пiсля прочитання твору С. Васильченка "Дощ". Це оповiдання викликало в моїй душi велике спiвчуття до нещасних дiтей. Мабуть, постiйно троє маленьких дiтей - "старша дiвчинка i троє малих хлопчикiв" залишалися на самотi вдома. Мати заробляла грошi в панських горницях. Так i цього разу, коли бушувала злива з грозою, матерi не було. Дiти залишилися самi. Маленькi хлопцi хотiли їсти, а старша сестра заспокоювала їх, як могла. Що вона могла їм дати ще? Вже з'їдено все. А на iншу їжу мати поки не заробила. Так i перебули грозу. Вийшло сонце, свiтиться проти нього весь у золотих краплях гай. Потяглися з базару люди. I дiти,
бажаючи ще бiльше їсти, вийшли на битий шлях просити "гостинцi". Хтось їх не помiчав, але помiтила одна бабуся, яка йшла, спираючись на костур, за возами.
Бабуся, як їй не було жаль дiточок, їсти не дала - не несла з собою. Але гарно розпитала, хто вони, де їхня мама. А на прощання погладила всiх, особливо маленьких, по голiвках. I так вiд цього дiтям стало радiсно, що на деякий час забули вони i голод, i вiдсутнiсть мами, а згадували добру бабусю.
Мене особливо вразив цей епiзод, де письменник дуже влучно змалював тонкi, вразливi i чистi душi дiтей, для яких звичайнi приємнi слова i ласкавiсть бабусi значили бiльше, нiж вгамування гострого голоду. Вони вiдчули, що у свiтi є добрi люди. А, отже, усе закiнчиться добре: повернеться мама, нагодує їх, приголубить, i стане всiм весело i гарно.
Так i залишилося троє дiтей пiд своєю землянкою, "як три прив'ялi квiтки", чекати на прихiд щастя в їхнє життя - мами.
Байка "Щука" Леонiда Глiбова - викриття несправедливого царського суду
Леонiд Глiбов був талановитим письменником, якого знали не тiльки в Українi та Росiї, а й у всьому слов'янському свiтi. Леонiд Iванович написав багато жартiвливих вiршiв, казок, загадок. Але найбiльшого успiху набули в читачiв його байки.
Саме байка "Щука" дає можливiсть побачити яскраву картину тогочасної дiйсностi:
На Щуку хтось бумагу в суд подав,
Що буцiмто вона такеє виробляла,
Що у ставу нiхто життя не мав:
Того заїла в смерть, другого обiдрала.
Цих рядкiв досить, щоб вiдчути i повнiстю повiрити у справедливiсть звинувачень Щуки у тяжких злочинах, за якi доведеться її покарати. Ми змушенi повiрити, що звинувачення цiлком слушнi i суддям нiчого не залишається, як винести справедливий вирок. А хто ж суддi? "Якiйсь два осли, одна нiкчемна Шкапа та два стареньких Цапа". Досить тiльки цих трьох означень, щоб читачi могли уявити обмежених, тупих i безпомiчних суддiв.
Автор подає нам ще одного персонажа - Лисицю, обов'язкового представника в iєрархiї царського суду. I одразу в нашiй уявi постає образ хитрої, пiдступної особи. Адже хитрою Лисичка виступає майже у всiх народних творах.
У своїй промовi Лисиця починає iз заперечення нiби занадто лiбераль ного вироку за вчиненi злочини Щуки-хижака. Тому, щоб її справедливо покарати i щоб це покарання мало виховний сенс i стало застереженням для iнших, стряпчий пропонує нiби "найжорстокiшу" кару - "у рiчцi вражу Щуку утопити!"
I так, щоб викрити несправедливий царський суд, який виправдову вав багатих, жорстоких кривдникiв, щоб засудити нiкчемних суддiв, обмежених, покiрних виконавцiв чужої волi, щоб викрити хабарництво, кругову поруку чиновникiв, автор створює алегоричнi образи,
Loading...

 
 

Цікаве