WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаБухгалтерський облік, Податки → Методика обліку, аналізу і аудиту витрат звітного періоду” (на прикладі ЗАТ „Коломийська швейна фабрика”) (магістерська) - Реферат

Методика обліку, аналізу і аудиту витрат звітного періоду” (на прикладі ЗАТ „Коломийська швейна фабрика”) (магістерська) - Реферат

цеху 2 і по інших структурних підрозділах.
На фабриці для кожного цеху, виходячи з умов виробництва, застосовується конкретний метод обліку використаних для виробництва матеріалів.
Застосовуються такі основні методи явлення відхилень від норм:
1) документування відхилень від норм;
2) облік розкрою за партіями;
3) інвентарний метод.
Метод документування відхилень від норм застосовується для виявлення відхилень, що виникли через зміну одного виду матеріальних ресурсів іншими, а також внаслідок понаднормативного відпуску матеріалів. Суть цього методу полягає в тому, що заміна, а також понаднормативний відпуск оформляється спеціальними документами, а відпуск в межах норм оформляється лімітно-забірними картками.
Метод обліку розкрою за партіями матеріалів передбачає виявлення відхилень від норм за кожною партією матеріалу, що розкраюється і застосовується у разі розкрою дорогоцінних і дефіцитних тканин.
Для виявлення фактичних витрат, першого числа місяця проводиться інвентаризація невикористаних матеріалів, які знаходяться у цехах, на основі даних інвентаризації і даних про надходження матеріалів на виробництво, визначаються фактичні витрати, які уставляються з нормативними витратами для визначення відхилень від норми.
На основі даних обліку складаються звіти про відхилення від норм щодо використання сировини, матеріалів, палива на виробництво продукції.
Оскільки матеріальні затрати займають досить велику частку відносно витрат виробництва, тому організація обліку виробничих запасів на ЗАТ "Коломийська швейна фабрика" має забезпечувати раціональне використання матеріальних ресурсів та зниження матеріаломісткості продукції.
Найефективніше цього можна досягти при функціонуванні автоматичної інформаційної системи обліку з використанням автоматизованого робочого місця бухгалтера, при якій можливе раціональне управління матеріальними ресурсами.
Особливе місце в обліку матеріальних цінностей займає формування вхідної інформації.
Результати розв'язку задач з обліку матеріальних цінностей є формування відомостей про господарські операції та відображення вихідної інформації (наприклад, відомість надходження матеріальних цінностей, відомість обліку витрат матеріальних цінностей та інші).
Відомість надходження матеріальних цінностей (додаток А) призначена для контролю їхнього надходження на склад, а також розрахунків з постачальниками і ходом надходження матеріалів.
Облік витрачання матеріальних цінностей за нарядами призначений для відображення матеріалів за виробничими затратами окремо згідно з нормами, відхилення від норм.
Списання матеріалів на виробництво здійснюється відповідно до одного з передбачених у ПБО-9 методів оцінки, який обирається підприємством самостійно під час визначення облікової політики. Зокрема, передбачено такі методи:
- ідентифікованої собівартості відповідної одиниці запасу;
- середньозваженої собівартості;
- собівартості перших за часом надходження запасів (ФІФО);
- собівартості останніх за часом надходжень запасів (ЛІФО);
- нормативних витрат.
Зупинимося на особливостях застосування цих методів.
Метод ідентифікаційної собівартості застосовується, щодо тих видів виробничих запасів, які використовуються для виконання спеціальних замовлень і проектів, а також, щодо тих видів запасів, котрі не замінюють одне одного. Застосування цього методу передбачає ведення індивідуального обліку кожної одиниці запасів.
Цей метод застосовується при невеликій номенклатурі матеріалів, а також при списанні матеріалів, що дорого коштують.
Запаси можуть оцінюватися також за середньозваженою собівартістю, яка визначається у кожному виду (групі) запасів як частка ділення загальної вартості виду (групи) запасів на їх кількість. Зазначені кількість і вартість складаються відповідно із собівартості та кількості по залишку на початок місяця і по запасах, що надійшли протягом місяця.
Отже, при різних цінах на один і той же вид запасів обчислюється їх середня ціна, за якою згодом оцінюється списання запасів на виробництво. Цей метод застосовується при великій номенклатурі використовуваних при виробництві продукції матеріалів.
Метод ФІФО передбачає, що запаси мають списуватися за собівартістю відповідних партій у хронологічному порядку їх надходження. В умовах інфляції він зумовлює зниження вартості відпущених у виробництво ресурсів, завищення їх залишку в балансі, а отже, завищення фінансового результату від основної діяльності підприємства.
Метод ЛІФО передбачає першочергове списання матеріалів за собівартістю останніх партій. В результаті відбувається завищення вартості відпущених цінностей зниження їх залишку на кінець місяця в балансі, а отже, зниження прибутку підприємства.
Метод оцінки за нормативними витратами полягає у застосуванні норм витрат на одиницю продукції (робіт, послуг), установлених підприємством з урахуванням нормативних рівнів використання запасів, праці, виробничих потужностей і діючих цін. Для забезпечення максимального наближення нормативних витрат до фактичних витрат і ціни мають регулярно перевірятися і переглядатися. На нашу думку, використання цього методу оцінки запасів при їх вибутті можливе при нормативному методі обліку витрат на виробництво і калькулювання собівартості продукції. Суть його полягає в тому, що списання вартості запасів на витрати виробництва здійснюється за нормативною (плановою) собівартістю, а відхилення первісної вартості запасів від нормативу, які неминуче виникають у процесі виробництва, відноситься прямо на собівартість реалізованої продукції в періоди їх виникнення, тобто по дебету рахунок 9- "Собівартість реалізації".
Отже, матеріальні витрати у складі незавершеного виробництва і готової продукції будуть оцінені за нормативною (плановою) собівартістю.
Прямі витрати на оплату праці робітників зайнятих виробництвом продукції.
До складу прямих витрат на оплату праці включаються заробітна плата та інші виплати робітникам, зайнятим у виробництві продукції, виконанні робіт або наданні послуг, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат.
На відміну від формулювань "основна заробітна плата" й "додаткова заробітна плата", що діяли раніше ПБО-16 оперує поняттям "оплата праці". Витрати, які включають до фонду оплати праці, докладно регламентує Інструкція зі статистики заробітної плати. Саме цим документом і слід керуватися під час включення тих чи інших витрат до статті "оплата праці".
Ця Інструкція відповідає положенням Закону України від 24.03.1995 р. № 108/95 Верховної Ради "Про оплату праці", згідно з якими у складі фонду оплати праці виділяють основну і додаткову заробітну плату, а також інші заохочувальні й компенсаційні виплати. Слід звернути увагу на більш широке (ніж передбачено Типовим положенням) трактування додаткової заробітної плати. Зокрема, донеї включають деякі види оплати за невідпрацьований час, розширений перелік
Loading...

 
 

Цікаве