WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаШкільні твори → Збірка творів для 6 класу - Реферат

Збірка творів для 6 класу - Реферат

без щедрого врожаю опенькiв, жовтих лисичок i рижикiв ми не повертаємося. А разом з ними ми, овiянi лiсовими ароматами, мов дикi квiточки, виносимо i зливу вражень вiд осiннiх змiн лiсу. Дерева, наче модницi, мiняють лiтнi шати на iншi. Стоять пожовтiлi клени, тендiтних берiзок теж помiтно торкнувся жовтуватий колiр. Час вiд часу окремi деревця гублять жовтi чи пурпуровi листки, нiби роняють сльозинки за райдужним лiтом, що минуло. Не чути птахiв: деякi вже вiдлетiли у вирiй, iншi - напоготовi. Лiс i його мешканцi готуються зустрiти осiнь.
Восени у мене бiльшає обов'язкiв.Разом з батьками я збираю картоплю на дачi й також допомагаю у вихiднi бабусi в збираннi городини, за що вона менi дуже вдячна.
Але найбiльший мiй обов'язок - це вчитися, займатися громадсь кими справами. Через це я вiдчуваю себе дорослiшим i потрiбнiшим людям.
Сидячи на уроцi за партою, я бачу, як у вiкно до мене зазирає пожовтiлий клен. Вiн шелестить листочками, нiби бажає успiхiв у навчаннi та життi.
Твiр-опис за картиною М. П. Глущенка "Вiдлига"
Сонце починає перемагати зиму. Крихкий, сипучий снiг вже не той, що був взимку - здає. Його колiр - то ознака наближення весни. З дахiв звисають крижанi бурульки, блищить, струменiє пiд ними вода - i крапає, крапає... I знову ожила, заграла природа пiсля довгої зими. Скресла крига на рiчках, озерах. На галявинi стоїть берiзка-царiвна, а неподалiк дуб-лицар. Усi дерева пiдняли своє гiлля, неначе вiтаючи сонце i свiтлий день. А день став довшим вiд ночi, вiдчутно стало теплiше. Усе навкруги радiє. У лiсi пахне весною. Усе оживає: тварини, рослини, комахи виповзають зi своїх нiрок-схованок. Пташки спiвають дзвiнко i весело. Прилетiв дятел i своїм довгим дзьобом почав стукати по дереву. Ось здивований зайчик роздивляється все навкруги. З барлогу вилазить все ще сонний ведмiдь. Бiлка весело стрибає з гiлки на гiлку. Їжачок теж прокинувся: вилiз iз своєї нiрки, згорнувся клубочком i покотився з гiрки. Горобцi лiтають зграями у пошуках їжi.
Нарештi закiнчилася зима i настала весна. Усi радiють цiй подiї.
Твiр з народознавства. Любисток
Донедавна, а в деяких мiсцевостях i нинi, у селах важко було вiднайти бодай одну хату, коло якої не красувався б високий кущ любистку.
Як калину та явiр, любисток оспiвано в пiснях про кохання, що з рiзних причин не стало щасливим.
Рослина має своєрiдний специфiчний запах, який нагадує запах селери. Через цей запах любисток i використовують як приправу до нацiональних страв. Смак рослини гострий, солонувато-гiркий.
Ця рослина вiдома та вживається по свiй Українi. Iснує безлiч своєрiдних i нiжних назв цiєї рослини: любця, любець, любчик, приворот не зiлля, зоря, каштанчики.
Любисток має неабияке значення як лiкарська рослина. Найчастi ше використовують корiнь любистку. Узваром кореня користуються при випадiннi волосся та для полiпшення його росту, а також при головних болях.
За народним повiр'ям маленьких дiтей купають у любистку, щоб були щасливi, а дiвчата миють волосся любистком, щоб хлопцi любили.
Зоряна нiч
Коли йдеш вночi вулицями свого села, та раптом пiднiмаєш голову - й таке вiдчуття вiд безмежної кiлькостi золотих роїв угорi, наче очi твої, душа твоя залетiли до їхнього бджолиного зорiння i вже там лишились.
Чим довше дивишся на зорi, тим бiльше набуваєш упевненостi, нiби тi зiрки стають для тебе близькими, що мiг би й рукою дiстати.
I коли маєш отакий небуденний настрiй, то буває болiсно дивитися, як падає зiрка. I ти стоїш, вражений, наче сподiваєшся, що не вмерла ще зiрка, що спалахне вона в iншому мiсцi… Але ж нi, не спалахнула. Тiльки слiд її якийсь час наче тлiв ще на холоднiй щоцi нiчного неба.
Нiч… Зорi… Тихо…
Твiр-розповiдь. Поїздка до Карпат
Я нiколи не забуду тих днiв, коли ми усiм класом разом з класним керiвником Галиною Василiвною їздили до Карпат. Хто хоч раз побував у Карпатах, той нiколи не забуде побаченого. Я запам'ятав i тi прекраснi узгiр'я, що спускають рiзнокольоровi килими до шумливих рiк, спокiйних верховин, де бродять тiнi забутих предкiв. А найголовн iше довго вчувається карпатський шум. Цей шум не схожий нi на кавказький, нi на кримський.
Деколи, як пройдуть верховинами грози, шум стає голоснiшим, але не лякає вас диким ревом, навпаки, - то гудуть гiрськi потоки, свiжi та запашнi, як самi травневi грози. I саме в ту мить почуваєш себе мiцнiшим, стрiмким, як гiрськi потоки.
Люди тут стрункi, з вiдвертим обличчям. Як всi чеснi та невтомнi трударi, люблять довго на самотi мрiяти. А мрiяти їм допомагає природа. У красивому краю i мрiяти хочеться…
Твiр-розповiдь. Косовиця
Пiд час лiтнiх канiкул я люблю вiдпочивати у дiдуся та бабусi в селi, розташованому на березi Кременчуцького водосховища. Дiдуся звати Олексiй, бабусю - Ганна.
Хочу розповiсти, як ми з дiдом заготовляємо сiно на зиму.
Коли буваю у дiдуся, дивлюся на його роботу, думаю - не все вимiрюється користю, є на свiтi й мистецтво - мистецтво працi. Працю, яку любиш до нестями. Моєму дiдусевi 75 рокiв, але косар вiн вiдмiнний. Ми разом заздалегiдь готуємося до косовицi - точимо власнi коси. Такою косою нi з ким не подiляться в селi, нiкому не довiрять. Я придивляюся до дiдуся: вiн iде вiльно, наче гуляє косою, нiякого напруження у його руках не видно, а косить швидко. Я стараюся iти поряд, щоб наче однiєю косою косимо. Оце i є мистецтво працi. Пiт виступає на обличчi. Руки трохи втомилися, але я не здаюсь, соромно перед дiдусем, тримаюсь. Шовкова трава лягає нам пiд ноги.
Яке щастя вiдчути, що ти працюєш, що в тебе теж виходить. А ось i бабуся з теплим молоком i свiжим, тiльки-но спеченим хлiбом.
Твiр-розповiдь. Мої друзi
Кажуть, що справжнiх друзiв не може бути багато. Я вважаю, що це правильно. У мене є безлiч знайомих, проте справжнiх друзiв - лише двоє. Це мої однокласники - Iгор i Андрiй.
Чому саме їх я вважаю моїми друзями? Вiдповiдь проста: менi з ними цiкаво, приємно. I, головне, вони завжди допоможуть у скрутну хвилину порадою i дiлом. Вони доводили це неодноразово.
Так сталося, що ми троє живемо поруч, в одному мiкрорайонi. Тому немає особливих проблем iз зв'язком. Ми бiгаємо один до одного в гостi, разом робимо уроки, ходимо гуляти. Оскiльки ми вважаємо себе справжнiми друзями, то намагаємося зацiкавити i розважити один одного. У мене вдома є безлiч книжок та iграшок, тому я часто запрошую Андрiя та Iгоря до себе в гостi. Поки ми граємося, мама готує нам смачний обiд. А потiм, буває, усi разом робимо деякi складнi завдання. Iнодi ми ходимо додому до Андрiя грати на комп'ютерi. Я хочу в майбутньому серйозно зайнятися програмуванням, i в цьому менi допомагає Андрiїв батько - Олексiй Миколайович. Вiн працює програмiстом у фiрмi й досконало знає свою
Loading...

 
 

Цікаве