WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаАрхітектура → Георгіївська церква на "козацьких могилах" під Берестечком - Реферат

Георгіївська церква на "козацьких могилах" під Берестечком - Реферат

ГЕОРГІЇВСЬКА ЦЕРКВАНА "КОЗАЦЬКИХ МОГИЛАХ" ПІД БЕРЕСТЕЧКОМ
Георгіївська церква - головна споруда меморіалу "Козацькі могили" в селі Пляшевій - можливо, найсамобутніший витвір архітектурного модерну в Україні. Задум побудувати пам'ятник козакам, полеглим у Берестецькій битві, виник 1908 року з ініціативи Почаївської лаври, а саме архімандрита Віталія Максименка, який очолив організаторську роботу та оголосив збір пожертв.
Проект храму-пам'ятника розробив студент архітектурного відділення Вищого художнього училища при Академії мистецтв у Петербурзі В.Максимов, учень професора Олексія Щусєва, видатного майстра, що збудував кілька справжніх шедеврів церковної архітектури стилю модерн в Україні. Спорудження Георгіївської церкви тривало від 1910 до 1914 року, керував будівництвом Володимир Леонтович. А саме перед цим, у 1907-1909 роках, В.Максимов допомагав О.Щусєву реставрувати давньоруську церкву Василія в Овручі й запроектував споруди для цього монастиря. Ці дві роботи - основна спадщина В.Максимова, який помер незадовго до війни 1914 року.
Георгіївська церква привертає увагу дослідників не випадково. Споруду задумано й виконано надзвичайно сміливо, воднораз витончено і невимушене.
Храм призначався для урочистих відправ, які (на пропозицію В.Максименка) мали щороку відбуватися в дев'яту п'ятницю після Великодня. Тому від самого початку було зрозуміло, що жодна, найбільша своїми розмірами споруда не спроможна буде вмістити велелюддя, яке хресним ходом рушатиме до місця битви.
Цю перешкоду було подолано завдяки нежданому вирішенню - винести іконостас назовні. Церква опинилася просто неба, паперть перетворилася на солею.
Унікальні особливості церкви неоднораз відзначали дослідники. Олена Годованюк та Мариніла Говденко вперше обміряли ансамбль "Козацькі могили" в 60-ті роки, коли там ще була ферма і, як пригадували згодом, "кролі бігали по ногах". Вони писали: "Традиційний хрещатий у плані храм позбавлено західного рамена - нави. На місці її - велика (21х12 м) складної форми відкрита паперть-стилобат [.., ] Як і весь двір ансамблю, вона розрахована на розміщення великої кількості людей. Західне, головне чоло Георгіївської церкви, повернене до паперті, задумано як "екстер'єрний" іконостас".
Всі дальші публікації так чи інакше повторювали цей висновок. Усі дослідники також завважували, що в архітектурному вирішенні екстер'єру церкви використано мотиви української архітектури ХУП-ХУШ сторіч.
Та в архітектурі, як і в будьякому іншому мистецтві, важить не тільки ЩО, але і ЯК зроблено. Стиль модерн, у якому працювали вчитель і його учень, використовував історичні прототипи. До цього творчого методу зверталися архітекти й раніше, наприклад, романтики на початку й еклектики наприкінці XIX сторіччя. Однак щоразу вони діяли інакше. Мистці модерну ніколи не копіювали історичний прототип, як ретроспективісти, і не брали окремі деталі, щоб оздобити ними фасади, як еклектики. Для майстра модерну історичний прототип - це художній образ. Він повторюється, іноді дуже близький до першовзору, але артистично перетворений, посилений і підкреслений чуттєвим естетичним переживанням архітектури минулого.
Якщо пильно приглянутись до обрисів Георгіївської церкви в плані, стає зрозуміло, що вона разом з папертю-солеєю утворює характерний план дев'ятидільної хрещатої церкви. Як відомо, дев'ятидільна церква складається з рівнораменного хреста, вписаного в квадрат. Збіг особливо добре помітний, коли порівнювати цей обрис із планами кількох відомих дев'ятидільних українських церков ХУІІ-ХУШ сторіч: Троїцької церкви Густинського монастиря (1672-1676), Спасопреображенської церкви в селі Великих Сорочинцях (1732), Миколаївського собору в Ніжині (1658) та інших. Та передусім слід виокремити дерев'яний дев'ятидільний, дев'ятиверхий Троїцький собор у Новомосковську (колишній запорозькій Новоселиці, або Самарчику), що його спорудив у 1772-1781 роках народний майстер Яким Погребняк. Не тільки форми, а й загальні розміри планів цих споруд (у межах 24-28м) дуже близькі до розмірів Георгіївської церкви.
З цього порівняння випливає, що оригінальну обсягово-просторову композицію храму в Пляшевій було утворено завдяки архітектурному перекрою уявної дев'ятидільної дев'ятиверхої церкви. Він відтяв три західні камери, які було опущено під ґрунт (саме вони утворили склеп і підземну церкву Параскеви-П'ятниці, чий абрис на грунті повторює солея). На поверхні залишилися дві третини церкви. За це промовляє той факт, що наземна церква має шість верхів - випадок унікальний. Головне чоло становить, по суті, площину архітектурного перекрою. Зовнішня аркзнаком внутрішніх підпружних арок. Надвірний іконостас відкриває немовби вигляд на розкритий внутрішній простір апсид.
Отже, один із складників технології архітектурного проекту - перекрій став засобом художньої виразності. Церква як архітектурна споруда нічого не втратила, а, навпаки, набула таємничого й воднораз ясного характеру. Поверхи її позначають історичні й культурні символи. Підземна церква з похованнями святих мучеників - традиція, що сягає першохристиянських монастирів і навіть ще раніших, дохристиянських гробниць, що відображають уявлення багатьох старожитніх народів про сакральний простір, поділений на три частини, які відповідають трьом сферам космосу - підземній, земній і небесній. Ці частини поєднувалися "космічною віссю", вертикаль її подекуди втілювано в центральному стовпі в поховальній камері (наприклад етруська гробниця в казале Маріттімо поблизу Вольтерри першої половини VI ст. до н.е.). За той самий сакральний стовп, "світову вісь", або "світове дерево" можна вважати наявну в підземній камері-похованні цегляну порожнисту колону, заповнену кістками загиблих. Звичай ховати тлінні останки в нішах стін поховання так само тягнеться з сивої давнини.
Над підземною церквою, підземним іконостасом Параскеви-П'ятниці розміщено перший наземний урочистий іконостас просто неба. На со-лею перед надвірним іконостасом виходить світловий колодязьліхтар - світло з нього падає стовпом на скляний саркофаг, розміщений у церкві Параскеви-П'ятниці. А церковною банею, сакральним "небом" Георгіївської церкви стає справжнє небо над "Козацькими могилами".
Порівняння з печерними храмами довершує підземний хідник, який сполучає перенесену з села Острів дерев'яну церкву св.Михаїла з гробницею і церквою Параскеви-П'ятниці. Існує переказ, що саме в цій церкві молився Богдан перед битвою. І хоч це тільки легенда, але давня церква, всередині якої крізь отвір у підлозі широкі сходи ведуть до підземелля, немов у глибінь сторіч, є матеріалізованою сполучною ланкою між історичними часами.
Символізм, історичні екскурси в далеку давнину вельми характерні для початку XX сторіччя. В даному разі вони влучно віддзеркалюють глибокий сенс храму-пам'ятника. Але на цьому історико-культурні нашарування далебі не вичерпуються, вони охоплюють майже всі грані архітектурного задуму.
Знову звернімо увагу на план таобсягово-просторові особливості наземної частини будівлі. Відгалуження хреста, що виступають назовні в усіх хрещатих українських храмах, мають гранчасту форму, яка створює лагідний перехід від одного обсягу до іншого. Наріжні камери здебільшого прямокутні, але є гранчасті й напівкруглі. План Георгіївської церкви в наземній частині вирізняється чіткими формами добре висунутих п'ятигранних відгалужень хреста й тригранних наріжних камер. Але далі обсягово-просторова композиція відходить од поширеного традиційного типу дев'ятидільної церкви.
Зазвичай наріжні камери менші за планом і висотою, здебільшого двоповерхові. У Георгіївській церкві вони майже однакові. Переважна більшість цих храмів усталеного типу має

 
 

Цікаве

Загрузка...