WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаАрхітектура → Архітектура первісного суспільства (I млн. років до н.е. – II тисячоліття до н.е.) - Реферат

Архітектура первісного суспільства (I млн. років до н.е. – II тисячоліття до н.е.) - Реферат

природні матеріали для капітального житла, яке б добре захищало від морозу, функції житла були розподілені між укриттям (легкий чум) і дуже теплим і зручним хутряним одягом. Часто тут будували сховища з блоків щільно втоптаного снігу, які між собою скріплювала швидко замерзаюча вода.Наведемокілька прикладів житла різних зон. Північноамериканські індіанці зводили конічні намети з жердин, які вкривали березовим лубом або оленячими шкурами (рис.1.17).Африканська хатина, яка для захисту від хижаків і чужинців зведена на дереві (рис.1.18), всередині не розділена на окремі приміщення - це притаманно більшості ранніх первісних жител.
Широкого розповсюдження набули в бронзовому віці будівлі на палях (рис.1.19). Вбиті в дно або в болотистий грунт вони підтримують платформу, на якій зводиться будівля, при цьому палі одночасно використовують як каркас стіни, а їх кінцівки підтримують крокви даху. Залишки будівель на палях знаходять в Італії, Швейцарії, Океанії та інших місцях. Ціле поселення на палях було досліджено на Женевському озері. Воно мало довжину до 360, а ширину - від 30 до 45 м.
Долішня частина давньогрецького дому (рис.1.20) змурована з каменю, горішня - з цегли-сирцю; крокви, стовпи, двері - дерев'яні.
Куполоподібні житла в Енгадині (рис.1.21), зведені в зоні африканських пустель з сильними вітрами, мають обтічну форму, яка запобігає занадто швидкому вивітрюванню змурованих з каміння стін.
Згодом житло сім'ї відривається від родового, стає самостійним (рис.1.22). Хоча таких домів у поселенні досить багато, але нема ще межі, яка б відокремлювала поселення від зовнішнього світу, нема упорядкованого продуманого розміщення домів.
Великих поселень за часів первіснообщинного ладу ще не було. Лише в Малій Азії та Палестині вже в VIII - VI тис. до н.е. виникли розвинуті й багаті поселення (рис.1.24). Це, передусім, Ієрихон (там, де сучасна Герика в Ізраїлі) - місто, котре було засновано в IX тис. до н.е. (рис.1.23). Він став одним із провідних центрів на важливому торговельному шляху. Мешканці Ієрихона швидко багатіли й оточили місто муром (бо було що викрадати і що захищати!) заввишки 5 і товщиною 1,5 м. Уздовж нього проходив рів шириною - 8, глибиною - 2 м. До фортечних укріплень входила і кам'яна башта висотою 9 м. Близько 8000 р. до н.е. в Ієрихоні в куполоподібних будинках жили приблизно 2000 мешканців.
Одним із найдавніших поселень вважають також Чатал-Гуюк в Малій Азії, на теренах сучасної Туреччини (рис.1.25). Близько 6000 р. до н.е. в цьому квітучому місті - осередку гончарства і ткацтва - проживало 5-6 тис. мешканців. Доми з глини стояли впритул один до одного. Щоби потрапити додому, треба було по драбині піднятися на дах, а звідти крізь ляду влізти всередину житла. Це було не дуже зручно, але й ворогам було важко вдертися в таке поселення. В Чатал-Гуюку існувало декілька святилищ. Їх розмальовані релігійними сценами стіни прикрашали гіпсові зображення бичачих голів із справжніми рогами (рис.1.26).
Ми майже нічого не знаємо про подібні міста. Вони були поодинокі і знаходилися далеко одне від одного. Через це культури Ієрихона і Чатал-Гуюка в цивілізації не розвинулись.
У добу бронзи досягли свого найвищого розвитку споруди з великих каменів. Вони одержали загальне найменування мегалітичних. Вертикальні поодинокі камені називали менгірами (від бретонського men - камінь + hir - довгий). Це були, ймовірно, знаки, які відмічали поховання видатних вождів, або тотемні споруди-символи, що відображували легендарне походження роду. Такі камені могли бути необробленими або певної форми (рис.1.27). Їх поверхня інколи вкривалася малюнками або самі вони мали вигляд якихось фігур (рис.1.29).
Інколи кам'яні блоки утворювали довгі "алеї" (рис.1.28). Вчені припускають, що такі "алеї" могли мати ритуальне призначення. Повільний урочистий рух процесії оформлювався, узаконювався і монументалізовувався рядами важких і довговічних каменів, поставлених обабіч шляху. Висота менгірів сягає 4-5 м і більше. Вони поширені на території Північно-Західної Європи, зустрічаються й у Сибіру, на Кавказі, в Криму.
З появою віри в загробне життя люди почали споруджувати монументальні кам'яні гробниці - дольмени (від бретонського dol - стіл + men - камінь). Як правило, це декілька вертикально поставлених плит або брил, що утворюють внутрішнє приміщення, перекрите великими плитами (рис.1.32). Вага кам'яних плит досягає десятків тонн. Є і такі плити, що важать майже сотню тонн (рис.1.30). Інколи дольмен засипали землею, і він опинявся всередині кургану (рис.1.31, 1.33). Дольмени поширені у більшості країн Європи, Азії, Північної Америки. Понад 3000 дольменів вчені обстежили на західному узбережжі Кавказу (рис. 1.32).
Будівництво дольменів, як і інших мегалітичних споруд, починалося з підготовки каменю - його треба було виламати і привезти на місце робіт.
Каміння виламували у такий спосіб. За допомогою кам'яних або бронзових клинів робили у породі розташовані в ряд зарубки, а потім у підготовлені ямки заганяли клини з дерева, намочували їх водою. Деревина набрякала, і в камені з'являлися тріщини. Через те, що кавказькі дольмени зібрані з матеріалу, який легко розколюється (пісковик), то плити відразу ставали досить рівними.
Цей спосіб виламування гірських порід навіть такої твердості, як граніт, добре відомий у будівельній техніці Стародавнього Єгипту з давніх-давен. Застосовували його майже до наших днів.
Але ж вирубані плити треба було ще доставити на місце. І за допомогою котків (однакових круглих колод), мотузок, людської або бичачої сили тягли матеріал до облюбованого куточка, де мав споруджуватися дольмен. Спосіб дуже давній. Так само, вибираючи вільний коток з-під вантажу і підкладаючи його спереду, колись перевезли з Карелії брилу граніту для пам'ятника Петру І в Санкт-Петербурзі.
Плити дольменів на Західному Кавказі досягають ваги понад 7 тонн, а є й такі, що важать більше 25 тонн! Мабуть, на будівництво виходила сила-силенна людей. Вони застосовували важелі, підсипки, внутрішнє риштування, аби плита не завалилася (потім його забирали). Зараз дольмени мовчазні. Але скільки крику й гаму увібрали вони у себе: і ритмічне підганяння (на зразок наших "раз-два взяли!" або "давай-давай!"), і радість удачі, і зойки жаху під час біди...
Усі деталі дольмена, де тільки можливо, входять у пази (деталь на рис.1.32). Вони вишліфувані в бокових плитах, перекритті (ось воно і тримається міцно), в каменях, підкладених під дольмени. Зі східного боку всередину веде круглий отвір діаметром близько 40 см (рис.1.32). Він затулявся кам'яною затичкою такої ж форми. Величезна передня плита має довжину основи 245, висоту -
Loading...

 
 

Цікаве