WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаШкільні твори → Збірка творів для 8 класу - Реферат

Збірка творів для 8 класу - Реферат

настрою та дотепного гумору.
Замiтка до стiнгазети. Знищити легше, нiж створити
Мабуть, кожен учень погодиться, що найбiльш затишним з-помiж навчальних кабiнетiв нашої школи був кабiнет української мови. Оформлений з великим смаком, обладнаний найновiшими технiчними засобами, з куточком етнографiї та народознавства, завжди чисто прибраний та доглянутий, вiн справдi тiшив око.
Жаль, але про це доводиться говорити в минулому часi. Трапилося так, що Марiя Iванiвна протягом мiсяця не працювала у школi - вона лiкувалася. Такого, здавалося б, недовгого термiну вистачило, щоб майже повнiстю знищити її зусилля.
Протягом мiсяця учнi 8-Б класу, якi вiдповiдають за порядок у кабiнетi, жодного разу як слiд його не прибрали. Кутки засновано павутин ням, технiчнi засоби вкрито пилом i брудом. Неполитi квiти зiв'яли.
Прикро й сумно бачити, як недбальство, лiнь та безвiдповiдальнiсть нищать багатолiтню наполегливу працю.
Твiр-розповiдь. Материнська любов - найсвятiша
Материнство… Святе i красиве, оспiване поетами, увiчнене художниками.
Мамо… У тебе на обличчi - терпiння, вимога, щастя. Ти ждеш тiєї митi, коли дитя вимовить перше своє слово. Ти вiдчуваєш усю планету, тримаючи дитину на руках, ти держиш усю землю на своїх руках. Ось чому ми матiр називаємо святою.
Материнське серце здатне перейматися болем дитини на вiдстанi, все життя вболiвати душею за дiтьми. Якби могла, то й сонце прихилила б…
Мамина пiсня, мамина колискова завжди звучить у серцях навiть тодi, коли вже i нашi скронi посрiбляться.
Хочеться низько вклонитися матерi, цiлувати її руки. Хочеться, щоб здiйснювалися материнськi мрiї, щоб їх оточувала турбота дiтей. Любов дiтей… Про це прекрасно сказав В. Сухомлинський: "Берегти матiр - означає пiклуватися про чистоту джерела, з якого ти пив з першого свого подиху й питимеш до останньої митi свого життя: ти живеш людиною i дивишся в очi iнших людей як людина лише остiльки, оскiльки ти назавжди залишаєшся сином своєї матерi".
Твiр-роздум. Життя i надiя
Де є життя, там є надiя. Життя… Надiя… Менi здається, що це якесь абстрактне поняття. А ось коли цi слова та поняття об'єднати разом, то це i буде змiст iснування людини, її присутностi на Планетi. Не буду вдаватися в iсторичнi фактi i подiї. Вiзьму за приклад своє життя. Менi вже 14 рокiв. Але жодного разу я не жив без надiї i, звичайно, прагнення. Коли я був ще зовсiм маленьким, то надiя на мене, на моє майбутнє жеврiла у моїх батькiв. А ось коли я став пiдлiтком, тобто сам почав розумiти i прагнути побудувати змiст свого життя, - я живу надiєю на майбутнє. Менi i моїм однолiткам, молодому поколiнню жити в iншому тисячолiттi, а значить будувати своє майбутнє. Я дедалi частiше задумуюся над змiстом слiв Павки Корчагiна: "Життя треба прожити так, щоб не було боляче за марно прожитi роки…" Думаю, тобто сподiваюся побудувати своє життя так, щоб воно було i цiкавим, i корисним для мене i для моєї держави. Хочу залишити по собi хороший слiд присутностi на Землi.
Твiр-опис. Степ
На пiвднi нашої країни простяглись широкi степи. Рослиннiсть степу вiдрiзняється вiд рослинностi лiсу. Степовi грунти дуже родючi. На них вирощують пшеницю, кукурудзу, технiчнi культури, кавуни, динi, виноград. Культурнi рослини дають добрi врожаї. Дика степова рослиннiсть збереглася тiльки в заповiдниках, у гаях, у балках, уздовж дорiг, на незораних курганах.
Незоранi острiвцi українського степу навеснi дуже красивi. Тут з'являється рiзноманiтна рослиннiсть. Зацвiтають пiвники, тюльпани, гiацинти. Цi рослини мають яскравi квiти. Подекуди промайне горицвiт. Буває, що його яскраво-жовтi квiтки утворюють жовтi килими.
У травнi степ змiнюється. На зеленому тлi степових трав де-не-де з'являються нiби зiрочки, бiлi анемони, синiють незабудки. На узбiччях дорiг бiлiють ромашки, серед них - i лiкарська. У червнi зацвiтає полин, а в липнi - шавлiя.
Гарно в степу: i коли вiн цвiте, i коли збирають щедрий врожай.
Твiр-роздум. Моє щастя
Щастя… Старовинна мудрiсть говорить, що людина - творець свого щастя. З цим, мабуть, можна погодитися тому, що справжнє щастя - це, передусiм, умiння прекрасно любити життя i людей. Щастя - це горде вiдчуття своєї вагомостi в суспiльствi, але, мабуть, чи не найголовнiше - це вмiння вiддавати всi свої сили, своє душевне тепло, полум'я свого серця служiнню людям.
Щастя… У кожної людини воно своє. У мене теж є iдеал щастя. Менi хочеться жити вiдкрито, не ховаючись, не тiкаючи вiд труднощiв… Я впевнений, що зумiю саме так прожити своє життя, бомрiю стати справжньою людиною в широкому розумiннi цього слова.
Наше дитинство починається з мами. Вона - найдорожча та найрiднiша в цiлому свiтi людина. Кожне її слово, мудрi поради i добрi дiла - це книга життя, з якою вирушаємо в далекi свiти. I тiльки гортаючи сторiнку за сторiнкою, ми стаємо дорослими, стаємо людьми. Серед усiх премудростей життєвої науки є найважливiша - навчитися любити людей. Без цього нiхто не зможе пiднятися на крилах своєї мрiї.
Мiй родовiд
Мене назвали Олександрою на честь обох моїх бабусь: з боку мами i з боку тата. На жаль, однiєї з них вже немає, вона померла рiк тому у вiцi шiстдесяти семи рокiв, це мамина мати - моя бабуся Олександ ра Михайлiвна. Народилася вона 1932 року в сiм'ї селян, пiд Воронежем. Усi страхiття голоду, вiйни, усi людськi страждання дiсталися на її долю. З дитинства вона назавжди запам'ятала жах вiйни - як фашисти прийшли до села, де мешкала бабуся, зiбрали бодай усiх жителiв у стару хату, зачинили дверi i пiдпалили хату… Усiх, хто спробував якось вибратися, наздогнала автоматна черга. Як вона з такими ж за вiком дiтьми, ходила пiзньої осенi на прибранi вже колгоспнi поля i, розриваючи мертву землю руками, викопувала мерзлу картоплю, бо їсти дуже хо-тiлось. П'ятеро її братiв i сестер померли. У матерi залишилась тiльки вона. Батько бабусi загинув на фронтi ще у сорок першому.
У шiстнадцять рокiв бабуся приїхала на Україну, та так i залишилась тут до кiнця свого вiку у шахтарському мiстечку на Донеччинi. Тут вона вийшла замiж, народила сина та дочку. Все своє життя працювала на шахтi на тяжкiй роботi, ростила дiтей, хазяйнувала у своєму домi; вона була лагiдна, весела i дуже мене любила. Менi прикро, що добре серце моєї бабунi зупинилося так рано. Я вдячна їй за любов до мене i за те, що вона народила мою маму, а мама - мене. Свого дiдуся з боку мами я нiколи не бачила, вiн помер за чотири роки до мого народження. Народився вiн пiд Харковом, у селi Огульцi, мама розповiдала, що дiдусь був освiченою людиною, багато читав, працював головним механiком на шахтi, але вiн був дуже суворою, навiть, жорсткою людиною i свою родину iнодi доводив до вiдчаю. Мама зiбрала у своєму характерi щось вiд бабунi - вона буває i лагiдною, i веселою, i щось вiд дiдуся - вона може бути суворою i категоричною. Матуся приїхала до нашого мiста у п'ятнадцять рокiв, а зараз їй уже сорок вiсiм. Спочатку вона працювала на фабрицi, а потiм у iнститутi. Там вона зустрiла татка, i вони побралися.
Мiй татко, Вiталiй Iванович, народився у Харковi. На
Loading...

 
 

Цікаве