WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаБухгалтерський облік, Податки → Природа, принципи, функції податків - Реферат

Природа, принципи, функції податків - Реферат

добровільного фіскального обміну за схемою "податки - в обмін на забезпечувані державою суспільні та соціальні блага" ("A Voluntary Exchange Theory of Public Economy") розпочав у 1939 р. свою наукову кар'єру видатний американський фінансист-теоретик Ричард Масгрейв. Він опирався на положення, розроблені цілою фалангою вчених із числапредставників італійської та шведської шкіл фінансової науки: Уго Мадзоли (1863-1899), Енріко Бароне (1859-1924), Маффео Пантелеоні (1850-1924), Антоніо де Віті де Марко (1858-1943), Кнута Вікселля (1851-1926), Еріка Ліндаля (1891-1960). Згідно концепції фіскального обміну між процесами ціноутворення та оподаткування існує сутнісний зв'язок, оскільки в економічній основі обох процесів, обмінних за своїм характером, знаходиться оплата благ: у першому випадку - благ ринкового походження та індивідуального споживання; в другому - забезпечуваних державою благ здебільшого колективного споживання.
В обставинах реальної суспільної практики твердження, що податок - платіж добровільний у тому сенсі, що умовний типовий (медіанний) платник-виборець повністю усвідомлює як через систему оподаткування здійснюється обмін податків на блага загального споживання у вигляді гарантованих державою прав власності, соціального захисту, безпеки та комфорту існування виглядає непереконливим. Цілком вірогідно, що для елементарної свідомості багатьох рядових платників подібні інтелектуальні конструкції надто складні. Але була б перебільшеною і протилежна думка, що податок в уявленні всіх платників - платіж вульгарно примусовий, що середньостатистичний платник зовсім не усвідомлює переваг оплачуваного за рахунок податків упорядкованого існування під захистом державних законів, якими б не були конкретні претензії до органів влади та управління.
В нашій системі аргументації ми не випадково користуємося поняттям платник-виборець. У західних країнах давно утвердилася двоїстість (дихотомія) людської індивідуальності як людини і громадянина, що зокрема зафіксовано у "Декларації прав людини та громадянина" (1789 р.). Особистість сприймається не лише як приватна особа в усій повноті її індивідуальної ідентичності, але й в ролі фіскально зобов'язаного громадянина, що приймає участь у суспільно-державному житті найперше через голосування. Саме свобода суспільного вибору, тобто вільна участь у прийманні рішень шляхом голосування, накладають свою печать на характер оподаткування, а звідси - і на ставлення до держави.
Щоб упевнитися в переконливості даної тези, достатньо порівняти національні інститути голосування в Англії та Франції. В історичній ретроспективі вони розвивалися паралельно, але в Англії ще з часів Великої хартії вільностей (1215 р.) спроби королів самочинно втручатися в податковий процес присікалися. Тим більше в ході буржуазно-демократичної революції XVII ст. у масовій свідомості укорінився принцип самооподаткування: "no taxation without consent" - "ніяких податків без згоди" (самих платників чи їхніх представників). Тобто, за англійською системою вотуючи парламентський акт представники нації ніби накладали податок на самих себе, з огляду на державні потреби від імені всього суспільства свідомо погоджувалися на податки.
Подібне ставлення до податків закріпилося на науково-поняттєвому рівні. В англомовній фінансовій літературі властиву податкам обов'язковість сплати описують терміном tax compliance, що має семантичне значення згоди на податки, готовності підкоритися фіскальним законам, розуміння, що податки треба платити. Іншими словами, означає громадянську лояльність до держави, виражену через усвідомлення необхідності оподаткування, а не безумовну й беззастережну податкову повинність. Tax compliance - це притаманна громадянам демократично-правової держави поведінка свого роду фіскального патріотизму, що логічно випливає з згаданого принципу ("no taxation without consent"), згідно якого будь-який закон чи податок походять лише з демократично обраного парламенту. В країнах Заходу готовність і згада щодо оподаткування вироблені віками соціально-культурної еволюції, підготовлені релігійною етикою, особливо з боку протестантизму, стали результатом зусиль компетентного, не байдужого до національних проблем державного апарату.
На відміну від Англії, у Франції до буржуазної революції XVIII ст. ініціатива запровадження податків, навпаки, походила зверху, від короля. Монарх не завжди знаходив за потрібне звертатися навіть за формальним схваленням до парламенту, який, до того ж, збирали неохоче і нерегулярно. В результаті народна маса і навіть національна еліта сприймали податки як платежі, нав'язані всупереч їхній волі. Не дивно, що при такому ставленні суспільства до оподаткування Франція не раз переживала бюджетні негаразди, яких не було в Англії. Кульмінацією фінансової кризи стала революція 1789-1793 рр., що вибухнула не в останню чергу з причини крайнього розладу державних фінансів, викликаного надмірними податками і неоплатним державним боргом.
Таким чином, із трьох альтернативних епітетів, якими описують сутність податку (примусовий, добровільний, обов'язковий), точніша, ближча до дійсності інтерпретація податку як обов'язкового платежу. Обов'язок, особливо у високому громадянському сенсі, відрізняється від примітивного примушування і воднораз нерівнозначний охочій добровільності. В цивілізованому суспільстві громадянський обов'язок платити податки постає з усвідомленого морального принципу: "Я можу, виходить, я повинен". На Заході давно розроблена соціологічна теорія вчення про податки, біля витоків якої стояв видатний американський учений-фінансист Едвін Селігмен (1861-1939). У контексті даної теорії характер оподаткування і поведінку платників пояснюють в економічних, політичних і морально-етичних категоріях.
Існують історичні приклади обов'язкового по суті й водночас добровільного по формі справляння податків. Так, в одному візантійському документі ще в VI ст. згадується село Афродіта, громада якого мала привілей фінансової автономії в тому розумінні, що була вилучена з-під влади імперського збирача податків. У порядку самоврядування жителі самі збирали належні платежі та вносили їх у центральну касу провінції·. Не важливо - багато чи мало було таких громад, тут важливий сам принцип.
Разом із тим вочевидь, що податки не сплачують з ініціативи самих платників. Немало людей не реагують на заклики добровільно додержуватися правових норм, дехто ніколи і не жив у відповідності з ними. В реальній суспільній практиці, коли мова заходить про фінансові інтереси національного масштабу і державної ваги, самоплив недопустимий. Великодушність і поблажливість в оподаткуванні недоречні. З цієї причини контроль за виконанням правил і обов'язків залишається необхідною функцією державних органів, хай навіть під риторику про добровільність. Успіх роботи
Loading...

 
 

Цікаве