WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаБухгалтерський облік, Податки → Історичний аспект розвитку податкової політики держави (пошукова робота) - Реферат

Історичний аспект розвитку податкової політики держави (пошукова робота) - Реферат

правило, він становив 20-30 грошів з ланового двору. Крім грошів, платили волами, вівцями, свинями, різними продуктами, і йшов він на потреби великокнязівського двору під час перебування князя у Вільно та Луцьку.
Стація. Податок зберігався до 1569 p., і сплачували його селяни харчами, фуражем, іншими речами протягом усього року. Кошти йшли на утримання двору великого князя. Коли князь приїжджав, то старости збирали по курці та по десятку яєць, а коли не приїжджав, то цей податок збирали грошима (наприклад, 60 грошів за вола, до 20 грошів за кабана, 4 гроші за вівцю, 1 гріш за гуску тощо).
У деяких місцевостях за користування лісами, річками та іншими угіддями стягувалися такі податки: "хміль", "дрова", "дикольдні доходи" та ін.
Загалом податки в тогочасній Україні стягувались головним чином з диму і мали різні норми. Так, подушні становили 5-10 грошів, поземельні - 10-30 грошів, за один віз сіна - 2-3гроші, за одного барана - 12 грошів тощо. Але й тут враховувався ступінь дохідності сім'ї. Якщо вона належала до категорії "городники", "сусідки", "підсусідки", користувалась тільки одним городом і не мала іншого польового наділу, то платила 2-20 грошів на рік, а також 1-2 відра меду, одну куницю, а ще виконувала тяглову повинність по кілька днів на рік. Таких категорій громадян в Україні було понад 17 %.
В Україні була ще одна категорія селян - "загородники", які отримували наділи неосвоєних державних земель. Вони звільнялись від будь-яких податків на 8-10 років і тільки після цього терміну сплачували їх, як усі інші громадяни держави.
Незакріпачені, вільні селяни за користування державною землею повинні були сплачувати податки. Таких категорій громадян було по Україні 75-80 %, і вони при сплаті податків поділялись на три групи.
Перша група - заможні селяни, які жили на околиці замків і мали від 16,8 до 50 га землі. Вони виконували військові обов'язки і на цей час звільнялись від сплати податку. Селяни, які не проходили службу в військах, повинні були кожен рік сплачувати з ланового господарства податки в розмірі 2-5 відер меду, 12-24 пуди вівса або жита, 1-2 куниці та 20-30 грошів.
Друга група - данники та тяглові селяни, які володіли земельними наділами, мали худобу і сплачували з ланового двору 2-6 відер меду, 12-24 пуди зерна, 1-2 куниці, 30-120 грошів. Крім того, ця категорія громадян повинна була відпрацьовувати трудову повинність у замку князя або в інших державних господарствах до 2 тижнів.
Третя група громадян складалась головним чином із населення Галичини, Волині, Поділля і називалась "колані люди". Це були юридично вільні сільські та міські жителі, які не мали своєї робочої худоби і не займалися сільським господарством. Вони закріплювались за замками і працювали в полі, городі, ловили рибу, полювали. За користування землею сплачували щороку в державну скарбницю по 2 гроші.
В Україні тих часів були дуже поширені різні ремесла та промисли. На початок XVI ст. їх нараховувалось більш ніж 200 видів, і вони теж підлягали оподаткуванню. Усі ці промисли заносилися до спеціальної реєстрової книги, і на підставі цього сплачувався податок.
Особливо поширеним став залізорудний промисел. Сировиною для нього була болотна залізна руда, яку селяни добували і виробляли з неї метал. За це вони платили грошовий податок у розмірі 6-12 грошів щороку з кожного двору, а також давали в замки готове залізо та вироби з нього. Розмір платежів залежав від багатьох чинників, головними з яких були кількість виробленого заліза, стан господарства, доходи від промислу, розмір землеволодіння.
На півночі України було багато лісів з численними мисливськими угіддями, бортними деревами. Державна влада в цих лісах зробила особисті лісові господарства, де жили і працювали лісничі, сторожі, мисливці, бортники, об'їждчики та інші робітники, які стежили за станом підлеглої території, охороняли від пожеж тощо. Усі ці люди звільнялися від сплати податку. Велике значення в той час приділялося збору меду та воску, які йшли на експорт. Тому селянам дозволялося займатися їх збором, і за це вони сплачували податок медом та воском.
В Україні було багато мисливських угідь, а отже, значною статтею доходів стали хутро та його промисел. Тому багато добувалось хутрового звіра: вовків, ведмедів, лисиць, горностаїв, соболів тощо. У лісових угіддях працювали стрільники, ловчі, сокільники, які за службу одержували по одному лану землі. Хутро вони здавали до скарбниці і звільнялись від сплати будь-яких податків.
У державних заповідниках дозволялось полювати і селянам, але за це вони повинні були сплачувати досить великий податок. В Україні існували також території, на яких розводили бобрів, і податок за це збирали тільки у вигляді бобрового хутра.
Ті, хто займався рибальством або розведенням риби, за користування рибними угіддями сплачували податок у розмірі 1/10 частини виловленої риби.
Усі податки, які збирали у грошовому та натуральному вигляді, надходили до волостей, а потім до замків. Частина їх витрачалась на виплату платні місцевій адміністрації, утримання військових гарнізонів, на подарунки тощо. Але більшість податків надходила до Вільно і Троків. Роботу, пов'язану з обліком скарбів, вів державний скарбник і фіксував усе в прибуткові книги. Ця посадова особа за дорученням князя або його радників також видавала зі скарбниці гроші, зерно, мед, хутро тощо. Усе записувалось у книгу витрат.
З цих записів можна визначити, що багато коштів витрачалось на спорудження оборонних укріплень, будівництво мостів, різних фортифікаційних споруд, замків та ін.
Таким чином, податкова система України того часу була досить ефективною. Об'єктом оподаткування була визнана земля. Податки стягувались як у натуральній, так і в грошовій формі. Тодішня система оподаткування диференційовано підходила до платників податків, що було позитивною ознакою для того часу.
Наприкінці XVII ст. соху як одиницю вимірювання податку замінено на двір, який був основним податком з промислу.
Непрямі податки стягувались через систему відкупів, головними з яких були митні та винні. У середині XVII ст. встановлюється єдине мито для осіб, які займалися торгівлею: 10 грошів з 1 карбованця обігу (тобто ставка дорівнювала 5 %).
У той же час з'явилася система органів (четверті та прикази), які регулювали та проводили податкову політику держави в цілому. Спочатку прикази були поділені на такі, що контролювали окремі галузі фінансового управління, та такі, що відповідали за отримання податків з окремих
Loading...

 
 

Цікаве