WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаАрхітектура → Типізація українського дерев’яного будівництва та його історичний розвиток - Реферат

Типізація українського дерев’яного будівництва та його історичний розвиток - Реферат

Якщо план міських дерев'яних будов постав під впливом ренесансового мурованого будівництва, то зовнішні форми зберегли багато своєрідних рис, особливо в деталях, бо ж будівничими їх були ті самі місцеві майстри, що будували церкви, костьоли, божниці та більш сільські двори.

Майже обов'язковою рисою міських будов було відкрите з вулиці підсіння чи піддашшя, також перейняте з мурованого міського будівництва доби ренесансу й барокко. Дах звичайно з "гуцульським" фронтоном, прикрашений штучно укладеними шалівками, вікнами, розетками тощо. В більших таких будинках була також мансарда з балконом (особливо в добу ампіру) на різьблених і точених колонках або галерейка — як на дзвіницях чи опасанні церков. Такі самі були й міські ратуші, лише в більшому розмірі та з більш розвиненими формами.

Дерев'яних міст, збережених у цілості, на Україні тепер не існує. Чи не одиноким прикладом є містечко (тепер село) Потилич коло Рави Руської, де збереглися цілий дерев'яний ринок із ратушею і три дерев'яні церкви XVI — XVII ст. з дзвіницями-вежами. Окремі дерев'яні будинки ще заховалися в більшості галицьких, волинських і подільських містечок. На жаль, цілий матеріал далеко не зібраний і не опрацьований.

Найкращі зразки дерев'яного будівництва були в тих околицях, де процвітало теслярство та були свої майстерні. Такі, наприклад, містечка на Коломийщині, як Яблонів, Гвоздець, Печеніжин, Делятин, Пістринь, дають велику силу прекрасних варіацій одного й того самого типу будов із підсіннями й розкішними фронтонами. Інтересні зразки заїздів і будинків із мансардами, підсіннями, ґанками й балконами були ще донедавна піді Львовом, в Бібрці, Дрогобичі, Кременці на Волині, Кам'янці та інших містечках Поділля й Волині. Незвичайно гарні дерев'яні будинки з піддашшями та галерейками були Також по містечках західної частини Галичини. Наприклад; один із старих рисунків дає нам поняття про місто Мушину на Крайньому заході польсько-українського етнографічного кордону.

Донедавна були також знані більші хати й будинки заможніших селян, міщан та української старшини на Лівобережжі (наприклад, у Лебедині) та будинки Ґалаґана в с. Липове коло Кременчуга та в Лебединцях Прилуцького повіту. Ця остання будова надзвичайно інтересна як одна з найбільш вдалих спроб відродити в Середині XIX ст. український архітектурний стиль. Розподілення приміщень із різними ґанками, верандами й галерейками дає тут цінний зразок вільної мальовничої композиції в характері старого українського будівництва. Не менш інтересні деталі — вікна, двері, колонки, меблі й ціле внутрішнє урядження великої мистецької вартості. Будинок Ґалаґана побудував архітектор Червінський у 1854 р. на підставі зібраного ним матеріалу зі старого українського будівництва в дереві. Надпис на сволоку найкраще свідчить про наміри будівничих: "Сей дім збудований для оживлення переказів про життя предків у пам'яті нащадків"!

Закінчена цілість й гармонійна сполука окремих форм старої дерев'яної будови поширювалась також на ціле оточення, на другорядні будови та огорожу, що творили одну стилістичну й композиційну цілість із головною будовою. В церковному будівництві великої оригінальності досягали різні каплички (придорожні та при церквах), часами у формах маленьких церковок, вхідні брами, хвіртки; огорожі та ін., що нагадують нам оборонні будови дерев'яних замків, у Галичині й на Закарпатті зустрічаються розкішні вхідні церковні брами у вигляді закритих чи відкритих рундуків із гарними сохами, в'язанням балок і перекриттям. Брами та хвіртки звичайних хат, більших дворів і міських будинків у давнину теж мали масивні форми замкового характеру — з грубими окутими дверима, перекриттям і залізними запорами, прентами й колодками. Надзвичайної різноманітності, навіть віртуозності форм та мистецької продуманості досягали деталі: піддашшя, підсіння, опасання, ґанки, рундуки, галерейки, закомарки, балкони, голосники. Вже сама наведена термінологія говорить, наскільки цей рід прикрас був на Україні улюблений та мав давню будівельну культуру. Дотепна конструкція в'язань зрубів із штучними замками, сох (стовпів, cлупів) і т. зв. "луток" (поперечних і скісних брусів отворів) давав потрібну мистецьку форму, що має безконечну кількість типів і відмін. Центром уваги залишалися сохи, майстерно різьблені й карбовані в різних геометричних фігурах, а також точені на токарних верстатах і різьблені переважно шрубуватими мотивами. З інших деталей будов найбільше прикрас припадає на вхідні двері до церков та інших будов; Форми їх та оброблення одвірків часто наслідують готичні, ренесансові й класичні зразки. Питомі дерев'яні форми шестикутні, що суворо відповідає дерев'яним конструкціям. Саме укладання і сполука балок і луток дверей дає вже певні мистецькі форми. Одвірки часто різьблені геометричним візерунком і складною різьбою з деякими елементами стилю ренесансу й барокко. Розкішні зразки таких різьб переховуються в Київському й Полтавському музеях. В останньому звертають на себе увагу різьба з улюбленими українськими мотивами виноградної лози. В церквах над дверима часто буває різьблений хрест із надписом про час будови і назвою будівничого, рідше з іменем фундатора. Поза тим у церквах зустрічаються різьби на балках і гзимсах, що відділяють окремі частини або поверхні будови. Це — переважно пластично розвинені геометричні фігури, зубчики, "волові очка", "перли", плетення та гачкуваті вирізки. В хатах та інших будинках різні орнаментальні різьблені прикраси мають вінчаючі балки (в'язання й пошивне) та гзимсові дошки, що звисають над площею зруба, фронтонів, ґанків тощо. Велику різноманітність форм мають також "нарізки" дощок (шалівок), якими оббивають ґанки, галерейки тощо в повислому положенні. Всередині хат і будинків звичайно прикрашали різьбою сволок (головна середня балка стелі), переважно геометричними мотивами зірок, розеток тощо, нерідко з надписами про рік будови та різними афоризмами.

Велика культура українського дерев'яного будівництва старих часів створила настільки своєрідні зразки, такі вироблені типи будов та окремі форми, що у світовій літературі українська архітектура, й особливо дерев'яні церкви, фігурують під назвою українського типу, відмінного не тільки від дерев'яних будов Сходу й Заходу, але, також інших слов'янських народів.

В кінці XVIII і на початку XIX ст. разом із російською експансією, скасуванням української самоуправи, розгромом українського війська та господарським визиском України прийшло нищення української мистецької культури. Так поступово занедбувалися старі вироблені традиції, давнішня умілість дерев'яного будівництва, яка зовсім зникла, коли хижацьким господарюванням, як на Придніпров'ї, так і в Галичині, були знищені будівельні ліси. В першій половині XIX ст. ще трохи розвивалося будівництво церков у стилі ампір на Лівобережжі, зокрема на Слобожанщині, але вони далеко не дорівнюються чудовим зразкам XVII — XVIII ст. Переважно це будови з одною банею (Брусилів на Київщині), дуже часто на хрещатому плані (на Слобожанщині — Городня, Хухри, Охтирка, Шиповате). Інтересним зразком була п'ятизрубна церква з п'ятьма банями в с. Ворожба Лебединського повіту (архітектор Дідашенко), недавно, на жаль, перебудована. Довше трималися традиції українського дерев'яного будівництва в Галичині, але будови кінця XIX ст. тут зовсім втрачають гармонійні форми старих часів. Сталося це, як ми вище з'ясували, через складні причини економічної перебудови ремісничих організацій. Старі форми цехового устрою були заступлені новими робітничими організаціями, а давній спосіб навчання, що проводився в цехових організаціях та окремими майстрами, заступлений спеціальними промисловими й технічними школами. Нічого й казати, що українці, як народ "недержавний", не були допущені — ні на сході, ні на заході українських земель — до творення цих шкіл новішого типу, — там насильно впроваджувалося чуже мистецтво. Так українська мистецька культура була засуджена на нидіння й знищення, доки самі українці не взялися до творення власної культури й мистецтва в нових умовах політичного та господарського життя.

Література

  1. Антонович Д. Із історії церковного будівництва на Україні Прага, 1925.

  2. Антонович Д. Скорочений курс історії українського мистецтва. Прага, 1923.

  3. Голубець М. Начерк історії українського мистецтва. Львів, 1922.

  4. Грабарь И. История русского искусства. М., б. г. Т. 2.

  5. Ернст Ф. Київські архітектори 18 в. К., 1918.

  6. Павлуцкий Г. Деревянные и каменные храми // Древности Украины, К., 1905.

  7. Сіцінський Є. Оборонні замки Західного Поділля. К., 1928.

  8. Січинський В. Конспект історії всесвітнього мистецтва. Прага, 1925.

  9. Січинський В. Ukrajinska architektura — L'architecture ukrainienne. Brno, 1924.

  10. Таранущенко C. Мистецтво Слобожанщини XVII — XVIII вв. Харків, 1928.

  11. Таранущенко С. Хата. Харків, 1921.

  12. Щербаківський В. Архітектура у різних народів і на Україні. Львів, 1911.

  13. Щербаківський В. Українське мистецтво. Відень, 1913. Т. 1; Прага, 1926, Т. 2.

  14. Obminski J. O cerkwiach drewnianych w Galicji // Sprawozdanie komis, do badan hist. sztuki. Krakw. T. IX.

  15. Zaloziecky W. Gotische und barocke Holzkirchen in Karpatenlndern. Wien,1926.

Loading...

 
 

Цікаве