WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаБухгалтерський облік, Податки → Методологія дослідження податків - Реферат

Методологія дослідження податків - Реферат

У цьому зв'язку деякі теоретики вважають нормативні розробки більше політикою, ніж наукою.
Проте, в творчому, суспільно значущому аспекті нормативна фінансова наука у найбільшій мірі відповідає положенням теорії економіки добробуту - вчення, котре інтерпретує суспільну бажаність чи небажаність різних фінансово-економічних ситуацій на основі оціночних припущень морально-етичного характеру (справедливості, рівності, політичної доцільності та ін.). Центральним постулатом економіки добробуту є оптимум Парето, названий за іменем італійського економіста і соціолога Вільфредо Парето (1848-1923). Оптимум Парето - ефективний розподіл (розміщення) ресурсів, зміни якого з метою поліпшення добробуту одних людей неможливе без одночасного погіршення становища інших. Зауважимо, оптимум Парето передбачає ефективне розміщення ресурсів під кутом зору їх цільового і продуктивного використання (витрачання), що не рівнозначно кінцевому розподілу благ і вигод із бажаним чи необхідним суспільним результатом. Останнє досягається поліпшенням за Парето, що логічно випливає з поняття оптимуму Парето.
Поліпшення за Парето - (пере)розподіл ресурсів таким чином, що при підвищенні добробуту одних людей добробут інших не погіршується. Тобто, поліпшення за Парето виключає ситуацію, що нагадує гру з нульовою сумою, в якій виграш одного рівнозначний програшу другого, навпаки, добробут обох стає взаємообумовленим. Парето розумів, що загальний суспільний добробут не може залежати тільки від обсягу матеріальних благ, доступних завдяки раціональному егоїзму та особистому інтересу, без їх розподілу на засадах гуманістичної етики. Іншими словами, Парето шукав джерела добробуту суспільства не стільки в успіхах розуму, скільки в успіхах моральності. З такого погляду, в сфері державних фінансів, на відміну від ринку, економічний принцип з'єднаний із моральним, через бюджетно-податкову політику держава має забезпечувати реалізацію демократично визначених етичних ідеалів. Поліпшення за Парето можливе стосовно забезпечуваних державою благ і послуг неринкового походження в силу їх неділимості та неконкурентності споживання. Так, користування фінансованими за рахунок бюджетних коштів благами національної безпеки чи справедливого правосуддя одними людьми не зменшує корисності й доступності даних благ для інших.
Оптимальний або ефективний розподіл за Парето - теоретичний варіант, оскільки реально суспільство через електоральні та парламентські процедури може віддати перевагу менш економічно ефективному, але більш соціально справедливому чи політично прийнятному розподілу, що, зазвичай, і є поводом для державного втручання в економічні й розподільчі процеси. При всій теоретичній переконливості оптимум Парето - ідеал, а ідеали в реальній суспільній практиці рідкість. За критерієм Парето виправдана тільки та фінансово-економічна політика, котра нікому не наносить шкоди. Вочевидь така умова накладає серйозні обмеження на практичне застосування даного підходу. Справді, важко уявити економічну політику, котра б передбачала загальне збільшення національного доходу, виключивши при цьому саму можливість його часткового зменшення в галузевому, регіональному чи соціальному вимірах.
Отже, чим менше реальних фінансово-економічних ситуацій оптимальних за Парето, тим більше зростає роль оподаткування в перерозподілі ресурсів і доходів у бажаному напрямку. Коли під дією ринкових факторів підвищується добробут (рівень життя, дохід, корисність, вигода, інтерес) одних людей, а рівень добробуту інших залишається незмінним або навіть знижується, завжди є можливість через бюджетно-фіскальні канали перерозподілити частину доходів тих, хто виграв, на користь потерпілих. Особливо, якщо величина приросту доходів у перших перевищує суму втрат, понесених другими. Ефект ініційованого суспільними сподіваннями і державними інтересами перерозподілу можна розуміти і таким чином, що передавши в формі податку частину своїх доходів, платник вправі розраховувати на блага і послуги державного походження більш значні від тих благ приватного характеру, які він втратив, заплативши податок.
Ідеї Парето воднораз торкаються положень економічної теорії, соціології, державних фінансів. Теорія Парето формулює ідеальний результат, хоч мало турбується про способи його реалізації. І все ж розроблена на основі вчення Парето так звана нова концепція суспільного добробуту не випадково фігурує у наукових монографіях і університетських підручниках із економіки та фінансів, бо служить справі ідейно-теоретичного виховання національних еліт західних країн. Адже оптимум Парето на науковому рівні відображає прагматичне правило: живи і давай жити іншим. За таким правилом добробут суспільства в цілому зростає, якщо незалежно від оподаткування покращується добробут кожного. І навпаки - вигоди одних за рахунок втрат інших рівнозначно загальному зменшенню добробуту, що деморалізує і дестабілізує суспільство.
Серед знаменитих економістів до позитивістів належить лідер монетаристів Мілтон Фрідмен, до "нормативістів" можна віднести Джона М. Кейнса, хоч першому не чужі рекомендації на основі спостережень над дійсністю, а рецепти другого опираються на емпіричний аналіз фінансово-економічних реалій. Чисто нормативні чи позитивні роботи практично неможливі, в реальних дослідженнях - від студентської курсової роботи до наукового трактату - поєднані обидва методи. Словом, - дослідник-позитивіст ніби закликає пристосовуватися до існуючої дійсності, а прихильник нормативного методу пропонує змінювати, вдосконалювати її. Вимоги життя диктують доцільність комбінації обох підходів.
Різні методи пізнання розкривають суперечливу суть оподаткування: на макроекономічному рівні податки мають обумовлений діяльністю держави об'єктивний характер, а на мікроекономічному рівні сприймаються кожним із платників зокрема суб'єктивно. В цьому зв'язку не можна не погодитися з присудом класика фінансової науки Лоренца Штейна "Сутність оподаткування розвивається з сутності людини і держави" [44, p.31].
Модель Ліндаля-Вікселля
В західній теоретичній традиції логіка висвітлення природи оподаткування нерозривно зв'язана з концепціями суспільного блага, суспільного вибору таполіпшення за Парето, так званою проблемою безбілетного пасажира (free-rider problem), поняттями зовнішніх ефектів (екстерналій) і державного сектора. Суспільні блага - блага (товари, послуги, корисності, вигоди), задоволення якими одного індивіда робить ці блага доступними й іншим споживачам без додаткової оплати з їх боку. Суспільні блага характеризуються такими родовими ознаками як: 1) неконкурентністю споживання - доступність певного блага для одного індивіда не знижує рівня його споживання для інших людей; 2) невиключеністю, тобто виробник (постачальник) блага не може виключити з кола споживачів осіб, які не бажають або не можуть його оплачувати, а окремі споживачі суспільного блага не можуть перешкоджати споживанню даного блага іншими. Отже, споживання суспільних благ носить неподільний колективний характер. Як уже зазначалося, до суспільних благ відносяться безпека нації, особистості та власності, правопорядок, захист довкілля, транспортна інфраструктура та ін., що відповідає видатковим статтям бюджетів. Вищим суспільним благом колективного користування та засобом задоволення загальних потреб є сама держава. За словами видатного британського економіста Альфреда Маршалла
Loading...

 
 

Цікаве