WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаБухгалтерський облік, Податки → Історичний аспект розвитку податкової політики держави (пошукова робота) - Реферат

Історичний аспект розвитку податкової політики держави (пошукова робота) - Реферат

його самостійно і відправляв великому князю для передачі в Орду. Крім того, податки існували ще й у вигляді дані та ям (обов'язок князя доставляти підводи монголо-татарським чиновникам) для утримання посла Орди та його оточення. Особливістю цих стягнень було те, що вони постійно змінювались, причому як їх кількість, так і розміри.
Як правило, податки, які сплачувались татарам, первинно складали десяту частину від майна, але поширювалися вони не на всіх.Найбільше страждали низькодохідні верстви населення - чернь (виняток становило тільки духовенство). Крім податків, які сплачували Орді, існували ще й стягнення на користь князів (як місцевих, так і великого князя). Тому їх розміри були досить великими.
До того ж існували побори у вигляді повинності, а також оброку. У цей же час зменшується і взагалі знищується більшість прямих податків, і головним джерелом внутрішніх доходів держави стає мито.
У кінці XV ст. почали зароджуватись нова фінансова система і особиста податкова політика. Головним чином податок збирався грошима. Він стягувався з селян і посадових осіб. Крім того, були введені ямські, пищальні (для виробництва гармат) податки, міські збори, засічки (спрямовувались на будівництво оборонних укріплень, засік). Цар Іван IV ввів стрілецький податок на утворення військ, а також полонений податок - для викупу російських полонених.
Для нарахування податей до власників землі застосовувались такі міри вимірювання, як плуг або соха. Мірою служила площа певного розміру. З розвитком промисловості та різних ремесел соха використовувалась також як одиниця виміру (наприклад, одна соха -дві юні, один плуг, невід - один коваль тощо). Але при визначенні розміру податку земля була диференційована залежно від якості: на гарну, середню та погану застосовувались коефіцієнти 1 : 1; 3 : 4; 1 : 2; 1 : 4 і т. д.
У подальшому соха як міра вимірювання, або "сошиний лист", почала поширюватись не тільки на землю. До неї додалися двори в містах та інші елементи. Була встановлена система, коли до сохи входили двори, які поділялись залежно від видів діяльності та розміру доходу. Розмір сохи мав різну кількість дворів, що залежало від виду діяльності, - 40 дворів кращих торгових людей, 80 середніх дворів, 160 молодших посадових людей та 320 слобідських дворів. Відповідно на соху припадав однаковий розмір данини по всій території. Але з урахуванням різного рівня та розмірів доходів у деяких випадках на одну соху припадало більше кращих дворів, в інших - менше.
У цілому виділялись державні чиновники, які складали загальні "посопші листи" по всіх містах, повітах, дворах, різноманітних категоріях землевласників, що об'єднувались в окрему книгу. Податкова політика будувалась таким чином:
1) виділялись волості з визначенням загальної суми податі по окладах, які визначалися на підставі сохи;
2) оклад розподілявся по окремих селах і посадах;
3) визначався розмір податі з кожного двора або податної особи. При цьому подать, яка збиралася з двору, була однаковою для податної особи незалежно від її майнового стану.
У ті часи на території України збиралися й інші податки.
Поголовщина. її сплачувало населення (як сільське, так і міське), яке володіло державними землями та користувалося ними. Але в подальшому цей податок змінився. Так, якщо раніше він стягувався із старшого двора, то потім його розмір встановлювався залежно від площі землі. Особливістю цього податку був спосіб його стягнення - або грошима, або натурою (хутром, зерном та іншими продуктами). Його сплачували всі верстви населення, але урядом були встановлені різні ставки.
Так, магнат повинен був сплатити за себе та кожного члена своєї родини по золотому або дукату, який дорівнював 30-40 "широких", або празьких, грошей. Звичайний шляхтич платив тільки по два гроші, а селяни та інші платники - по одному грошу.
Була особливість і у визначенні збирачів податків. Так, у шляхти та державних селян збором податку займались урядовці. Закріпачені селяни повинні були сплачувати його своїм панам, які потім здавали його до великокнязівської скарбниці. Головна мета цього податку - концентрація коштів для підготовки та ведення війн. Потім його об'єднали з іншим - серебщиною, і сума податку визначалась залежно від волі правителів України.
Серебщина. Цей податок почали збирати ще за часів монголо-та-тарського ярма. Його сплачувало населення підлеглих і завойованих територій у вигляді срібних грошей. Він мав цільове призначення і витрачався тільки на військові потреби. Виділяли кілька видів цього податку: великий та малий, тимчасовий та періодичний. Наприклад, тимчасова серебщина спрямовувалась тільки на підготовку до війн. Ці кошти витрачалися на озброєння війська, закупівлю фуражу, на утримання найманого війська тощо. Серебщину сплачували покріпачені, селянські та державні громадяни, а також шляхта, яка не проходила військову службу.
Періодична серебщина стягувалась тільки за рішенням уряду раз у два роки. Так, 1473 року уряд прийняв рішення про стягнення цього податку для підготовки до війни з монголо-татарами. Згідно з цим рішенням кожен землевласник повинен був сплачувати серебщину в такому розмірі: від лану з волами - по 9 грошів, від лану з конем - по 4,5 гроша; від лану без тяглової сили - по 4 гроші. Для міського населення розмір податку становив від 3 до 15 грошів. Деякі території, які вели активну боротьбу проти монголо-татар, були звільнені від сплати серебщини. Сюди входили Київщина, Брацлавщина, Переяславщина та ін.
Ординщина. Це один із податків, який збирався в натуральному вигляді, грошима і відправлявся кримському ханові як подарунки. Він був дуже великий, тому його не могли сплачувати деякі селяни та інші верстви населення; витрачався він на військові потреби.
Подимщина. Цей податок характерний для Київщини та Поділля, і стягувався він з кожного диму (хати). Головним чином його сплачували селяни, які зберігали особисту незалежність, переважно грошима. Сільські старости розподіляли його між дворами. Подимщина була прив'язана до землі і залежала від її кількості та якості, стану господарства та інших чинників. Коли двори були порожні, селяни змушені були спільно сплачувати цей податок за тих, хто виїхав в інше місце. Як тільки селяни втрачали особисту незалежність, то ставали кріпаками і тоді сплачували звичайну грошову ренту.
Волощина. Цей податок стягувався за кількістю волів у господарстві (іноді його називали "подать", "поплатки" тощо) з державних, частково покріпачених селян та міщан. Як
Loading...

 
 

Цікаве