WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаАрхітектура → Типізація українського дерев’яного будівництва та його історичний розвиток - Реферат

Типізація українського дерев’яного будівництва та його історичний розвиток - Реферат

Типізація українського дерев'яного будівництва та його історичний розвиток

Пірамідальна форма перекриття зрубів, як примітивна й найпростіша, могла затриматися лише в глухих закутках, яким є, наприклад, Бойківщина, — на рівнині розвиток дерев'яного будівництва йшов далі. Передовсім з'являються восьмигранний підбанник ("вісімка") й баня над кожним зрубом. Трудно з певністю твердити, що прийшло раніше, але більше доказів є на те, що спочатку робили баню просто на пірамідальному перекритті, а пізніше — баню з підбанником, і в деяких місцевостях спочатку могла з'явитися вісімка, перекрита стіжковим перекриттям, а пізніше вже сферична баня. З будов, перекритих банями безпосередньо на пірамідальному даху без вісімки, можемо вказати на дуже архаїчну форму бані у вигляді шолома або грушки, — в селах Галичини Ковчий Кут, Крехів початку XVII ст., Цішки (1701) та ін. У будовах із вісімкою перехід від квадратової форми зруба до восьмибічної досягається за допомогою клинів-межилучників чи т. зв. пендетивів трикутної форми, — спосіб чисто візантійський, що у нас на Україні був відомий із перших часів християнства. Цікаво, що в дерев'яному будівництві інших, навіть слов'янських народів цей спосіб перекриття не зустрічається.

Вісімка з клином-межилучником постійно вживається в церквах Гуцульщини. Загалом гуцульські будови мають свої особливості і творять до певної міри осібний тип. План тут завжди у формі рівнораменного "грецького" хреста у вигляді п'яти зрубів — квадратових або шестикутних (за винятком середнього зрубу, який завжди квадратовий). Походження п'ятизрубної хрещатої дерев'яної будови на Україні ще в належній мірі не висвітлене. Проф. Й. Стржиговський, наприклад, уважає їх первісним типом християнського будівництва на Україні, що прийшов із візантійського — спеціально вірменського — будівництва. Муровані хрещаті будови відомі були в нас у Херсонесі (Крим) IV — VI ст., але в старокнязівську добу не зустрічаються. Пізніше знову з'являються на Україні в XVII ст. (перебудова церкви Спаса на Берестові в Києві 1638 — 43 рр., церкви в Нискиничах на Волині 1653 р.).

Характерні особливості гуцульських церков, крім хрещатого заложення, є такі. Середній квадратовий зруб переходить угорі у вісімку, перекриту високим восьмибічним стіжковим перекриттям із невеликим заломом (заокругленням) коло гзимсу. Над чотирма іншими зрубами звичайно буває звичайний хатній дах із фронтончиками, як на гуцульських хатах; на гребеш даху часто бувають маківки.

П'ятизрубні будови, крім стисло гуцульської території, поширені також у сусідніх до Гуцульщини землях — на Буковині (напр., Церква монастиря Путна, перенесена з с. Воловець), у Галичині (в повітах Коломия, Снятин, Калуш, Станіслав). В інших частинах Галичини зустрічаються загалом рідко та здебільшого постали в пізніші часи, коли перебудовували й розширювали тризрубні церкви. Щодо п'ятибанних церков на п'ятизрубному заложенні, то їх у Галичині дуже мало й то переважно новіших часів. Досить поширені вони на Київщині, Полтавщині, Слобожанщині, відомі також на Поділлі й зовсім рідкі — на Волині та Чернігівщині. Зате саме в Галичині й почасти на Бойківщині збереглися особливо інтересні тризрубні й переважно трибанні церкви з артистично виконаними піддашшями чи опасаннями, часто в двох поверхах, що йдуть навколо цілої будови чи лише одного бабинця. Ці піддашшя завжди мають дуже гарні різьблені колонки й шестикутні отвори довгастої, витягненої в поземному напрямку форми. З таких чудових зразків відзначимо будови в селах Середня Турка на Бойківщині (1700), Торки коло Перемишля (1661), Кути Золочівського повіту (1697), Цішки (1701), Хотинець Яворівського повіту (1615), Хоросно (1615), Долина (1690), у Дрогобичі (церква Хреста та Юра), в Лишнянському монастирі (1705) та ін. Це справжні шедеври народної творчості! Будували їх майстри великого хисту та теслярської вишколеності. Про це говорять і загальні маси будов, згармонізовані в суцільну композицію, й окремі ритмічно продумані архітектурні форми, нарешті, майстерно виконані деталі. Одну таку церкву недавно перенесено до Львова.

Певні відміни дають будови Буковини та Закарпаття. На цьому останньому, особливо в горах, ціле будівниче мистецтво було, занесено з Галичини, про що свідчать і самі архітектурні форми, й навіть підписи майстрів-будівничих і малярів, що приходили з Галичини, особливо в XVII — XVIII ст. Відомі навіть випадки, коли цілі будови перевозилися з Галичини. Крім згаданих уже бойківських, лемківських і гуцульських будов, тут, на румунсько-угорському пограниччі, можемо назвати два ясно окреслені типи. Перший — у Карпатах від Вижня Верецького до Волового — має типову для українського будівництва тридільність, але бабинець і середній зруб, а часами і всі три зруби, перекриті спільним дахом на чотири схили. Над бабинцем, на досить високій вежі квадратового заложення панує бароккова баня. Одначе на цій вежі, за українським звичаєм, дзвонів не чіпляють, а будують окрему дзвіницю. Більшість цих будов має навколо бабинця дуже гарні галерейки, часто поверхові, з прекрасно різьбленими колонками (Торунь, Буковець, Пилипець, Гукливе, Дашковиця). Другий тип — на Закарпатській рівнині від Хуста до Рахова — псевдоготичного характеру; наслідує форми готичних будов Угорщини й Семигорода. Хоч тут у заложенні також дотримано тридільності, та бабинець такої самої ширини, як і середній зруб, а вівтарна частина видовжена та має гранчасту форму. Особливістю цих будов є дуже висока, вузька вежа над бабинцем, завершена високим шпичастим псевдоготичним перекриттям (часто з маленькими вежками на чотирьох кутах вежі). Так само як і в попередньому типі, зустрічаються тут галерейки з гарно різьбленими колонками великої теслярської умілості (Давидове, Салдобош, Сокирниця, Шендрове, Майданка). Також і в'язання зрубів має тут велике багатство конструкції з різноманітними штучними формами замків (сполучення балок на кутах будови). Всі будови Закарпаття переважно XVIII ст.

Буковину можна поділити на дві частини: один тип будов близько стоїть до Гуцульщини, другий спливається з будівництвом подільським. Крім того, є ще спеціальний тип церков (який деякі дослідники називали "хатнім"), що постав унаслідок чисто господарських відносин — матеріальної неспроможності бідніших осель (Ширівці Долішні, Задібровна, Трустинці на Хотинщині, Норончів, Волока та ін.). Загалом же на Буковині поширений т. зв. нормальний український тип — український тип тридольної церкви з трьома або одною банею, причому цей тип прибрав деяких питомих "буковинських" особливостей. В заложенні середній зруб здебільшого восьмикутний (Рівна, Буск, Калинківці, Барбивці). Вісімки бань досить високі. Восьмигранчасті стіжкові бані, подібно до Гуцульщини, теж мають невеликі заокруглення коло самого гзимсу вісімки. Назагал пропорції цілої будови й окремі форми більш витончені та тендітні, ніж у гуцульських будовах.

На великих просторах Української рівнини вже важче намітити окремі типи будов, — тут має більше значення стилістична зміна форм поруч із розвитком плану і просторового об'єму будови. Все-таки виразну групу складають церкви Поділля та Волині — тризрубні з одною і трьома банями. Старші зразки цих будов, що збереглися переважно в західній і центральній частині Поділля, мають над бабинцем і вівтарем звичайне перекриття (часом із фронтончиками), тоді як середній зруб перекритий восьмигранною невисокою й мало розвиненою банею (коло Львова — Кошелів 1738 р.; Старе Село 1742 р. — в Рогатинському і Брідському повітах; у Центральному Поділлі — Княжпіль, Залучче, Довжок; на Волині — Горошиці, Вілія, Ковель). Одначе найбільш поширеними є триванні церкви — мало розвинені (Черепин коло Львова, Старі Хутори 1726 р., Деражня XVIII ст.) або більш розвинені — в кількох поверхах, часами з подвійними вісімками (Чортків 1738 р., Жовква XVII — XVIII ст., Рогатин — св. Миколи, Ярмолинці 1744 р., Іванківці 1748 р., Божиківці 1777 р., Малі Хутори 1783 р. та ін.). Ці будови прибирають значно шляхетніших пропорцій: форми видовжуються, переважає вертикалізм, бані й деталі вже бароккові, але перетворені народною творчістю у своєрідний стиль, що, як ми казали вище, має назву українського або козацького барокко. В Середньому і Східному Поділлі зустрічаються дуже високі й стрункі триванні церкви з великою кількістю поверхів, які наближаються вже до церков Центральної України, тобто Київщини й Полтавщини. До таких прекрасних зразків Поділля належать будови в Біляках (1743), Слободі Шаргородській (1748), Вонячині (1757), Якутинцях (1783), Кацмазові (1774) та ін. Як бачимо з наведеної хронології, після розквіту українського будівництва в кінці XVII й на початку XVIII ст. (доба Мазепи) приходить досить оживлена будівельна діяльність середини XVIII ст., особливо на Правобережжі.

Щодо Галицької рівнини можна вказати на незначні відміни в будовах Центральної, Північної та Західної Галичини. Але і В цих двох останніх округах будівництво має деякі особливості лише тому, що зберегло певні архаїзми: в північній частині (Рава Руська, Сокаль) — спокійні форми ренесансових бань, у Західній Галичині — пережитки "бойківського" типу та ознаки західно-католицького будівництва. Але й на крайньому заході української Галичини дерев'яне будівництво в основі затримало свої характерні особливості, відмінні від будівництва польського.

Будови Середнього Придніпров'я (Київщини й Полтавщини) відзначаються великою видовженістю форм і — під впливом головним чином стилю рококо — витонченими й легкими банями. Спеціально на Полтавщині звертає на себе увагу розвинена форма маківки у вигляді видовженого шолома. Ближче до подільських будов стоять церкви в селах Київщини: Сніжки, Вишнопіль, Конель 1748 р., а більш розвинені зразки з подвійними вісімками на Київщині — Розсипки (побудована Іваном Гонтою в 1763 р.), Свердликів, Мошурів, Тараща.

Loading...

 
 

Цікаве