WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаАрхітектура → Відбудова Михайлівського Золотоверхого монастиря в Києві - Реферат

Відбудова Михайлівського Золотоверхого монастиря в Києві - Реферат

ВІДБУДОВА МИХАЙЛІВСЬКОГО ЗОЛОТОВЕРХОГО МОНАСТИРЯ В КИЄВІ Ти в руїнах тепер, єдиний наш храм,
Вороги найсвятіше сплямили,
На Твоїм вівтарі неправдивим богам
Чужоземці вогонь запалили.
Леся Українка
Відбудова Михайлівського Золотоверхого монастиря в Києві вже стала фактом суспільно-політичного і культурного життя столиці України. Не лишилось жодної газети, жодного журналу, телевізійного каналу, які б не висловилися з цього приводу. Палкі суперечки фахівців і аматорів не раз ставили справу на межу: бути чи не бути. Перебіг подій 1997-1998 років засвідчив однозначно: бути!
А за цим усім стоїть справжня проблема: адже національна культурна спадщина українського народу протягом XX століття зазнала страхітливих системних руйнувань. І передусім знищено ті об'єкти, які були віхами національної історії, творили ніби каркас духовності українського суспільства. Саме до таких, безперечно, належить київський монастир Святого архістратига Михаїла, названий Золотоверхим.
Виник цей монастир не у XII столітті, як багато хто вважає дотепер. Насправді в південному куті Старокиївської гори, який був оточений валами й забудований тільки в XI столітті, діставши назву "Города Ізяслава Ярославича і Святополка Ізяславича", існував Дмитрівський монастир, уперше згаданий у літописі під 1062 роком (1). Його заснував як свій патрональний монастир син Ярослава Мудрого Ізяслав, у святому хрещенні Дмитрій. На честь свого небесного заступника великий князь київський назвав монастир Дмитрівським, фундувавши тут мурований Дмитрівський собор. Як задумував засновник, цей монастир мав конкурувати з Печорським - про це прямо свідчить Літописець: "Коли ж монастир Печерський було споруджено, а ігуменство держав Варлаам, Ізяслав [...] вивів Варлаама на ігуменство до святого Дмитрія, бо хотів зробити його вищим од сього монастиря, надіючись на багатство. Многі бо монастирі цесарями, і боярами, і багатством поставлені. Та не такі вони, як ті, що поставлені сльозами, і постом, і молитвою, і неспанням" (2).
Наслідком переходу Варлаама в новий монастир стало обрання св.Феодосія ігуменом Печерського монастиря.
Син фундатора, Ярополк Ізяславич, окрім другого (православного) імені Гаврило, мав ще й третє ім'я, католицьке - Петро. Саме на пошану свого католицького патрона Ярополк розпочав будівництво в батьковому монастирі собору св.Петра. Закінчити будувати він не встиг: 1087 року його вбито й поховано в мармуровому саркофазі в незавершеному соборі св.Петра у Дмитрівському монастирі (3).
Досі серед дослідників немає осностайності в питанні про муровані храми Дмитрівського монастиря. Так, Леонід Махновець уважав, що церква св.Дмитрія була просто переосвячена на церкву апостола Петра, й ототожнював рештки її з давньоруською спорудою, розкопаною у дворі будинку на вулиці Трьохсвятительській, 4 а На думку Юрія Асєєва, яку підтримуємо і ми, фундатор монастиря не мурував Дмитрівський собор, а збудував його дерев'яним, оскільки в літописному тексті вжито терміна "постави", а не "созда", як слід було б сказати про муровану споруду. Син фундатора Яро-полк не встиг завершити мурований собор св.Петра. Певно, після його смерті мурований собор добудували й переосвятили на Дмитрівський, без уваги на прокатолицькі симпатії покійного князя, який був одружений з католичкою Кунегундою, донькою мейсенського маркграфа Отто.
Але на цьому історія з перейменуваннями не скінчилася. Донька князя Ярополка Анасгасія, пам'ятаючи про конкуренцію Дмитрівського монастиря з Печерським, відписала заснований батьком собор Печерському монастиреві. Як подає Лаврентїївський літопис під 1128 роком, "переяша церков Дмитрія печеряни і нарікоша ю Петра з Іріхом великим і неправо" (5).
Але в цей час Дмитрівський монастир уже мав іншу домінанту, пов'язану з меншим Ярополковим братом Святополком Ізяславичем. Він був охрещений Михайлом. Тож на честь свого патрона князь звів мурований Михайлівський храм за взірцем Успенського собору Печерського монастиря. Символічно, що храм закладено 11 липня 1108 року, в роковини смерті княгині Ольги (вона на той час ще не була канонізована) (6). Це був шестистовпний, хрещато-банний храм з чітко виявленим нартексом, з трьома апсидами і однією позолоченою банею, від чого походить назва "Золотоверхий". До нартексу з південного боку прилягала хрещальня у вигляді маленького чотиристовпного храму. Собор було збудовано з каміння й плінфи на вапняно-цем'янковому, розчині технікою "мішаного мурування". Його оздобили мозаїками й фресками.
1113 року великий князь Київський Святополк Ізяславич помер і був похований у Михайлівському Золотоверхому соборі. Його третьою дружиною була Варвара, донька візантійського імператора Олексія І Комнина. їдучи на Русь, вона взяла з Константинополя мощі святої Варвари, які від годі як одна з головних православних святинь зберігалися в Михайлівському Золотоверхому соборі (нині - у Володимирському соборі в Києві). Княгиня Варвара похована в Золотоверхому соборі. Крім неї, тут поховали ще кількох князів з династії Ізяславичів.
1240 року собор і монастир потерпіли під час монголо-татарського погрому Києва, але не занепали. З 1398 року монастир уже згадується в документах як Михайлівський, Дмитрівська церква (церква св.Петра) не пережила лихоліть. Відомо лише її місцезнаходження і гіпотетичний план, згідно з яким той храм мав бути подібний до Успенського собору Печерського монастиря (7).
Роля Михайлівського Золотоверхого монастиря стала особливо значною після Берестейської унії 1596 року, коли в руках уніатів опинилися Софія Київська й багато інших київських православних монастирів. Після відновлення православної ієрархії 1620 року, за митрополита Йова Борецького, Михайлівський монастир став катедральним. Тоді ж тут закладено друкарню.
З початку XVII століття в монастирі провадиться значне будівництво: 1613 року зводять дерев'яну трапезну з церквою Йоана Богослова. У Михайлівському соборі 1631 року створюють новий іконостас на замовлення Йова Борецького (на початку XVIII ст. його змінив новий, що його подарував гетьман І.Скоропадський). Коштом Богдана Хмельницького наново позолотили по міді баню. У XV - XVIII століттях Михайлівський собор перебудовують, розширюють його, змінюють обсягово-просторову композицію - він стає семиверхим, оздобленим у стилі бароко. На початку XVIII століття зведено муровану триярусну дзвіницю (1716- 1719)! муровану трапезну з церквою Йоана Богослова (1713). Протягом XVIII - початку XX століть дерев'яні споруди повністю замінено мурованими.
У результаті багатовікової будівничої діяльності постав другий за композиційною ролею (після Софії Київської) ансамбль Верхнього міста. Разом із Софійським монастирем Михайлівський монастир творив унікальну у світовому містобудуванні композицію, коли дві висотні домінанти були поставлені одна проти одної, замикаючи з двох боків перспективу вулиці, що сполучала їх (нині - Володимирський проїзд). Обидва ансамблі панували в панорамі Києва,сприймалися разом і уособлювали священний центр міста.
Вельми промовистим у контексті нашої історії є посвята монастиря й собору. Найперші на Русі собори загальнодержавного значення освячували в ім'я Богородиці (Десятинна церква в Києві, Софійські собори в Києві, Новгороді й Полоцьку, Успенські собори у Володимирі-Волинському й Володимирі на Клязьмі, згодом - у Москві). Княжі патрональні храми й монастирі освячували здебільшого, в ім'я святих воїнів, бо ж князь мав бути передусім воїном. Князь, який виходив за межі вояцького стереотипу, ризикував утратити не лише свою репутацію, а й владу. До речі, засновник Михайлівського собору Святополк Ізяславич був хворобливим, непитущим книжником, сентиментальним женолюбцем. Він терпів
Loading...

 
 

Цікаве