WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаАрхітектура → Архітектура бойківської церкви - Реферат

Архітектура бойківської церкви - Реферат

розвиненої форми належать дзвіниці й церкви з дещо ускладненою будовою веж, або з наростанням у них ярусів чи поверхів, або з появою замість чотиригранних восьми-гранних елементів і восьмигранних пірамідальних завершень (у певних випадках з появою ступінчастости, заломів тощо).
До третьої групи - багатоярусні розвинені форми - належать дзвіниці й церкви з дальшим удосконаленням компонентів, таких як опасання, поверхи з галереями, збільшена ступінчаста багатоярусність і витончено барочні лагідно вигнуті переходи-заломи та завершення у вигляді барочних бань і голівок, увінчаних маківками та орнаментованими хрестами.
До цієї групи пам'яток, розвинених найбільше в ХVІІ-ХІХ сторіччях, належать найкращі зразки бойківської архітектури, які становлять найвище її досягнення в аспекті національного і світового значення.
Саме до цієї групи відносяться найхарактерніші тридільні, тризрубні і завершені трьома багатоярусними вежами (до 8-ми ярусів) храми з п'ятьма мальовничими ступінчасто-пірамідальними вежами.
До четвертої групи - різні мішані форми - належать дзвіниці й церкви, форми яких мають відхилення від схарактеризованих вище зразків, від того основного шляху розвитку, який довів церковні вежі до 8 ярусів і сприяв виробленню найоригінальніших і найтонше викінчених, з мистецького погляду, храмів.
Серед цих відхилень розрізняємо багато нюансів нівеляції трьох традиційних зрубів, виведених від землі.
Помічаємо об'єднання чітких тридільних розчленувань в узагальнені об'єми, в форми, поєднані спільними покрівлями, в загальну форму церкви, основою якої є хата або житловий будинок, з наближенням такої форми до базиліки, часто на два поверхи.
В таких храмах нерідко лишаються тільки натяки на зниклу традиційну тризрубність за участю ризалітів центральної нави в формі трьох завершень, які не становлять трьох органічних увінчань окремо виведених веж, а є штучно надбудованими декоративними формами на звичайних чотирисхильних або восьмисхильних покрівлях.
Трапляються ще й форми церков, подібні до двоповерхових будинків з одною маленькою вежею, надбудованою на гребені покрівлі тільки посередині, або позначення трьох пунктів на гребені покрівлі (західній кінець, осередок і східній кінець) за допомогою самих лише трьох хрестів.
Бувають і форми церков, скомбіновані з фрагментів звичайного будинку і цілої вежі, виведеної від землі, та форми церков з різними добудовами з півночі або півдня.
Пам'ятки національного г і світового значення Під час численних викладів на академічних форумах про українську архітектуру в дереві нам не раз задавали питання : які саме пам'ятки цього мистецтва вважаємо за такі, що мають національне значення, і які - світове.
Відповідь з нашого боку була, в основних рисах, така:
до національного "золотого фонду" пам'яток иародньої архітектури зараховуємо ті зразки будівельної майстерности, які підпадають під одну з цих чотирьох категорій:
1) давність, тобто винятково щасливі обставини, в яких певна пам'ятка з XV або XVI сторіччя збереглася, хоч була збудована з такого нестійкого матеріялу, як дерево (що легко загниває або згоряє);
2) характерність загального образу в розумінні вірности традиційним національним формам;
3)наявність своєрідних місцевих компонентів і деталів, які збагачують форми національної будівельної майстерности; і
4) цінні мистецькі якості пам'ятки архітектури в цілому або лише певних її частин.
Звичайно, в одній пам'ятці можуть поєднатися дві, три, а то і всі чотири позитивні прикмети для визначення її цінною з погляду національного. На жаль, тільки після двох світових воєн починаємо все серйозніше сі ввитися до охорони і точного обліку пам'яток минулого.
Переглядаючи зразки дерев'яних дзвіниць, для яких в цій праці подано чільні профілі, зупинимося на окремих з них.
Всі п'ять дзвіниць XVI сторіччя включаємо до національного фонду не тільки через їх давність, а й з огляду на яскраво виражену традиційність форм: з с.Потелича року 1502, з м. Ковеля - року 1505 та з Коломиї - року 1584, а також, беручи до уваги величну монументальність оборонно-замкового типу двох із них: з Дрогобича - 1600 року га з с.Радруж -XVI віку. Кожна з цих пам'яток цікава своїми окремими компонентами, серед яких особливо вражають нижня і верхня частини неповторної дзвіничної башти в Радружі.
Не можна залишити без уваги і цілий ряд цікавих (давністю, різноманітністю та ефектом образу в цілому) дзвіниць XVII століття: в Курниках - року 1616, в Дрогобичі - року 1636, в Крехові - року 1638, реставрацію* дзвіниці в Софії Київській - року 1651, в Підлісках - року 1655, в Ісаях - року 1663, реставрацію - в Києво-Печерській лаврі - року 1674, в Тупачах - року 1680, в Старій Солі -з XVII сторіччя, в Рожанці Вижній - з XVII сторіччя, в Чорткові - з XVII сторіччя та в Яворові - також з XVII сторіччя. Все це старі пам'ятки цього віку, різноманітні й привабливі як архітектурні об'єкти.
З дзвіниць XVIII сторіччя до національного фонду зараховуємо тільки з особливою увагою відібрані пам'ятки: в с.Підгірці - з року 1720, що має блискуче поєднання традиційної форми з бездоганними пропорціями; в с.Присліп - з року 1729 через своєрідний образ з виразним і витончено елегантним силюетом; в с.Топільниця - з року 1730 за оригінальний і великий образ; в с.Ясениця Замкова -з року 1760 за прославлений своїми ґалеріями архітектурний образ; в с.Бусовисько - з року 1773 за своєрідно розв'язаний і тонко вироблений у деталях, принадний для очей образ; в с.Поздяч - з року 1777, за зовсім незвичний, але гарно створений образ високої будівлі; в с.Велика Горожанка - з року 1790, за цікаву розвязку верхньої частини будівлі; в Кам'янці Струмиловій - з XVIII віку, де також, як і в Ясениці Замковій, майже ціла дзвіниця охоплена відкритими ґалеріями, які нагадують театральні ложі. Окремо ставимо дзвіницю XVIII віку в селі Ямне як блискуче розв'язання архітектурної споруди - традиційної і неповторно оригінальної з витончено мистецьким силюетом.
Заслуговує на увагу дзвіниця в с.Семаківці з XVIII сторіччя, в композиції якої проглядає шукання нового. У XVIII віці було багато повторень певних схем і компонентів, але було й нове, достойневнесення до фонду національних мистецьких скарбів.
У XIX сторіччі також з'явилися дзвіниці, досі ойні бути зачислені до першорядних пам'яток української архітектури. Серед них особливо цікаві ті, що вносять нові варіянти дзвіниць, які в основному презентують національні риси:простоту форм,добрі пропорції та виразність образу.
Вже на початку нашого століття виникла триярусна струнка й пожвавлена гарними отворами дзвіниця з напівокруглими завершеннями - більшими на другому і меншими на третьому поверсі - в селі Рожанка Вижня з 1804 року. В такому ж роді триярусна дзвіниця, але в інших пропорціях, у селі Комарники - з 1815 року, з пошуком нових форм віконних вирізів нагорі.
До оригінальної своєю стійкістю загальної, поширеної внизу, монументальної форми належать дзвіниці в с.Репель - з 1826 року та особливо в селі Чуква - з 1854 року. Ще до виникнення останньої, яка становить пережиток сторожової вежі, збудовано було в селі Труханів у 1830 році витонченого силюету двоповерхову дзвіницю.
Принадна не тільки своєю простотою і добрими пропорціями двоповерхова дзвіничка в селі Барбівці з XIX століття. В ній внесено нову і чудову з мистецького погляду видовжено ромбічну форму чотирьох стовпців з кожного боку другого поверху, на яких тримається невисока чотирисхильна пірамідальна покрівля.
Вдало передано загальний традиційний образ триповерхової дзвіниці в селі Забереже з XIX стор[іччя]. В цій порівняно недавній пам'ятці лагідні заокруглення деяких елементів (форма консоль першого поверху, окреслення восьмигранної бані з заломом,
Loading...

 
 

Цікаве