WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаАрхітектура → Архітектура арабських країн та країн Близького і Середнього сходу (VII – XVIII століття) - Реферат

Архітектура арабських країн та країн Близького і Середнього сходу (VII – XVIII століття) - Реферат


Реферат на тему
Архітектура арабських країн та країн Близького і Середнього сходу (VII - XVIII століття)
У першій половині VII століття лавина арабських завойовників вийшла за межі Аравійського півострова і швидко підкорила сусідні країни. На початок VIII століття кордони створеної ними феодальної держави - Арабського халіфату - поширилися до Атлантичного океану на заході, до річок Інд і Сир-Дар'я на сході, до Кавказького хребта на півночі, а на півдні доходили до берегів Індійського океану і до неродючих пісків Сахари (рис.6.1).
В завойовані країни араби принесли засновану Магометом нову релігію - іслам (це слово означає "покірність"), який зіграв таку ж роль у зміцненні феодалізму на Сході, як християнство на Заході.
Спочатку культура арабів була нижчою від культури завойованих ними країн. Та незабаром араби увібрали краще з античної культури і культур інших підкорених народів, створивши на цій основі свою власну високу цивілізацію. Загальновідомі досягнення вчених халіфату у медицині, математиці, астрономії, історії, географії. Арабська мова стала загальновизнаною мовою спілкування вчених на Сході, подібно до латині на Заході.
Вплив арабської культури продовжував позначатися і після розпаду халіфату на окремі феодальні держави, й навіть після вигнання арабів із завойованих ними країн. У кожній з них, з огляду на обставини, що склалися, архітектура була достатньо самобутньою, але з переважанням загальних рис. Їх формуванню сприяли інтенсивні зв'язки з народами халіфату, схожість шляхів розвитку феодалізму та природних умов, спільність культурних та побутових традицій, загальне віросповідання і т.ін.
Засновник ісламу шейх Магомет зробив першою столицею об'єднаної арабської держави місто Мекку, а з 622 року - Медіну. Ця дата вважається першим роком становлення мусульманської культури.
В історії арабських халіфатів традиційно виділяється три періоди:
- період ранніх халіфатів (622 - 661 роки);
- період Омейядського халіфату ( 661 - 750 роки);
- період Аббасидського халіфату ( 750 - 1258 роки).
Початковий період існування арабського халіфату характеризується швидким зростанням кількості та розмірів міст. Це було пов'язано з розвитком ремісничого виробництва і торгівлі, необхідністю створення опорних пунктів у підлеглих країнах. Багато міст виросло з військових поселень, побудованих завойовниками у підкорених країнах. Навколо первісного укріпленого феодального замку - цитаделі - розвивалася основна частина міста - шахристан, що також обносився стіною, а за його межами виростали захищені власними стінами рабади (ремісничі слободи).
У цитаделі розміщувалися палац правителя, арсенал, казарми, у шахристані - основні адміністративні й культові будівлі, базари, лазні, житло можновладців. Основним населенням рабадів були ремісники.
В усіх завойованих країнах з'явилися нові типи монументальних споруд, притаманних арабській архітектурі. Головні з них: мечеті (слово перекладається як "місце поклоніння"), медресе (школи богослов'я), мавзолеї, маристани (лікарні), палаци, караван-сараї (постоялі двори, заїзди). Караван-сараї споруджувалися як у містах, так і на караванних шляхах.
Планування міст, як правило, було нерегулярним. У плутанині вузьких провулків та тупикових вулиць важко було визначити якусь систему. Яскравим прикладом середньовічного арабського міста став Дамаск (рис.6.2). Розташований на стародавньому жвавому торговельному шляху, він особливо виріс за Омейядів у VII - VIII столітті, коли столиця арабського халіфату перемістилася сюди з Медіни.
Кліматичні особливості посушливої зони обумовлюють будівництво міст, відгороджених від піщаних та пилових буревіїв. Захист кожного житлового будинку або ж громадської споруди досягається групуванням приміщень навколо замкненого двора. Тому в
ісламських містах відсутні площі як самостійні просторові форми в планувальній структурі міста. Їх роль виконували відкриті простори перед великими спорудами та двори мечетей і палаців (рис.6.3).
Замкненість міст пояснювалась, звичайно, не лише кліматичними умовами, а й потребами оборони. Цитадель - приклад арабської фортифікації. В середині цитаделі розміщувалися палац і мечеть. Її потужні стіни оточував широкий рів з водою. З містом цитадель правителя зв'язував лише один міст. Місто також оточували стіни. Про розміри Дамаска свідчить хоча б такий факт, що в добу середньовіччя там функціонувало близько 200 лазень.
На відміну від середньовічної Європи арабські міста ніколи не мали самоврядування, бо державна влада була там сильною і їй належали всі міські землі. Міста були нерегулярними за плануванням, не мали яскраво виділених центрів. І самі міста, і житла в них були замкнені, без прямих підходів до значних громадських будівель.
При цьому за кількістю населення міста Близького та Середнього Сходу перевищували середньовічні міста Західної Європи. Вони були благоустроєні, мали бруковані вулиці, водоводи, що постачали воду до лазень, басейнів, садиб, багатих житлових будинків. У деяких містах, головним чином біля палаців, розбивалися сади. В більшості міст існували ще й майдани - відкриті простори для продажу худоби і рицарських ігрищ. Найчастіше майдани виносили за межі міста.
Щодо будівельних конструкцій, то характерними стають кам'яні перекриття у формі різноманітних склепінь, куполів та арок. При цьому нерідко конструкція трактується не тектонічно, а художньо, переростаючи у декоративний мотив. Наприклад, араби охоче використовували стрілчасті арки, склепіння і куполи (рис.6.4). Їх профіль зменшує силу розпору і дозволяє обходитися при зведенні конструкції без кружал.
Стрілчасті арки більш стійкі до сейсмічних поштовхів, їх "замок" більш гнучкий і менше схильний до руйнування.
Житлові будинки, в залежності від кліматичних умов, вирішувалися по-різному. Так, у напівпустелях північної Сирії з давніх часів зводилися купольні житла (рис.6.5а); у прибережній зоні Середземного моря житлові будинки являли собою ізольовані композиції, що мали в середині двір, іноді з водоймищем. Будинки чітко ділилися на чоловічу та жіночу половини. Вони були переважно одноповерховими (рис.6.5 б, в). Траплялися і двоповерхові будинки.
А в деяких місцевостях Аравійського півострова (наприклад, на території нинішнього Йемена) переважало будівництво житлових будинків у вигляді високих башт. Так, житлові будинки Бишаму мали 7 і більше поверхів. Кожен поверх мав яруси вікон. Верхній - це вентиляційні вікна, тому кількість поверхів у будинку не завжди можна правильно підрахувати, якщо розглядати його ззовні (рис.6.6). Нижні поверхи таких будинків складені з вапняку, верхні - з сирцевої глини. Отвори вікон підкреслювали білим тиньком й вапняною побілкою, що надавало будівлі мальовничості. Закриті красивими гратами вікна кожного другого ярусу слугували для провітрювання приміщень, що було конче необхідно у жаркому кліматі, відіграючи значну роль у формуваннізовнішнього вигляду вулиць.
Караван-сараї зводили не тільки у містах. Багато їх було збудовано вздовж торговельних караванних шляхів. Як правило, вони мали прямокутний план. Уздовж укріплених стін розташовувалися житлові приміщення, склади і конюшні. Посеред двору знаходилася криниця або цистерна з водою. Вхід виділявся порталом. Його монументальні форми, підкреслені глибокими тінями, здалеку впадали в очі. В окремих випадках караван-сараї мали круглий або багатокутний план.
Саме такий за планом караван-сарай побудували в Ірані
Loading...

 
 

Цікаве