WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаШкільні твори → Збірка творів для 8 класу - Реферат

Збірка творів для 8 класу - Реферат

об'єднувались, щоб спiльно по черзi обробити свої поля.
Цiкаво вiдбувалися зажинки у нас на Слобожанщинi. Спочатку стелили на полi скатертину, клали хлiбину - щоб велося од хлiба до хлiба. А тодi вже починали жати.
Закiнчувалася толока обiдом у господаря, жниварськими пiснями, в яких господарю дякували за шанобливе ставлення до працiвникiв, щедрий обiд i бажали щастя, благополуччя.
Твiр з народознавства. Про квiтку папоротi
Легенда розповiдає, що квiтне папороть тiльки одну мить опiвночi на Iвана Купала. Маючи цю квiтку, можна вiдшукати всi скарби, як би глибоко пiд землею вони не знаходилися. Правда, знайти у лiсi таку квiтку набагато важче, нiж самi скарби.
За розповiдями, опiвночi iз широких листкiв папоротi несподiвано з'являється пуп'янок, який на очах починає зростати i пiднiматися вгору, а потiм з нього з'являється червоно-вогненна квiтка, така яскрава, що боляче дивитися. У цю мить треба квiтку зiрвати. Але людинi дуже рiдко вдається це зробити. Нечиста сила не хоче допустити її до чудової квiтки, яка має дорогоцiннi властивостi. Пiд час квiтування папоротi начебто чути якiсь голоси та гуки (це нечиста сила так лякає людей, щоб не втратити чарiвну квiтку).
Хто ж розшукає квiтку папоротi i заволодiє нею, той набуде неабиякої влади над усiма. Вiн знатиме, де захованi скарби у рiзнi скарбiвницi, якими б замками вони не були замкненi, вiн може зайти як господар, бо дверi самi розчиняться перед ним - треба тiльки прикласти цю чудесну квiтку. I взагалi, немає нiчого неможливого для володаря цiєї квiтки. Таку вона має силу i владу.
Саме тому було багато бажаючих розшукати квiтку папоротi. Небагатьом пощастило здiйснити свою мрiю, тому вважають, що папороть взагалi не має цвiту. Але я вiрю, що ця легенда має життєвi реальнi коренi. Спробуйте i ви пошукати цю магiчну квiтку. Може, вона принесе вам щастя. Хай щастить!
Бiрчанськi конвалiї в бабусиному саду
Моя бабуся живе неподалiк Харкова в мальовничому примiському селищi. Тут бiля кожної оселi - квiтник. У саду моєї бабусi милують людське око червонi тюльпани i блiдо-рожевi пiвонiї, нiжнi троянди i п'янкий жасмин, темно-синiй бузок i жовтогаряча красоля. Є тут i м'ята, любисток, нагiдки та чорнобривцi. Ще й барвiнок зеленiє в квiтнику.
...Пiд старою грушею знайшла притулок лiсова квiтка конвалiя. Як i чому потрапила вона сюди?
- Посадила я її тут давно - накопала в Бiрчанському лiсi. Кажуть, що конвалiя - символ прихованого кохання. Ще в дитинствi почула я таку легенду, - почала свою розповiдь бабуся. - Жила в нашому селi красива дiвчина-наймичка. Закохалася вона в панича. Вiн теж її палко покохав. Коли дiзналися про це старi пани, наказали знищити дiвчину. Схопили її панськi прислужники, повели до лiсового озера. Вона, бiдолашна, плакала: де падали її сльози, виростали конвалiї. Та не допомогли сльози - втопили нещасну в озерi. I на тому мiстi з'явились прекраснi бiлi лiлеї. Панич, коли дiзнався про це, прокляв своїх батькiв, пiшов до озера i довго-довго дивився на чудовi квiти. Так i сидiв там, доки не перетворився на зелений дуб, котрий i зараз росте бiля озера...
Бабуся посадила конвалiї у своєму саду, щоб цi нiжнi бiлi квiти нагадували їй рiдне село, дитинство, Бiрчанський лiс.
Твiр-розповiдь. Пишаюсь братом
Мiй брат - студент. Вiн не тiльки навчається, а ще й активно займається туризмом, грає на гiтарi, сам складає пiснi. Разом iз друзями вiн ходить у походи. Намет, рюкзак, фотоапарат i гiтара - це те, без чого не може жити мiй брат. Коли вiн повертається з походу, то так цiкаво розповiдає, що я теж хочу швидше пiдрости i вирушити з ним у похiд.
Костянтин (так звуть мого брата) вже побував у Карпатах i в Криму, ходив на байдарцi по Пiвденному Бугу.
У нас вдома дуже багато фотокарток, якi зберiгаються у величезно му альбомi. Я iнколи прошу брата, щоб розповiв щось цiкаве. Але вiн тiльки посмiхається й говорить: "Пiдростеш - я тебе неодмiнно вiзьму iз собою: природу треба бачити очима i вiдчувати душею".
Тодi я беру альбом i сам розглядаю фотознiмки. Ось водяний млин, схожий на палац. А ось - група туристiв, яка розбиває наметове мiстечко. Ще кiлька знiмкiв - здається, я теж разом iз туристами пливу на байдарцi. А якi хвилi!
Мiй брат побував навiть на найвищiй горi Карпат - Говерлi. Туди не кожен може пiднятись, адже це найвища точка України: 2061 метр над рiвнем моря.
- Важко було в походi - погода нас не пестувала: йшов дощ. Але все ж таки ми дiстались вершини, - розповiдає брат. А очi його свiтяться радiстю: ще одну вершину пiдкорено!
У Криму Костянтин бував кiлька разiв: i влiтку, i восени.
- Крим - то перлина України. I гори тут якiсь незвичайнi. У Прикарпаттi своя краса: Яремча, Яблуневе, Ворохта. А в Криму - зовсiм iншi гори, iнший рослинний свiт, iншi звичаї i пiснi,але тут дуже цiкаво i красиво...
Я пишаюсь своїм братом, його неспокiйним характером i хочу швидше вирушити з ним у похiд. Будь-куди!
Твiр-лист. Навiки залишився у Тобольську
Люба Галино!
Я часто згадую тi днi, коли була у твоєму мiстi. Тобольськ знаходиться так далеко вiд Харкова: мiж нами зараз тисячi кiлометрiв. Чотири доби на поїздi - це й цiкаво, бо навiть у вiкно потяга побачила пiвсвiту. Але по-своєму й важко: чотири доби на колесах...
Коли я повернулась до Харкова, розповiла у школi про Сибiр, про Тобольськ. Дуже допомогли листiвки - мої друзi-однокласники нiби побували разом зi мною на березi Тоболу. Ще я розповiла їм про Iртиш, про пам'ятник Єрмаку, котрий встановлено в Тобольську. Зацiкавило моїх товаришiв i те, що у сибiрському мiстi народився Д. Менделєєв...
До тебе звертаюся iз проханням надiслати менi, якщо це можливо, ще декiлька комплектiв листiвок. I головне - надiшли менi, будь ласка, фотознiмки, котрi я в тебе забула. Перш за все, мене цiкавить знiмок будинку, де жив Павло Арсенович Грабовський. Я вже вирiшила для себе - пiсля закiнчення школи навчатимусь у педагогiчному унiверситетi на фiлологiчному факультетi. Може буду своїм учням розповiдати про Грабовсь кого i про свою поїздку до Тобольська, де вiн залишився навiки.
Павло Арсенович - наш земляк. Навчався в Харкiвськiй духовнiй семiнарiї. За зв'язки з народовольцями, поширення забороненої лiтератури був арештований i ув'язнений (перебував у Iркутську, Вiлюйську, Якутську, Тобольську).
Коли помирав, попросив поховати його поряд iз декабристами.
Галинко! Якщо можеш, надiшли менi й листiвки, на яких зображенi могили декабристiв та П. А. Грабовського.
Вiн помер далеко вiд України. Але думав про неї, писав про неї i для неї.
Менi спало на думку: якщо я поверталась до Харкова чотири доби потягом, то скiльки ж iшли в Сибiр закованi в кайдани люди? Уявляєш, Галинко!
До побачення. Твоя подруга з України.
Твiр-мрiя. "Софiївка" - це вже iсторiя
Є у м. Уманi (на Черкащинi) дендрологiчний заповiдник. Створено його на замовлення графа Ф. Потоцького i названо так на честь його вродливої дружини Софiї. Десятки тисяч крiпакiв працювали на будiвництвi цiєї визначної пам'ятки українського садово-паркового мистецтва.
Loading...

 
 

Цікаве