WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаАрхітектура → Архітектура Китаю (V ст. до н.е. – XVIII ст.) - Реферат

Архітектура Китаю (V ст. до н.е. – XVIII ст.) - Реферат

зумовлювався жорсткими й обтяжливими урядовими розпорядженнями щодо розмірів, зовнішнього вигляду та оздоблення будівель. Відповідно до рангу власника в них визначалися кількість колон, висота приміщень й усієї будівлі, характер декоративного оформлення, оздоблювальні матеріали, кількість
ярусів дахів тощо. Був визначеним і певний колір даху: золотаво-жовтою черепицею можна було вкривати лише дахи імператорських палаців, синя або блакитна призначалася тільки для храмів. Звичайні будівлі вкривали сірою черепицею.
Більш рівномірному розподілу навантажень від черепичної покрівлі та амортизації поштовхів під час землетрусів сприяла дотепна система багатоярусних дерев'яних фігурних кронштейнів - "доу-гун" (рис.5.7а ,б, в). Вони складалися з двох елементів, які повторювалися у певному порядку. Це "доу" - кубовидний брусок зі скошеними долішніми гранями і "гун" - видовжений брусок. Усі доу мають однакові розміри, тоді як вище лежачі гуни довші за долішні. В результаті створюється конструкція, яка значно розширюється догори від опори. Вона спроможна витримати великі навантаження і це дозволяє збільшити опорну площу покрівлі і зробити більш значним винос карниза.
Стель у приміщеннях старокитайських споруд не було. Дерев'яні конструкції дахів усіх будівель залишалися нічим не замаскованими зсередини, а лише оздоблювалися (рис.5.8) яскравими дивовижними візерунками, а за елементи декору водночас правили і конструкції перекриттів. У палацових спорудах це оздоблення було дуже багатим.
Крокви в європейському розумінні цієї конструкції, тобто такі, що складаються з нахилених кроквяних ніг, підкосів і т.д., у китайських будівлях не застосовувалися. Конструкція дахів складалася з горизонтальних та вертикальних елементів (рис.5.9). На поперечних балках, ближче до опор, установлювали невисокі стояки, на них укладали наступні поперечні балки, на котрі поблизу до опор знову установлювали стояки і т.д. Таким чином, нахил і вигін даху створювався не кроквами, а сполученням горизонтальних балок, що дозволяло уникнути небезпечного під час землетрусу розпору крокв. Низ колони шарнірно вставлявся у заглиблення кам'яної бази. Балки, стояки й кронштейни яскраво фарбувалися і покривалися лаком.
У Китаї незалежно від інших країн рано розвинулося геометричне планування міст. Вважали, що їхня регулярність сприяє не тільки архітектурі, але й порядку в державі.
В Китаї вірили, що східною частиною неба володіє Синій дракон, південною - Червоний птах, західною - Білий тигр, а північною - Чорна черепаха. Забобонні люди вважали, що таємничі сили цих фантастичних тварин тільки тоді сприяють життю людей, коли стіни будинку розташовані по сторонах світу, а вхід спрямовано на південь. Тому містобудівельні ансамблі та комплекси споруд пропонувалося розвивати вздовж осі північ - південь, виділяючи основні будинки більшою висотою і багатством оздоблення. Головні брами міста та входи до будинків рекомендувалося орієнтувати на південь.
Крім того, планування міст мало наслідувати схему Всесвіту, яка за уявою китайців носила чітко виражений концентричний характер. Ця схема була розвинута у філософській системі конфуціанства, яка згодом перетворилася у релігію. Відповідно до неї Земля - це центр Всесвіту. Навколо неї кружляють Місяць та Сонце, ще далі - планети, а за ними - зірки. Центром Землі є Піднебесна країна, Серединне царство, її ж центром є столиця. Центр столиці - це резиденція правителя, а сам правитель - "ван" - вважався Сином Неба. Правильно організованим повинно було бути і суспільство, де кожен мав би чітко окреслені місце та обов'язки. Син мусив шанувати батька, батько - начальника, а всі разом - вана. Прості люди мають працювати, а чиновники - керувати роботою та ритуалом.
Такій регулярній схемі відповідає планування багатьох міст Китаю, зокрема Пекіну. Впродовж тисячоліть це місто змінювало свою назву, його руйнували, відбудовували, інколи переносили на інше місце, неподалік від попереднього, але ніколи не змінювався сам принцип регулярного планування.
Спочатку це було місто Цзі (засноване 1121 р. до н.е.), потім воно перетворилося у столицю Південного Китаю - Яньцзін, через декілька століть стало називатися Чжунду, а ще пізніше - Даду. Онук Чінгісхана Хубілай, захопивши Китай, зробив його своєю столицею й назвав Ханбалик. Після вигнання монголів це місто назвали Бейпін (у перекладі - "Умиротворена Північ"). У 1421 році Бейпін офіційно проголосили столицею імперії Мін і він був перейменований у знайомий нам Бейцзін ("Північна столиця"), тобто Пекін. Імператори династії Мін, бажаючи прославитися, почали великі будівельні роботи, спрямовані на улаштування Пекіну та створення добре укріпленої і монументально забудованої резиденції державної влади. Задля виконання цієї задачі у Пекіні зосередили всі будівельні ресурси країни, і в порівняно короткий строк столиця Китаю була побудована з виключним блиском.
Місто з регулярним, геометрично чітким плануванням, складалося з трьох ізольованих районів прямокутного обрису, які містилися один всередині другого (рис.5.10). За межі районів правили високі стіни з брамами, оточені ще й ровами з водою. В центрі його було Заборонене, або Пурпурове, місто - район імператорського палацу (рис.5.10-1). Його оточувало Імператорське місто, де розташувалися імператорські парки, державні храми, державні склади, резиденції сановників і т.д. (рис.5.10-2). Останній район, зовнішній, утворював, власне, місто. Відносно околиць його називали Внутрішнє місто (рис. 5.10-3), або Татарське.
Внутрішнє місто має прямокутний план. Його стіни точно орієнтовані по сторонах світу, а головна брама зроблена у південній стіні. Вулиці утворюють прямокутну сітку і йдуть паралельно стінам. Головна вісь Пекіна довжиною близько 8 км, що перетинає місто з півночі на південь, об'єднує окремі частини міста в спільне ціле. Закінчувалася вона за межами Внутрішнього міста, біля храму Неба.
В 1530 р. на схід від Пекіна зводять храм Місяця; за північною стіною розпочинають будівництво храму Землі, а на захід від столиці споруджують храм Сонця. Ці храми разом із раніше збудованим храмом Неба символізують Всесвіт, а також складають чотири наріжники містичної фортеці Будди, тоді як за п'ятий елемент традиційної системи, очевидно, приймалося центрально розташоване Пурпурове місто.
Фортечні стіни Пекінапростяглися майже на 20 км. Навколо них йшли канали, зв'язані з водними шляхами провінції Хебей, до складу якої входила столиця, Великим китайським каналом (він сполучав
ріки Хуанхе і Янцзи між собою та морем) і мережею водоймищ у межах міста. Стіни Пекіна мали 44 квадратних бастіони, що виступали з тіла стіни, надбрамні споруди й масивні багатоповерхові башти на наріжниках. Глинобитні стіни й бастіони були облицьовані сірою великорозмірною цеглою. Висота стін становила в середньому 12 м, ширина - близько 20 м.
Головні магістралі, які мали ширину до 45 м, розділялися на три смуги, середня з котрих призначалася для нош, колясок та вершників. Для простолюду відводилися тільки бічні доріжки, причому рух по кожній з них був односторонній. Торговельні центри розміщувалися у районах міських брам (крім південної).
Міська територія між головними магістралями була розбита на квартали (фани) прямокутної форми. Головні вулиці, що розділяли квартали, звичайно представляли з себе суцільні ряди крамничок, харчівень, майстерень, де рознощики й ремісники працювали просто неба. На відміну від них простір вулиць усередині кварталів утворювався стінами
Loading...

 
 

Цікаве