WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаАрхітектура → Архітектура Індії (III тисячоліття до н.е. – ХVII ст. н.е.) - Реферат

Архітектура Індії (III тисячоліття до н.е. – ХVII ст. н.е.) - Реферат

Врешті настав неминучий застій і почався занепад держави.
Деякі дослідники гадають, що ключ до розгадки, чому долина Інду стала пустелею, дає... випалена цегла.
Шумери могли будувати свої міста з сирцю, адже в південній Месопотамії дощів майже не випадало. Мешканці ж Хараппи і Мохенджо-Даро, щоб уберегти свої міста від частих злив і повеней, мусили використовувати випалену цеглу. Деякі уявлення про розміри цегляних руїн тільки Хараппи дає той факт, що їх (і це наприкінці XIX ст.) було більш ніж досить для забезпечення цегляним баластом ста миль залізниці Карачі - Лагор. А до того впродовж багатьох століть з цієї цегли
зводили навколишні буддійські храми!
Щоби випалювати мільйони цеглин, з яких збудовані міста, потрібно було чимало палива, в даному випадку деревини. П'ять тисяч років тому в долині Інду росли ліси. Згодом люди поступово вирубали їх на дрова і самі створили пустелю.
Фатальним для цієї культури став і каскад природних катастроф - найдужчих повеней та землетрусів, остаточного ж удару завдало вторгнення сильних кочових племен з півночі.
Після того, як міста Індської рівнини занепали, високорозвинуте й стандартизоване мистецтво, основою якого була цегла, поступилося місцем культурі долини Гангу. Мешканці селищ найчастіше жили тут у глинобитних і тростинних хатинах, покритих соломою або пальмовим листям. Вони не збереглися, і ми знаємо про них із пізніших джерел.
За їх свідченням, ще в І тисячолітті до н.е. продовжувалося будівництво селищ з правильним плануванням, але будівлі в них були з сирцевої цегли й дерева, їх будівничі усно передавали своїм нащадкам системи канонів і правил будівельного мистецтва - "Шільпашастра". Записані ж вони були тільки в перших сторіччях нашої ери. Найдавніші типи регулярних селищ, закріплених у "Шільпашастра" (рис. 4.2), мало чим відрізняються від сучасних індійських сіл. Тривалість традицій - одна з характерних рис архітектури Індії. За вказівками "Шільпашастра" перехрестя осей головних вулиць мали бути точно орієнтованими. Зі сходу на захід йде "цар вулиць" - "райя пата". Її перетинає південно-північна вулиця. Інші вузькі провулки йдуть паралельно цим головним. Житлові квартали розміщуються згідно з поділом на касти, а саме: соціальне значення кварталів падає від центру до периферії. В центрі мешкають брахмани, далі - воїни, а поза селищем оселяються парії. Відокремленого замку або цитаделі з якоюсь перевагою щодо району розташування "Шільпашастра" не знає.
Основним будівельним матеріалом в Індії, якщо виключити загиблу Індську культуру, була деревина. Вона йшла на будівлі городян, сільські житла й господарчі будівлі. Не дивно, що дерев'яна архітектура Індії на протязі багатьох століть досягла високого рівня розвитку ще задовго до появи кам'яних будівель.
У дерев'яному будівництві єдиною конструктивною системою була стояково-балочна. Основна стінова конструкція дерев'яних споруд - каркас. Стояки затискалися між верхньою й нижньою горизонтальними обв'язками. Заповнення було глинобитне або цегляне.
В Індії з давніх-давен існували два види дерев'яних перекриттів: пласке балочне по стовпах та двосхильне склеписте. Склеписте покриття укладалося по дерев'яних арочних фермах або по зігнутих дугою дерев'яних ребрах (рис.4.6). Широко застосовувалися також різноманітні конструкції кронштейнів та підкосів, необхідних для перекриття великих прогонів (рис.4.7). На жаль, самі дерев'яні пам'ятки віддалених епох до нас не дійшли.
Монументальні будівлі, що збереглися, датуються IV - III ст.ст. до н.е., коли в Індії склалися рабовласницькі відношення, а обожнювання сил та явищ природи поступилося місцем буддизму, котрий і зараз є однією з трьох світових релігій. Буддизм вчить, зокрема, що віруючий досягне вічного блаженства тільки позбувшись усіх земних почуттів, пристрастей та вподобань. Ось чому широкого розповсюдження набуло будівництво печерних монастирів (віхар) - відлюдних притулків ченців, які зреклися життя суспільства. Однак традиції дерев'яного будівництва виявилися такими стійкими, що навіть у непіддатливих скелях імітувалися дерев'яні конструкції (рис.4.8). У камені висікали імітації дерев'яних балок, перекриттів, кронштейни балконів, стояки, повторювали кільовидну форму дахів, яка створювалася гнучкими зв'язаними нагорі бамбуковими кроквами. Та й саме планування монастирів повторювало планування громадських суспільних центрів: келії
групувалися навколо центрального майдану або зали.
Характерними для буддійського періоду індійської архітектури (V - III ст. до н.е.) є і молитовні зали - чайтья, що висікалися в скелях і прообразом яких були дерев'яні громадські будинки зібрань. Чайтья у Карлі (рис.4.9) - найбільша. Її завершений півколом зал, в кінці якого стоїть невелика ступа - символічне поховання Будди, - поділений колонами на три нави і має довжину 38,4 м, висоту - 14 м. Храм народжується немовби в надрах самої природи, а зодчий працює як скульптор, доповнюючи її. Тут кам'яне склепіння також імітує дерев'яні конструкції (рис.4.9б), а скульптура й архітектура утворюють єдиний сплав, у котрому важко відокремити несомі й несучі частини. Незчисленні скульптури руйнують площину стіни, позбавляють простір чітких меж. Враження ірраціональності, невизначеності меж простору посилюється поліруванням підлоги храму, яка віддзеркалює стіни й перекриття.
Буддійські монументальні святині часто прикрашали рельєфними чи скульптурними зображеннями засновника цієї релігії - Будди (що означає "просвітлений"). Поступово склалися й три канонічні типи його зображення - сидячого, стоячого й умираючого.
Тип скульптури, де Будда сидить у фронтальній позі споглядання з підібганими під себе ногами, символізує досягнення "просвітління" (рис. 4.10).
В III ст. до н.е. виникла традиція спорудження в місцях, пов'язаних із біографією Будди (він був реальною особою, сином вождя одного племені), та на шляхах віруючих до буддійських святинь різьблених колон - стамбхів. Високі капітелі таких колон прикрашали протоми (фігури, що зрослися спинами) левів (рис. 4.11). "Лев'яча капітель" - твір глибоко національний за формою і змістом, тому її зображення стало гербом Республіки Індія.
Найбільш раннім типом наземних культових буддійських споруд були ступи, в яких зберігалися реліквії - частини тіла Будди та буддійських святих.
Найбільш відома Велика ступа міститься в Санчі, в храмовому комплексі, де саме в основному й створювався буддійський канон (рис. 4.12).
Ступа вражає навіть непосвяченого своєю "космічністю" (рис.4.13). Її купол, прообразом якого був, мабуть, земляний могильний пагорб (до речі, слово "ступа" й означає "поховальний пагорб"), віддзеркалюєуявлення індусів про будову всесвіту, як і ряди концентричних мурів. Водночас форма кулі символізує пустоту (хоча насправді купол суцільний - з сирцю, облицьованого випаленою цеглою й каменем), минущість та ілюзорність земного буття (зовні ступа схожа на водяну бульбашку, що виникає й відразу ж лопається під час дощу). Ступу оточує кам'яна огорожа з чотирма брамами. Увінчує її квадратний "палац богів", які управляють землею. З центру квадрату вгору підноситься шпиль. На нього нанизані три зонтоподібні горизонтальні перекриття,
Loading...

 
 

Цікаве