WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаАрхітектура → Тенденції формування міського простору Єлисаветграда на рубежі XIX – ХХ століть - Реферат

Тенденції формування міського простору Єлисаветграда на рубежі XIX – ХХ століть - Реферат

Реферат на тему:

Тенденції формування міського простору Єлисаветграда на рубежі XIX – ХХ століть

Міський простір Єлисаветграда (сучасного Кіровограда) формувався впродовж півтора сторіч. Найбільш продуктивним і яскравим в складанні архітектурно-художньої своєрідності міста був період кінця XIX – початку ХХ ст., коли еклектика і стиль модерн помітно оновлюють зовнішність міських вулиць фасадами нових будівель, які створювалися за принципом індивідуального типу. Якщо специфіка українського модерна неодноразово відмічалася дослідниками, то еклектика не знайшла належної оцінки, лише недавно опинившись у полі зору науковців [3]. З різних причин і єлисаветградська архітектура до цих пір залишалася поза розглядом стильових тенденцій українського мистецтва, як би випадаючи із загального контексту.

У розвитку міської інфраструктури кінця XIX сторіччя велике значення мали, з одного боку, посилення торгівельно-економічного компонента, з іншого, поява промислового міського формуючого вузла і технічних нововведень, що поступово перетворювали міський простір, орієнтований ще недавно на комплекс військових споруд (до 1861 року Єлисаветград був містом гарнізонного значення Російської імперії). За короткий час в кінці століття тут виникає декілька підприємств, зокрема зводяться корпуси крупних заводів – англійців братів Р. і Т.Ельворті, В.А.Яськульського, Шкловського. Тепер в житті міста активну роль грає залізниця, що з'єднала ще в 1869 р. Єлисаветград з Одесою та Москвою, не тільки надавши можливість для розширення торгівельно-економічних зв'язків, але і полегшивши городянам пересування на далекі відстані. Тому спорудження залізничного вокзалу мало особливе значення для міста. Купецтво вивозить по залізниці в російсько-європейському напрямі і по території України товари сільського господарства і промислового виробництва, за рахунок чого успішно примножуються як особисті прибутки, так і доходи міської скарбниці, а це у свою чергу дозволило приділяти достатню увагу будівництву приватних будинків, магазинів, банків, готелів, ресторанів, лікарень, приміщень для учбових закладів. Типологія громадських будівель, що зводяться, розширюється, різноманітнішими стають особисті особняки. За участю купецтва продовжують споруджуватися і будівлі сакрального призначення - православні храми, синагоги, лютеранська церква. Архітектурна забудова міста не тільки відповідала загальним стильовим шуканням часу, в ній виявилося прагнення до вільного формоутворення, що було обумовлено перш за все смаковими перевагами замовників, які тяжіли до еклектичних змішань різнорідних елементів архітектурного декору, наповненого "цитатами" з минулих епох. Проте в єлисаветградському архітектурному контексті еклектика органічно поєднувалась з модерном, який увійшов до міського середовища одночасно з еклектичними нововведеннями. На тлі домінуючих в XIX ст. споруд пізнього ампіру, що виражав офіційний дух імперії, своєрідний "діалог" еклектики і модерна помітно збагатив і пожвавив художні особливості архітектурного ландшафту Єлисаветграда, де видимим становиться заперечення класичних норм, котрі як би вже "наскучили" мешканцям. Але в той же час деякі елементи неокласицизму разом з іншими прийомами виникають в оздобленні будівель.

Технічні нововведення, сприйняті містобудівною практикою, додали до загальної картини оновлення міського простору і функціональну користь. У 1893 році російським інженером М.И.Алтуховим споруджується водонапірна башта і запускається водопровід, внаслідок чого центральний бульвар перед будівлею Міської думи доповнився фонтаном зі скульптурою, що втілює Родючість. Обнесений ще в 1886 році залізною решіткою з гранітними колонками і забезпечений доріжками для прогулянок, а також вечірнім освітленням масляними ліхтарями, і крім усього іншого – побудованою для духового оркестру естрадою – бульвар із зеленими насадженнями і діючим фонтаном набуває особливого значення в міфопоетиці і знаковій символіці ландшафтного тексту міста, як відзначав колишній міський голова А.Н.Пашутін, "по центральності своєї міський бульвар служив єдиним міським гулянням для єлисаветградської публіки" [1;118]. Проте необхідно відзначити, що популярністю у городян як і раніше користується і Міський сад, влаштований ще на початку XIX ст. за типом англійського парку, а в кінці століття забезпечений спеціальними приміщеннями для розваг і відпочинку. Завдяки працям київських інженерів Л.І.Бродського і А.А.Абрагамсона в 1897 році з'являється електричний трамвай, маршрут якого перетинав місто від вокзалу до Міського саду – крайніх крапок, що знаково позначили межі міського простору. Нові стильові тенденції знайшли застосування і в мащенні вулиць і площ – в центрі міста з'являється нова кам'яна кладка, відома під назвою "а ля павине перо".

Розквіт єлисаветградської архітектури даного періоду пов'язаний з іменами Я.В.Паученко і О.Л.Лішневського, що приїхали в місто майже одночасно: перший в 1895 р. після закінчення Петербурзької Академії художеств отримав запрошення єлисаветградського міського голови А.Н.Пашутіна на посаду міського архітектора; другий в 1897 р. після закінчення Московського училища живопису, скульптури і архітектури (1893 р.) повернувся в рідне місто, де успадкував від батька іконописну, іконостасну та художньо-позолотну майстерню. Обидва архітектори – вихідці з України (О.Лішневській народився в Херсоні, першу художню освіту здобув в Одесі), обидва набули навичок архітектурного проектування в крупних російських містах, обидва, приїхавши в Елісаветград, опинилися захоплені стильовими пошуками сучасної їм епохи і по-своєму відобразили цю захопленість у власній творчій роботі.

Перша велика робота О.Лішневського в Єлисаветграді пов'язана зі зведенням будівлі Жіночої гімназії (нині – головний корпус педуніверситету), побудованої в так званому "цегляному стилі", широко поширеному в 1880 – 1890-х роках через економічність будівництва. Орієнтований на історичні запозичення цей „стиль" дозволяв використовувати можливості власне цегляної кладки при пластичній розробці поверхні стіни. У споруді цієї будівлі виявилося тяжіння архітектора до неовізантийських форм декорування фасаду в з'єднанні з елементами ренесансного декору (профільована міжповерхова тяга і карнизи, імітація русту). Декор виконувався тут при кладці стін з застосуванням фасонної цеглини. Ще навчаючись в Петербурзі, О.Лішневській паралельно працював помічником петербурзького архітектора Б.І.Гіршовича і освоював на практиці новітні будівельні тенденції кінця XIX ст.; за час перебування в Єлисаветграді (1895-1901 рр.) їм запроектовано і побудовано більше п'ятнадцяти будівель. Неоромантичні погляди в світогляді архітектора відобразилися і в інших єлисаветградських спорудах, що сумістили риси еклектики з включенням елементів модерна – Пушкінському міському училищі, Відділенні міського банку, Головній хоральній синагозі, будинках-особняках Барського, Ельворті, Долінського та ін. Як представник столичної пітерської архітектурної школи Лішневській тяжів до крупних, репрезентативних будівель, рясно декорованих орнаментом, завжди різним, фігурними віконними отворами і фронтонами. Важливим за роки його діяльності було й те, що при Лішневському був створено новий план міста, визначені нові границі і розміри під будівництво громадських та власних споруд.

Творчості Я.Паученко також опинилися близькі тенденції з'єднання еклектики і модерна, засвоєні молодим архітектором через знайомство з московськими архітектурними течіями кінця XIX ст., де переважало тяжіння до неоруських або неовізантийських форм у вже відміченому "цегляному стилі"; проте архітектор прагне включати в свої споруди стилізовані елементи і прийоми пам'ятників дерев'яної архітектури, що склалися в багатовіковій історії українського будівництва, додаючи фасадам динамічність за рахунок кольоровості (червоно-білі стіни), введення вікон різної форми, іноді легкій асиметрії, ускладненого профілю дахів. За проектами Я.Паученко в центрі міста побудовано близько двадцяти будівель: Міжнародний кредитний банк, театр "Ілюзія", лікарня святої Анни, приватні будинки Вайсенберга, Мейтуса та ін. Цікавий його власний будинок (сучасний музей А.Осмьоркіна), де камерному характеру будівлі цілком відповідає загальне враження казкового терему.

Невідомо, як контактували між собою ці два архітектори, однак конкуренція між ними мала місце, про що, наприклад свідчить один випадок, який відбувся в їхньому творчому житті, коли доля звела їх імена разом: О.Лішневський вже почав роботу по проектуванню лікарні св. Анни, коли раптом замовниця А.М.Дмитрян, котра була незадоволена запропонованим проектом, передає повноваження по добудові лікарні Я.Паученку. Незабаром після цього Лішневський покинув Єлисаветград, назавжди пов'язавши свою творчу біографію з Петербургом. Але він ще повертався до України і будував під Києвом, створював проекти для Катеринослава та Севастополя. Я.Паученко продовжував діяльність в рідному місті до своєї кончини в 1914 році.

Окрім вищеназваних архітекторів в Єлисаветграді на той час працюють інші майстри будівничого мистецтва, імена яких не завжди легко встановити. Риси модерна в фасадах та інтер'єрах різних споруд міста вже на початку ХХ ст. так і не були позбавлені сусідства з еклектикою. Важливо, що з кінця XIX сторіччя починає помітно перетворюватися архітектурно-просторове середовище центральної частини Єлисаветграда, забудова вулиць проводиться за принципом щільного, компактного розташування будинків, які збільшуються у висоті як мінімум на один поверх і відрізняються різноманітністю стилістичних характеристик фасадів. Спостереження за будівництвом веде міська управа (до сфери її повноважень увійшли функції скасованого в 1862 році будівельного комітету), що пильно стежила за впорядкуванням вулиць, будинків і міських доріг. Місто набувало своєрідного вигляду, але, на жаль, багатьох споруд того часу не збереглось в складній історії ХХ століття, для якої в відношенні до історичного минулого визначним стане "мінус-контекст" (Ю.М.Лотман).

Література:

  1. Исторический очерк г.Елисаветграда. Сост. и издал А.Н.Пашутин. – Елисаветград: Литотипография бр.Шполянских, 1897.

  2. Лотман Ю.М. Архитектура в контексте культуры // Лотман Ю.М. Семиосфера. – СПб.: Искусство – СПб, 2004. – С.676 – 683.

  3. Маленький Париж. Елисаветград в старой открытке / Авт.-сост. В.В.Петраков, В.П.Машковцев. – М.: Пинакотека, 2004.

  4. Овсійчук В. Классицизм і романтизм в українському мистецтві. – К., 2001.

Loading...

 
 

Цікаве