WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаШкільні твори → Збірка творів для 7 класу - Реферат

Збірка творів для 7 класу - Реферат

свої болi i радощi, прохаючи, щоб вона родила для всякого, а насiння в її вустах було святим словом; i Люба, ця маленька лiсова царiвна, яка знає багато таємниць природи.
Вся повiсть пронизана мудрiстю природи, що злилась iз мудрiстю народною. Ще з перших сторiнок повiстi ми потрапляємо у свiт народних казок, стикаємося з образами мiстичних легенд, "щедрiвок, якi взимку виспiвувалися пiд вiкнами", з оспiваними явищами природи. Вiдчувається, що письменник глибоко шанує народнi обряди, звичаї iтрадицiї. I вишиванi рушники, i калина, i свята повага до хлiба - все це душа народу. У повiстi Стельмаха вiдображено святе ставлення до землi, оранки, сiвби, насiння, до дерев, з якими герої розмовляють, як iз живими. Навiть показ процесу працi нагадує народний ритуал, набутий вiковим досвiдом. Все це мало величезний вплив на самовиховання Михайлика, на талант майбутнього митця.
Мене дуже вразила повiсть "Гуси-лебедi летять..." своїм казковим, мiстичним свiтом, багато чого вперше я вiдкрила для себе i мусила замислитися. Вiд неї вливається в душу такий струмiнь добра i нiжностi, що хочеться самому бути кращим, добрiшим, чеснiшим. Переймаю чись настроєм повiстi, серцем вклоняєшся письменнику за його слово, його науку i любов до нашої матiнки-землi.
Твiр-випадок iз життя. Тарас i Малюк
Якось моєму друговi Тарасу татусь подарував песика. Вiн був такий кумедний, маленький i беззахисний. Назвали песика Малюк.
Коли я приїхав вiд бабусi, де був на лiтнiх канiкулах, i прийшов до Тараса додому, то був дуже вражений. Тарас посмiхався, а я ледь не впав вiд несподiванки: Малюк за два мiсяцi перетворився на досить великого собаку. "Так це ж сенбернар!" - сказав менi мiй друг.
Малюка любили всi мешканцi висотного будинку, у якому вiн жив. А вiн, у свою чергу, дуже доброзичливо ставився до них: iз ним не страшно було їхати у лiфтi. Малюк нiкого не чiпав, нi на кого не гарчав. Люди, побачивши величезного , рудого, з бiлими плямами собаку, посмiхалися: Малюк пiшов. А хлопцi вважали за щастя погуляти з ним.
Одного разу на галявинi, де Тарас гуляв зi своїм четвероногим другом, з'явились четверо молодикiв напiдпитку. Вони почали чiплятись до Тараса, погрожувати. Малюк у цей час лежав на травi, вiдпочивав. Коли ху-лiгани почали голосно лаятись, собака встав i так гаркнув на них, що … через хвилину на галявинi нiкого не було, крiм Тараса i Малюка.
Твiр з народознавства. Толока
Толока - то одна з найдавнiших форм колективної взаємодопомо ги. Коли треба зробити велику за обсягом роботу, скликають родичiв, сусiдiв, товаришiв. Люди разом працюють, їдять, п'ють, спiвають, веселяться.
Наприклад, у моєму селищi колективно працюють, коли чистять колодязь. Вода у нас глибоко - 30 метрiв. Тому вичистити колодязь однiй людинi важко. Адже треба спочатку вибрати воду. От i стають сусiди ланцюжком, виливають воду. А потiм, коли вже вся робота виконана, збираються на левадi - ось тут i вiдпочивають. I обов'язково лунає пiсня.
А ще, коли треба допомогти нову хату помазати чи поновити - теж збираються сусiди. Це здружує людей: сьогоднi ти допоможеш, завтра допоможуть тобi.
Твiр-розповiдь. Як я вiдпочивав улiтку
Цього лiта менi пощастило побувати бiля моря - їздив туди разом з бабусею.
Невелике приморське мiстечко Скадовськ зустрiло нас привiтно. Я приїхав сюди вперше, а бабуся була у Скадовську не раз, бо родом iз Херсонської областi. Тому вона й була моїм ?iдом: розповiдала, показувала, згадувала.
Треба було бачити, як зрадiла бабуся, коли ми пiдiйшли до моря! Вона аж руки пiдняла, наче хотiла полетiти разом з чайками... Я зрозумiв: бабуся вiдчуває себе тут такою ж молодою, як була колись.
Незабутньою лишиться для мене подорож на острiв Джарилгач, куди ми дiсталися катером. Яке повiтря! Настояне на травах, воно переповнює груди, i дихається тут легко-легко.
Чебрець, ковила, польовi квiти - такого рiзнотрав'я я ще не бачив. Щоб знайти притулок вiд вiтру, ми зробили курiнь iз сухих водоростей. Купалися, загоряли. А ввечерi знову-таки катером повернулись до мiста.
А ще ми їздили автобусом у славнозвiсний заповiдник, про який ранiше я тiльки читав. Асканiя-Нова - унiкальний куточок планети, гордiсть нашої України. Вiн займає тридцять три тисячi гектарiв степу i включений до мiжнародної мережi бiосферних заповiдникiв.
Чудовий ботанiчний сад i унiкальний зоопарк, якого немає бiльше нiде: тут таке рiзноманiття рослинного та тваринного свiту! Антилопи, зебри, оленi гуляють на степових просторах Асканiї-Нової.
Спасибi, бабусю, за чудове лiто!
Пейзажний етюд. Про що шумить осiннiй лiс
Вiдцвiло веселе лiто, i на землю ступила осiнь. Вона пофарбувала в яскравi барви листя на деревах, а землю покрила золотавим килимом. Виблискує красуня своїми кольорами, i на душi стає святково i радiсно.
Чудовий лiс восени! Вiн ще здалеку манить нас своєю неповторною красою. Аж ось ми в лiсi. Як тут все змiнилося останнiм часом!
Землю вкриває м'який жовтий килим опалого листя. Тихо стоять замрiянi дерева, тiльки про щось гомонять двi берiзки: мати i донька. Мати каже: "Подивись, доню, якою красивою стала бiлочка. Смух подовшав, а на вухах з'явилися довгi волосянi китички. Бiля свого дупла бiлочка повiсила сушити гриби. Це вона так готується до зими.
Донька в свою чергу запитала: "Мамо, а чому дуб стоїть зелений?" Стара береза вiдповiла: "Осiнь ще не встигла пошити золотого кожуха".
Довго ще можна було слухати, про що гомонять берези, та час рушати додому. Ми прощаємося з лiсом i збудженi повертаємось до мiста.
Пiсня моя - радiсть моя
У напiвтемнiй залi застигла напружена тиша. Погляди всiх глядачiв спрямованi на яскраво освiтлену сцену. I ось завiса розсунулась, вiдкривши глядачам спiвачку, одягнену в українське нацiональне вбрання. Iз насолодою слухаю чарiвну українську мелодiю. А вона дзвенить, переливається срiбними, тремтливими звуками цимбал, пробуджує у серцi нiжним голосом сопiлки солодкий смуток.
Чомусь спало на думку, що без музики, без пiснi не змогли б iснувати нi радiсть, нi кохання; люди не були б щасливими, добрими, нiжними.
Я не уявляю свого життя без пiснi. Вона завжди зi мною, я всюди чую її легкий подих. I де б я не була, що б не робила, завжди в моєму серцi - пiсня. Iнодi вона мрiйлива, iнодi весела, i навiть тодi, коли душу огортає смуток, зi мною пiсня.
Коли я чую голос Нiни Матвiєнко по радiо, зупиняюсь i слухаю пiсню. Цей голос заворожує мене. Здається, що потрапляєш у чарiвний свiт, створений спiвачкою. Вона спiває часто без музичного акомпане менту.
На мою думку, це i робить її дуже близькою слухачам. Її пiсня, нiби розповiдь… Особливо менi подобається пiсня про диких гусей, котрi летiли через гай. Довiрливо звучить голос спiвачки.
Її слухаєш - i їй вiриш. I милуєшся чарiвним голосом.
Дивлюсь на
Loading...

 
 

Цікаве