WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаАрхітектура → Архітектура і будівництво 13-15 ст. в Україні - Реферат

Архітектура і будівництво 13-15 ст. в Україні - Реферат


Реферат на тему:
Архітектура і будівництво 13-15 ст. в Україні
Містобудівні програми XIII ст. Визначальним моментом у розвитку архітектури та будівництва другої половини XIII - першої половини XV ст. було притаманне середньовічній культурі домінування ансамблю, що знаходило свій вияв як у великих містобудівних програмах, так і в малих ансамблях окремих споруд чи комплексів споруд. Загалом, зазначений період в історії архітектури та будівництва на українських землях відомий, фактично, лише в окремих своїх проявах, оскільки тогочасних автентичних пам'яток збереглося мало, а дотеперішні археологічні та історично-архітектурні дослідження перебудованих чи втрачених споруд не завжди дають достатньо вагомий матеріал для їхньої обґрунтованої історико-архітектурної реконструкції. Розглядуваний період дуже скромно забезпечений писемними джерелами, за винятком самих початків, де ситуацію певною мірою виправляють літописні дані. Відомості до історії архітектури досить нерівномірно розподілені і в географічному плані - як і в усій культурі українських земель відповідного періоду, тут однозначно домінують західноукраїнські території. З-перед кінця XIII ст. для більшості регіонів розвитку української мистецької традиції документальні свідчення практично повністю відсутні.
Розвиток тогочасної архітектури, природно, пов'язаний насамперед з містами. Їхнє планування було вільним, визначалося передовсім особливостями рельєфу місцевості, що найкраще видно на прикладі Кременця чи Кам'янця. Елементи регулярного планування міст з'являються на українських землях лише від середини XIV ст. із початком поширення у західноукраїнському регіоні міських поселень, що мали Маґдебурзьке право. Проте навіть у таких містах регулярно планувалося лише середмістя, тоді як забудова передмість зберігала вільний характер. Тому навіть ці міста демонструють змішаний тип планувальної структури, посилюваний ще й тією обставиною, що регулярна міська мережа завжди виникала на місці вже існуючого поселення, яке неминуче так чи інакше накладало свій відбиток на новоспоруджуване місто.
Початки розглядуваного періоду пов'язані з останнім століттям княжої доби в історії українських земель, що надавало відповідного забарвлення архітектурній творчості. Вона розвивалася під опікою представників княжої еліти, що значною мірою визначало як загальний характер тогочасного будівництва, так і цілий ряд специфічних особливостей його еволюції та функціонування. За тодішніх умов основним напрямом його розвитку, природно, виступає продовження найзагальніших тенденцій, вироблених на місцевому ґрунті перед серединою XIII ст. Діяльність князів галицько-волинської династії, у якій на перший план виразно висувається краще засвідчена літописом містобудівна програма Данила Галицького (відповідний напрям активності його брата Василька на Волині зафіксований лише лаконічною літописною згадкою, що, однак, дає підстави здогадуватися про так само добре осмислений характер), виступає центральним явищем в історії західноукраїнської архітектури та містобудування цього століття. Утвердившись на престолі в напруженій боротьбі, Данило Галицький від 1230-х рр. розгорнув широку державницьку діяльність у різних напрямах, одним з важливих аспектів якої стало закладання міст. Тому, попри природну розбудову уже існуючих міських поселень, для середини - другої половини
XIII ст. особливого значення набрало заснування нових міст, значною мірою визначене започаткованою ще в період правління Романа Мстиславича політикою, спрямованою на розвиток території князівства у північно-західному напрямку. Очевидно, нові міста виникали насамперед як укріплені пункти, необхідні з огляду на централізаторську політику Данила в рамках його напруженої боротьби проти боярської опозиції за зміцнення княжої влади, безперервних княжих міжусобиць та постійної зовнішньої загрози з боку литовців, поляків і угорців. Від 1241 р., коли до Галицько-Волинського князівства докотилася монголо-татарська навала, міста набирають також функції укріплених пунктів проти ординців. Під 1259 р. літописець прямо вказує на таке призначення новозасновуваних укріплених поселень, зазначаючи, що Данило закладав нові "городи" "проти безбожних татар".
Однією з характерних особливостей містобудівної політики Данила Галицького поряд із зрозумілою увагою до історичних теренів Галицького князівства було акцентування ваги північно-західної території русько-польсько-литовського пограниччя, метою якого було не лише освоєння цих земель, але й їхнє укріплення в перспективі неминучих приграничних конфліктів, оскільки існуюча тут система оборони мала явно недостатній характер. Скеровуючи свої інтереси у північно-західному напрямку, Данило, цілком очевидно, продовжував відповідний напрям політики батька - Романа Мстиславича, обірваний його передчасною смертю. На цій спадкоємності літописець прямо наголошує під 1251 р.
За літописними даними, до найдавніших міст фундації майбутнього галицького короля належав названий його іменем Данилів. Час його заснування літопис не фіксує, проте зазначає, що під час монголо-татарського нашестя 1241 р. наїзники разом з Кременцем не змогли його взяти, як, зрештою, не захопили вони і лише недавно спорудженого Холма. Це вказує на важливе місце Данилова в оборонній системі Галицько-Волинської Русі середини XIII ст. Серед нових міст слід відзначити також Стожок, який 1259 р. разом з Даниловом, Львовом і Кременцем "розметали" на вимогу хана Бурундая - тоді лише Холм уцілів завдяки докладно переказаній на сторінках літопису хитрості князя Володимира Васильковича.
Регулярні татарські вимоги нищення укріплених міст і їх руйнування ординцями свідчать, що татарська сторона добре розуміла головну спрямованість містобудівних заходів галицько-волинських князів.
З міст, посталих на північно-західних теренах, літопис насамперед фіксує Угровськ, у якому одразу ж засновано єпископську кафедру, що вказує на особливі плани Данила Галицького щодо нього. Проте новозаснованому місту судилася коротка доля - воно поступилося місцем новому "фаворитові" майбутнього короля - Холму, заснованому, за свідченням літопису, на порожньому місці й наділеному особливою опікою Данила Галицького, який невдовзі переніс до нього свою столицю. Під 1248 р. літопис зазначає, що 1234 р. Холма ще не було, а при монголо-татарському нашесті 1241 р. він став одним з небагатьох міст Галицько-Волинської Русі, які вистояли і не були захоплені. Внаслідок активної політики князя до міста стікалося різнорідне населення, в тому числі і, як наголошує літописець, ремісники з країн німецького кола, що дозволило за короткий час перетворити Холм у справжній центр держави, яка переживала період чергового піднесення.
За характером забудови Холм належить до міст з укріпленою княжою резиденцією на природному узвишші й демонструє тип міської забудови, відомий також з інших містобудівних фундацій Данила Галицького, насамперед - Львова. Важливим елементом його фортифікацій була споруджена вцентрі укріплень вежа, призначена, за словами літописця, для обстрілу - "знизу зведена з каменю п'ятнадцять ліктів у висоту, а сама зроблена з тесаного дерева, і вибілена". Вона згоріла під час відомої пожежі міста і далі не відбудовувалася, оскільки, за твердженням літописця, Данило був зайнятий спорудженням інших укріплених пунктів проти татар. Проте, мабуть, з розбудовою міста вежа втратила певні функції свого первісного призначення, і саме це стало головною причиною відмови від її відновлення. За походженням
Loading...

 
 

Цікаве