WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаАрхітектура → Архітектура Індії (III тисячоліття до н.е. – ХVII ст. н.е.) - Реферат

Архітектура Індії (III тисячоліття до н.е. – ХVII ст. н.е.) - Реферат


Реферат на тему
Архітектура Індії (III тисячоліття до н.е. - ХVII ст. н.е.)
Культура Індії - одна з найдавніших на землі. Тут уже у III тис. до н.е. розвинулася так звана Індська цивілізація. На рис. 4.1 окреслена її територія - вона значно перевищувала площу Єгипту й Месопотамії разом узятих.
Долина Інду мала багато спільного з долинами Нилу, Євфрату й Тигру. Завдяки повеням ця долина вкривалася родючим мулом. Щоправда, нерідко ріки розливалися так, що зносили все людське майно, але поселенці з часом навчилися боротися з ними. Містечка й села стали будувати на штучних підвищеннях, а свавільні води спрямовували на поля мережею зрошувальних каналів. Подальший розвиток подій мав привести до того, що сталося в Єгипті та Месопотамії. Аби зрошувальна система діяла безперебійно, не була занедбана, треба було створити єдине центральне керівництво. Ця потреба з часом породила державу, на чолі якої стояли правителі, їхні чиновники й аристократія.
Господарство цієї держави базувалося на родючості землі у долинах рік басейну Інду, які водночас слугували зручними водяними шляхами. Населення головним чином займалося землеробством. У містах були розвинуті текстильне, керамічне, ювелірне та інші виробництва. Купці торгували насамперед бавовняними тканинами, корінням, ароматичними речовинами й рабами. Вели вони й морську торгівлю, їхні кораблі доходили до Месопотамії, перепливаючи Арабське море й Перську затоку.
Розквіт Індської цивілізації припадав на 2600 - 1700 рр. до н.е. Тоді в басейні Інду існували вже численні міста. За припущеннями вчених, загальне керівництво державою здійснювалося з двох столичних центрів: на півночі - з Хараппи, на півдні - з Мохенджо-Даро (рис.4.1). Зручний річковий зв'язок сполучав обидві столиці, відстань між якими була 660 км. Кожна з них займала територію близько 2,5 км2 і могла мати до 30-40 тис. мешканців.
Виявилося, що їх побудовано, як і більшість інших міст держави, згідно з заздалегідь розробленим планом.
Масивні стіни укріплень охоплюють Мохенджо-Даро (це можна побачити і в інших містах) правильним чотирикутником. В його центрі, як це було у Передній Азії, підносилася на вершині невеликого пагорба могутня цитадель. У ній були зосереджені, зокрема, палац з двома внутрішніми дворами, критий ринок, басейн для обмивань, сховища зерна й товарів, казарми - все це говорить про сильну державну владу. Вулиці й провулки (шириною від 5 до 10 м), які розділяли місто на майже однакові квартали, утворювали прямокутну сітку, були орієнтовані по сторонах світу й мали забудову точно по червоній лінії дво- і триповерховими будинками з випаленої цегли (рис.4.3). Вздовж вулиць проходили каналізаційні канали. Впадає в око утилітаризм, обов'язкова стандартизація, прагнення до економічної вигоди: майже казармена симетрія міських вулиць, відсутність будь-яких оздоб на будинках і навіть вікон на вулицю, не кажучи вже про монументальну скульптуру.
Оборонний мур чотирикутної (400х200 м) цитаделі в Хараппі мав 15 м заввишки. На її території були розташовані цистерна для збирання води, низка будівель з дворами, галереями й колонними залами, величезне зерносховище.
Ще одне зерносховище знаходилося за межами міських стін, на березі річки Рави. Це була велетенська споруда, площею 61х41 м, розрахована на одночасне збереження багатьох тисяч тонн зерна (рис.4.4). Поблизу існували поселення, що складалися з численних сирцевих будиночків-бараків, схожих на табірні чи казармені приміщення. Серед будинків - майданчики, вимощені випаленою цеглою, з заглибленнями у вигляді миски посередині. То були поселення рабів (такі самі оточували й інші міста), які на цегляних майданчиках обмолочували збіжжя.
Однак велика кількість зручних і вигідних двоповерхових будинків усередині чотирикутників міських укріплень свідчить про те, що верства відносно вільних ремісників і купців були доволі чисельні. Вони створювали жвавий темп життя у містах, сприяли розвиткові торгівлі й ремесел, встановлювали торговельні зв'язки з іншими країнами.
Ці заможні люди жили в дво- або триповерхових будинках зі стінами з випаленої цегли і пласкими дерев'яними перекриттями та великою кількістю кімнат (рис.4.5). Кімнати виходили в спільний відкритий внутрішній двір.Там було вогнище для приготування їжі,там зосереджувалося життя родини. Будівничі передусім дбали про те, щоби забезпечити мешканцям комфорт, а не розкіш. У будинках були криниці з питною водою, вентиляція приміщень, кімнати для обмивання, туалети, відстійники та каналізаційні колектори й навіть сміттєпроводи. Такого високого рівня благоустрою для більшості вільного міського населення не забезпечувала у той час жодна цивілізація. Навіть через два тисячоліття середньовічні міста Франції, Німеччини, Англії та інших країн забудовувалися стихійно, вулички в них були вузькими й покрученими, мешканці цих міст не мали ані найменшої уяви про каналізацію та водопровід. Через жахливу антисанітарію та перенаселення нерідко спалахували епідемії. А ще за 4500 років до наших днів міста Індської цивілізації були сплановані так ретельно, як найсучасніші наші міста: з каналізацією, водопроводом, централізованим збором сміття. Все це вказує на гарні технічні знання будівельників. Для цих міст характерна також відсутність пригноблюючих своєю грандіозністю гробниць, храмів, царських палаців.
Громадськими спорудами, які вирізнялися поміж інших, були басейни для обмивань. Їх оточували галереї та численні приміщення; торговельні ряди й криті базари; лазні, які опалювалися гарячим повітрям, що пропускалося по каналах, прокладених під підлогою.
Великі успіхи були досягнуті тут і в галузі науки, зокрема, в математиці, де застосовували десятинну систему числення - одну з найдавніших у світі. (Саме тут археологи знайшли лінійку з десятинною системою поділу й гирі з таким же співвідношенням ваги).
Та ні наукові відкриття, ні будівельне мистецтво, ні подвійні ряди міських укріплень із міцними брамами та високими дозорними вежами не уберегли Індської цивілізації. Причин загибелі цієї високорозвинутої культури було багато. Насамперед, це те, що культура Інду була на диво консервативна, нездатна до поступу, застигла в традиційних формах. Виявилося, що знахідки в усіх культурних шарах, віддалені на тисячу років, нічим не різняться між собою. Міста, знесені повенями, заступали нові - так само сплановані, з такими ж будинками; в них були такі самі горщики, щоправда, обточені на гончарному колесі, але дуже аскетично оздоблені. Певно, їх виробляли масово для практичних цілей, не дбаючи про художню принадність. У землеробстві й ремісництві панувала страшенна технічна відсталість, там продовжували користуватися знаряддям кам'яної епохи. Упродовж тисячоліття користувалися транспортними возами, які рухалися на важких рипучих колесах з дерев'яних дисків. (А жахливі колісниці загарбників мчали, наче вітер, на легких колесах із спицями).
Ярмо бездушного монотонного традиціоналізму нав'язуваливід імені богів можновладці й жерці. Лише ритуальні канони, що мали релігійний характер, були здатні тримати в покорі безліч підлеглих, позбавлених, немов у мурашнику, індивідуальності.
Але досягнута в такий спосіб стабілізація мала в собі зародок руйнування.
Loading...

 
 

Цікаве