WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаАрхітектура → Архітектура передньої азії (XXX – IV століття до н.е.) - Реферат

Архітектура передньої азії (XXX – IV століття до н.е.) - Реферат

Дворіччя, світовим торговельним та культурним осередком з населенням близько 360 тис. чоловік, столицею Нововавилонської держави (рис.3.22). Велике будівництво ведеться не тільки у самому Вавилоні, але й в інших містах держави, наприклад, в Урі. Вавилонські царі, у чиї володіння входило тепер це місто, прагнули здобути прихильність шумерського бога місяця Наннара. За Навуходоносора II (605 - 561 рр. до н.е.) до старого ядра тамтешнього зіккурату (рис.3.13) приробили нову оболонку, а потім надбудували (рис.3.22а).
За того ж Навуходоносора II, який завоював Іудейське царство, а людей погнав у рабство (біблійний вавилонський полон євреїв), Вавилон став найпишнішим містом Стародавнього світу і гордо називав себе "пупом світу". Своєю красою та багатством він вражав усіх, кому доводилося тут побувати. Захоплювало правильне й розумне планування столиці Вавилонського царства (рис.3.23). Вона була збудована у формі чотирикутника, орієнтованого по сторонах світу наріжниками. Євфрат перетинав місто, розділяючи його на дві частини. По обидва боки ріки тягнулися набережні, захищені від руйнівних під час повені хвиль міцним муром.
Цей мур перетворювався на серйозну перепону для ворога, якщо б він захотів узяти місто з кораблів. Вавилон було обнесено потрійним рядом міцних фортечних мурів: перший - з невипаленої цегли, два інші - з випаленої. Простір між першими двома поясами мурів був заповнений глиною. Висота мурів - 22 м. Над стінами через кожні 44 м височили потужні вежі. Загальна ж довжина мурів сягала 18 км. Вони охоплювали площу в 20 км2. У мурах довкола міста були розміщені казарми, військові склади зі зброєю й фуражем для коней. Товщина мурів була така, що хоробрі їздці влаштовували на них змагання на колісницях, запряжених четвериком. Тільки для того, щоби виготовити потрібну кількість випаленої цегли для третього внутрішнього муру, знадобилося б, за приблизними підрахунками, 250 сучасних великих цегельних заводів (продуктивністю 10 мільйонів штук щорік). До того ж вавилонські мури не були, так би мовити, "голими". Зовнішній їхній бік був облицьований цеглою з багатими візерунками й рельєфами левів, газелей, драконів, вояків зі зброєю в руках. Тож хіба можемо після цього дивуватися, що стародавні автори вважали вавилонські мури за чудо світу?
З зовнішнього боку мури були оточені ровом. Складна система водяних споруд дозволяла на випадок небезпеки залити рівнину, яка оточувала місто й укріплення Вавилона.
Місто було забудовано три- і чотириповерховими будинками, котрі утворювали широкі та прямі вулиці, що виходили до воріт міста. Композиційною віссю міста являлася Дорога Процесій, що починалася від воріт богині Іштар (рис.3.24) і вела до центру міста, де розташовувалася священна ділянка зі храмом головного бога Вавилона, творця світу, Мардука.
Ворота богині війни й розбрату і водночас плодючості і плотської любові - Іштар - були найкрасивішими серед восьми інших. Облицьовані темно-синіми кахлями з рельєфними зображеннями драконів і однорогів, вони являли собою могутню укріплену споруду з чотирма вежами. Дорога Процесій - двадцять чотири метри завширшки, рівна, як шнур, забрукована великими кам'яними плитами, розкреслена на всю довжину червоними смугами з цегли, була величезним відкритим тунелем. Не було з нього видно ані будинків, ані вулиць, бо обабіч його стояли стіни сім метрів заввишки, гладенькі, без єдиної брами, завершені мереживом зубців, між якими на однаковій відстані здіймалися вежі.
Якби ворог здобув ворота Іштар, відкрилася б перед ними рівна, брукована дорога аж до царського палацу. Але в ту ж хвилину з мурів і з веж посипалася б на нього злива стріл, списів і покотилися розжарені брили асфальту: ворог не мав би найменшої змоги сховатися або втекти. Отож цей шлях був останнім неприступним резервом вавилонського укріплення - справжнім шляхом смерті для ворога.
Дорога приводила до Храмового Міста - Есагіли. Його будівлі були найвищими у Вавилоні. Священний квартал відмежовували від решти міста міцні мури, такі ж товстенні, як і мури Вічного міста. Над усіма храмами височила уславлена семиступінчаста вежа Етеменанкі, в якій перебував бог Мардук, охоронець столиці світу, що називалася Вавилон, тобто "Ворота божі", бо саме тут боги сходили на землю. Стояла вона серед великого комплексу будівель - палаців жерців, храмових складів і приміщень для прочан, які сходилися сюди з усієї Вавилонської держави.
Це була справжня "штучна гора", яка височіла над усім навколо, мов давні її володарі. Вона здіймалася вгору аж на 90 м! Збудував її зодчий Арадаххешу. Всі ступені зіккурату (рис. 3.25) були суцільні: їх складено з шарів невипаленої цегли, скріпленої намулом та асфальтом і вистеленої для тривкості шаром очеретяних мат, просочених бітумом завтовшки майже в метр. Випаленою цеглою користувалися лише для облицьовування споруди.
Тераси зроблено прямокутної форми, з трохи похилими мурами й неоднакової висоти; на них можна було піднятися трьома зовнішніми сходами (одні були перпендикулярні до масиву башти й вели до вхідної брами на першому ступені). Стіни ступенів оздоблені нішами й виступами, а можливо, глазурованими кахлями та фризами. Яруси були різного кольору: чорного, червоного, білого, блакитного. Чорний означав підземний світ, червоний - землю, блакитний - небо. Можливо, що на першому ступені у великих вмурованих посудинах росли кущі або деревця. З архітектурного погляду споруда являлася ідеальним втіленням уявлення про гору, на якій жили боги, і про сходи, якими боги спускалися до людей, а люди підіймалися до богів.
Будівництво башти вимагало величезної, справді "вавилонської", тобто "рабської" праці. Однак з усіх вавилонських чудес (вавилонські мури, Вавилонська башта, Дорога Процесій) за найбільше чудо вважали "висячі сади". Не мури, що були велетенські та й годі, не башту, що була колосальна, не Мардуків шлях, що був лише монументальний, - а споруду, яка відзначалася всіма цими властивостями і, крім них, ще й "надзвичайною красою" (рис. 3.27). Вона примикала до царського палацу, розташованого поруч із муром, майже впритул до воріт Іштар, на величезній терасі висотою до 30 м. Тількивисячі сади і північний мур царського палацу (це відомо з античних письмових джерел та клинописних табличок) були зведені з тесаного каменю. А камінь у месопотамській архітектурі - велика рідкість.
За легендою, Навуходоносор II збудував сади для своєї жінки Амітіди, мідійської царівни, яка сумувала за мальовничими горами й лісами батьківщини. Сади стояли на склепіннях, що спиралися на стовпи й мури з кам'яних брил (рис.3.28). На цих склепіннях трималися піднесені над міськими мурами тераси. Тераси вкрили камінням і асфальтом, а потім вистелили випаленою цеглою й оливковим листям, аби вода не просочувалася на нижні поверхи. Зверху був насипаний товстий шар родючої землі і висаджені невідомі в Дворіччі дерева, кущі, квіти. Були там і затишні альтанки, дзюрчали на сонці водограї. Пишна зелень висячих садів радувала око серед рівнини, випаленої сонцем. Під його гарячими променями армія рабів піднімала воду на тераси царського саду для поливання.
"Висячі сади" перевершили багато інших споруд античності, більших розмірами і розкішніших; вони перевершили їх, по-перше, оригінальністю задуму; по-друге, досконалістю й сміливістю будівельних конструкцій, водочерпальними пристроями і, по-третє,
Loading...

 
 

Цікаве