WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаШкільні твори → Збірка творів для 6 класу - Реферат

Збірка творів для 6 класу - Реферат

Непереможний закон природи: старе вiдживає, даючи життя новому, молодому!
Переконливо тонко вимальована кожна гiлочка. Так вiдчувати i так любовно передавати красу природи могла лише добра i щедра людина.
Такою i була майстриня Катерина Бiлокур. Картина "Напровеснi" милує око нiжнiстю кольорiв. Здається, що на цей пейзаж дивишся з розчинено го вiкна. Шорсткий стовбур бiлокорої берiзки, гнучке вербове гiлля, торiшня пожухла трава - все виписано до найдрiбнiших деталей, справляє враження живого. А далина повита прозорим нiжним серпанком вранiшнього туману. Нiби вiдчуваєш вологiсть i свiжу прохолоду. I над усiм - високе блакитне небо, чисте й безхмарне. Вiд небесної блакитi пiдсинилась i вода у рiчцi, що вийшла зi своїх берегiв од весняної повенi.
Картина викликає радiсть вiд спiлкування з рiдною природою, будить щедрiсть у людському серцi.
Твiр за картиною "Їхав козак на вiйноньку" М.I. Кривенка.
Важкий час змальовує художник у своїй картинi. Це було коли українськi козаки боролися з Кримським ханством. Тодi скрутно жилось українському народовi.
На картинi вiдобразив художник лiто, навкруги зеленiє степ, цвiтуть квiти. Десь далеко горить багаття i йде дим - це булисигнали тривоги. Таким був своєрiдний телеграф у козакiв. За короткий час у всiх полках знали про напад ворога. Так художник показав козакiв готовими до бою.
Засмучена дiвчина стоїть бiля дороги. Вона прийшла провести на вiйну коханого.
Стоїть дiвчина гарна, статна, у бiлiй вишитiй сорочцi, кольоровiй плахтi та зеленiй керсетцi. У руках дiвчини хустка, яку вона подарує козаковi.
У той час козак надовго залишав свiй рiдний край, а хустка завжди нагадувала йому про кохану дiвчину.
Їхав козак на вiйноньку,
Сказав: "Прощай, дiвчинонько,
Прощай, дiвчино чорнобровонько.
Їду в чужу сторононьку".
Зарубiжна лiтература
Iндiанськi мiфи та легенди у "Пiснi про Гайавату" Генрi Лонгфелло
Ця поема принесла авторовi, Генрi Лонгфелло, свiтову славу. Вiн написав iї пiсля поїздки до Європи, де ознайомився iз фiнським епосом "Калевала". Центральний образ поеми - вождь племенi оджибуеїв, благородний i мудрий Гайавата. Нащадок Мiсяця i син Захiдного вiтру, Гайавата мав здатнiсть спiлкуватися не тiльки з людьми, але й iз силами природи. Вiн став достойним вождем племенi тому, що завжди дотримувався заповiту Владики Життя, Гiтчi-Манiто, якого обоготворяли iндiанцi. Гiтчi-Манiто закликав покiнчити з кровопролиттям, забути звичай кривавої помсти, мирно працювати i жити:
Дав я землю вам для ловiв,
Дав вам води для рибальства,
Дав ведмедя i бiзона,
Дав вам оленя i сарну,
Дав бобра вам i казарку,
Напустив я риби в рiки,
На болота - диких птахiв,
Що ж примушує вас нищить,
Убивати один другого?
...Ваша сила тiльки в згодi,
А безсилля - в ворожнечi!
Гiтчi-Манiто закликав запалити люльку згоди. Усi iндiанськi племена: команчiв, гуронiв, делаверiв, оджибуеїв, до яких належав i Гайавата. У поемi ми бачимо, як всi, хто прийшов iз нанесеними на тiло фарбами
бою (такий був звичай у iндiанцiв, коли вони виходили на стежку вiйни), пiсля заклику Гiтчi-Манiти запалити люльку згоди i жити як брати, змивають бойову фарбу - фарбу кровi, закопують сокиру вiйни i запалюють люльку згоди.
Цiкавими та пiзнавальними у поемi є також змалювання картин первозданної природи Америки, свiту звiрiв, риб i птахiв.
Звуки старовинного романсу (за повiстю Олександра Пушкiна "Заметiль")
Повiсть О. С. Пушкiна "Заметiль" входить до складу циклу "повiстей Бєлкiна", написаного пiд час розквiту творчостi цього видатного росiйського письменника - у знамениту Болдiнську осiнь.
О. С. Пушкiн вiдомий усьому свiту насамперед як поет. "Заметiль" та iншi повiстi циклу доводять, що вiн водночас є i талановитим прозаїком, але не дивно, що у його прозi вiдчувається багато вiд поезiї. Можна ще сказати - вiд пiснi. Взагалi на слова його вiршiв написано багато романсiв та пiсень.
У повiстi "Заметiль" з самого початку вiдчувається спорiднений з музикою настрiй. Не випадково О. С. Пушкiн помiстив як епiграф вiршi iншого вiдомого росiйського поета - Жуковського, що теж був автором текстiв багатьох романсiв.
Сюжет "Заметiлi" також має багато спiльного зi старовинними романсами, у яких часто згадувалося i нерiвне кохання, i примхи долi
й навiть просто заметiль, як така.
Дочка дрiбного помiщика, Марiя Гаврилiвна, закохалася у звичайного прапорщика i змовилася з ним утекти та обвiнчатися потай вiд батькiв. Через заметiль, що почалася, та хвилювання вона знепритомн iла - її обвiнчали помилково з iншою людиною. Про це вона дiзналася лише через кiлька рокiв, а Володимир Миколайович заблукав i приїхав до церкви запiзно. Повернувшися додому, Марiя Гаврилiвна захворiла. Батьки зглянулися на її вмовляння й дали свою згоду на шлюб з Володимиром, але її коханий, пiсля пригоди iз заметiллю, вже сам одружуватись не схотiв i поїхав у армiю, де потiм загинув. Нещасна наречена довго сумувала, але, зрештою, закохалася знов у полковника Бурмiна, який, виявляється, випадково одружився з незнайомкою через ту саму заметiль, тож насправдi саме вiн виявився її законним чоловiком. Отак пожартувала з героями повiстi примхлива доля!
Отже, i настрiй повiстi, i сюжет, i навiть романтичнiсть iсторiї, що сталася з героями твору, спорiднює з романсами пушкiнську "Заметiль".
Коли цю повiсть читаєш, може здатися, що за рядками її сторiнок звучить чарiвна музика - звуки старовинного романсу.
Поетичне змалювання давньоруської минувшини у баладi Олександра Пушкiна "Пiсня про вiщого Олега"
Колись у давнину балада була однiєю з головних форм розповiдей про певнi подiй або вiдомих людей. Навiть про деякi iсторичнi факти ми можемо дiзнатися лише з балад, народних дум або iнших подiбних творiв. Сама минувшина живе у них. Але й пiзнiше поети намагалися вiдтворю вати дух давнини, звертаючись до старовинних поетичних форм. Так виникла лiтературна балада.
Однiєю з найвiдомiших лiтературних балад є "Пiсня про вiщого Олега" вiдомого росiйського поета Олександра Пушкiна, у якiй розпо-вiдається про загибель князя Київської Русi Олега, якiй передувало пророцтво чарiвника. Баладу написано образною, поетичною мовою, завдяки якiй можна не лише побачити картини подiй минувшини, а й довiдатися про цiнностi та характер епохи.
Головний герой балади, князь Олег, є втiленням князiвської доблестi, але на його прикладi ми бачимо, чим жили тодi люди, що цiнували. Ось що каже про нього чарiвник:
i хвилi, i землю скорив ти в бою,
I недруги заздрять на долю твою.
Звiсно, це поетичне перебiльшення, але воно є типовим саме для народної творчостi.
Захист рiдної землi був одним з найголовнiших завдань
Loading...

 
 

Цікаве