WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаАрхітектура → Загибель і відновлення неоціненних скарбів - Реферат

Загибель і відновлення неоціненних скарбів - Реферат

Десятинної церкви розкопи виявили рештки й мурованих двірських споруд, як Х-ХІ, так і XII століть. Розкопи дають підстави гадати, що будівлі булиприкрашені мармуром, іншими цінними породами каменю, мозаїками та фресками. Крім Софійського й Михайлівського соборів, мозаїки були і в Десятинній церкві. Фрески, найімовірніше, були всюди. На високий рівень ювелірного майстерства вказують численні, знайдені на тій-таки території скарби золотих і срібних виробів. Рештки емальових, гутних, каменярських та інших майстерень свідчать про піднесення промислового життя.
Давньоруський Київ дотепер не знайшов свого Аполлінарія Вас-нецова (який дав, як відомо, художню "реконструкцію" Москви XVII і попередніх століть). Тим часом завдання це - не менш вдячне. Маємо в руках удосталь даних, аби уявити собі красу цього міста, що Мономаховою шапкою увінчувало вершину Дніпрової гори.
Стрічка пам'яток тяглася й далі на південь: Спас на Берестові, з мурованою церквою й таким самим палацом (збудований Володимиром Великим і відновлений у 1113 році), Печерський, Видубицький монастирі.
В образі "печер" домонгольський Київ мав уже і свою "підземну відповідність". Така "відповідність" є ніби доконечна належність метрополії великого історичного значення. У західній частині Старого Світу класичний приклад дають римські катакомби й грандіозні, "тисячоколонні" підземні водоймища Константинополя. У Києві "печери" доповнюються підземеллями, відкритими в межах "старого міста" (розкопи Д.В.Милєєва та ін.) (8) [...]
За довгу історію Києва були один-два випадки зруйнування будівель великокняжої доби через невігластво ченців. Так, близько 1758 року, на спорудження огорожі Михайлівської садиби, розібрано будівлі Дмитріївського монастиря XI століття. Та що означає цей поодинокий випадок порівняно з тими цілими групами пам'яток, які вже знесли або запланували до знесення в найближчому майбутньому теперішні "хазяї" Києва?
До руйнацтва приклав свою руку й Микола І. Порядком виконання його приписів прибрано в 1840-х роках з поверхні землі споруди Ірининської церкви Ярослава Мудрого (за винятком одного стовпа, що став "пам'яткою"). Не тільки в Києві, а й у Москві, Підмосков'ї та інших місцях часи Миколи І, попри офіційні гасла "народності", були тяжкою добою для пам'яток давньоруського мистецтва. Нехай радіють, однак, київські комуністи. Мірою варварства вони далеко перевершили Миколу І. За 2-3 роки вони зруйнували в Києві стільки пам'яток руської матеріальної культури до монгольської доби, скільки не було перед тим знищено за два-три століття.
[...] Рік у рік дужчає лють нищителів. Як інакше можна пояснити такі факти: за визнанням навіть "Архитектурной газеты" (9) "у Києві недосить дбайливо ставляться до пам'яток давньої архітектури, що мають часом всесоюзне значення. Так, без попередніх обмірів знесено колишній Військово-Микільський собор і колишній Братський монастир-чудові пам'ятки українського бароко XVII століття, будівлі, унікальні за значенням". Ця звістка не може не викликати тремтіння в кожної бодай трохи освіченої людини, в усякого, для кого Україна і українська культура не просто "гній" для чиїхось чужих ланів. Не кажемо вже про те світло, яке проливає ця звістка на долю інших, менш уславлених витворів української архітектури Києва. Немає більше Військово-Микільського собору й Братського монастиря! їх знесено за один або щонайбільше за два будівельні сезони. Отож немає більше дуже великої частини пам'яток не тільки українського зодчества, а й української культури загалом.
Адже те "братство", яке створило цей монастир, було, за слушною заввагою Ф.Ернста, "одним з виявів упертої боротьби мас української людності з заборчою політикою польської адміністрації та панів землевласників і фанатизмом католицького духівництва, що рішуче наступали на Україну, Литву, Білорусь". Братство це засновано 1615 року. А з 1630-х років у садибі знищеного нині монастиря містилася Київська "Академія", перша школа вищого типу в Україні і Росії. Історія вищої освіти в російському і українському середовищі була впродовж століть якнайтісніше, нерозривно сплетена з долею тієї садиби, з якою так нещадно розправилася тепер рука нищителя. "Роля Києва,- провадить Ф.Ернст, - як культурнотворчого центру, тісно зв'язана з старою київською Академією, що в XVII й XVIII століттях була не тільки навчальним закладом, але й значною мірою творила тодішню українську науку, літературу, театр, музику, мистецтво і позначилася величезним впливом на культурі всього європейського Сходу" (10).
Факти ці загальновідомі.
Тож кому, запитуємо ми, може бути корисним знищення пам'ятки боротьби українського народу за національну свою самобутність, цього символу огрому його організаційних здібностей, виявлених у тій боротьбі, цього промовистого свідка колишньої культурно-історичної слави й ролі Києва? [...]
"Шкідницька", в глибокому й остаточному розумінні, природа цієї руїнницької дії підкреслюється винятковими художніми вартостями зниклої історичної будівлі. У фаховій літературі з цього питання немає двох поглядів.
Як ішлося раніше, одночасно з Братським монастирем зруйновано і так званий Військово-Микільський собор на Печерську. Дивна доля цих двох будівель. В одні й ті самі роки їх споруджено, в один і той самий рік вони й загинули. Та ще більш дивна лють нищителів. Дві першорядні, споріднені одна з одною архітектурні пам'ятки. Одну висаджують у повітря. Тим більше, здавалося б, підстав зберегти хоча б другу. Технічних перепон до цього бути не могло, оскільки будівлі стояли в різних частинах міста на віддалі кількох кілометрів одна від одної. А проте того ж таки року зносять і другу споруду. Мабуть, нищителі втратили будь-який стрим і міру [...]
Як церкву Братського монастиря, так і Військово-Микільський собор будував москвич, мулярський майстер Йосип Дмитрович Старцев. Він, очевидно, не менше прислухався до художніх традицій українського середовища, ніж прислухалися до російської традиції ті італійські архітекти, які працювали в Москві наприкінці XV - на початку XVI століття. Попри італійські деталі таких споруд, як Успенський, Архангельський собори чи Грановита палата, італійці дали низку безперечно російських творінь. Подібно до цього москвич Старцев творив у річищі українського мистецтва. Якщо вже кожне велике явище в мистецькій царині пов'язувати неодмінно з італійськими іменами, то Й.Д.Старцева можна було б назвати "Арістотелем Фіорованті" Києва. І от - що вчинили тепер з його творіннями київські шкідники! [...]
На зруйнування прирікаються не пересічні київські будівлі. З непомильним чуттям і знанням справи нищиться властиво найкраще з того, що створено минулим українського народу. Не безобличні будівлі, а найцінніше замінюють "гаражами". Далеко заходить і боротьба проти "мазепинства". Знесено, серед іншого, дві найкращі споруди самого
Loading...

 
 

Цікаве