WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаБухгалтерський облік, Податки → Сутність, принципи і напрямки податкової політики держави - Курсова робота

Сутність, принципи і напрямки податкової політики держави - Курсова робота

офшорних зон, де розмір податку на прибуток становить 2-3%).
Це пояснюється тим, що в більшості країн діють системи оподаткування, спрямовані на те, щоб зацікавити виробника залишати свої доходи у своїх країнах. Тому досить висока базова ставка оподаткування (наприклад, 45) може в кінцевому підсумку суттєво зменшитися за рахунок пільг та інших умов (у два й більше разів). Крім того, в більшості країн світу увиробника є можливість вибору, тобто він може визначити для себе той чи інший варіант слати податку, який для нього найвигідніший. У деяких випадках фактичні ставки оподаткування особливо не відрізняються від ставок, які встановлюються в офшорних зонах. Причому підприємства, незалежно від форм власності та напрямів діяльності, можуть отримати різні податкові пільги. Але надання їх має вибірковий характер.
Так, у більшості країн світу існують пільги для підприємства, які експортують свою продукцію (при цьому більшість з них укладають між собою угоди щодо оподаткування, щоб уникнути подвійного оподаткування). Також стимулюється розвиток підприємницької діяльності (особливо в слаборозвинених державах, коли пільги надаються підприємствам, відкриваються або починають свою діяльність у незаселених районах, віддалених від шляхів сполучення, де утворюються нові робочі місця тощо). При цьому інвестуються переважно ті підприємства, у діяльності яких зацікавлена держава. Це дає змогу знизити ставки оподаткування до рівня офшорних зон, а за умови розвитку місцевої інфраструктури, наявності сировинних джерел наблизити виробництво до ринків збуту продукції. Наявність кваліфікованої і, як правило дешевої робочої сили визначає те, що підприємство не поспішає реєструватися в офшорних зонах. Тобто в державі утворюється конкурентне податкове середовище.
Навіть коли підприємство є резидентом у своїй державі, а більшість своїх активів має за кордоном і там здійснює управління ними, то в цьому разі можуть надаватися різні пільги у вигляді відстрочки сплати податку на доходи, отримані за кордоном. Причому відстрочка може бути надана на досить тривалий час ( до 5-10 років), що практично звільняє від сплати податку.
Крім того, між державами можуть укладатися угоди, які створюють для підприємств податкові умови, вигідніші, ніж в офшорних зонах. Деякі країни прийняли законодавства, спрямовані на переміщення капіталів підприємств з офшорних зон і які не впливають на діяльність юридичних та фізичних осіб у своїй державі. Це також сприяє розміщенню капіталів підприємств у своїй державі.
Потрібно зазначити, що державна податкова політика спрямована не на заборону реєстрації підприємств у вільних економічних зонах, а на утворення конкурентних умов, які дали б їм можливість вибирати. Крім того, здебільшого капітали тільки базуються в цих зонах, а "працюють" у своїх країнах, де й залишаються отримані доходи. Якби держава прийняла жорсткіші закони, то потенційні інвестори вивозили б свої капітали, що невигідно для західних держав.
Вільні економічні зони відіграють важливу роль у пом'якшенні конкурентних суперечностей між різними країнами щодо залучення інвестицій. Це є одним із головних інструментів внутрішньополітичної боротьби, коли надання податкових пільг обґрунтовується наявністю цих зон.
Отже, коли підприємство оподатковується за стандартними базовими ставками, то це є наслідком необґрунтованої та помилкової податкової політики підприємства.
Важливе значення при розробці податкової політики має розподіл рівня компетенції між державою та платниками податку. Всі рівні компетенції в оподаткуванні мають свої особливості. Так, якщо інші сфери (оборона, правозахисна та правоохоронна діяльності, зовнішні відносини між державами) знаходяться тільки в компетенції центральної державної влади, то компетенція в сфері оподаткування може розподілятися між центральними та місцевими органами залежно організаційної структури держави. Так, в деяких державах місцеві органи влади мають право стягувати, а потім перераховувати в центральний бюджет податки. Крім того, їм надаються широкі повноваження в питаннях господарчої та суспільної діяльності (наприклад, охорона здоров'я, освіта). Тому в них і більші витрати, а для їх покриття необхідні додаткові кошти, які вони збирають у місцеві бюджети через податки. Причому ставки оподаткування також можуть визначатися як центральними органами влади, так і місцевими (наприклад, в США). У деяких країнах податкову політику (тобто кількість податків, їх ставки, порядок сплати тощо) визначають тільки центральні органи, які їх збирають. Місцеві органи можуть стягувати податки лише від імені та за дорученням центральних органів влади. Фінансування місцевих бюджетів відбувається за рахунок державного або за рахунок надбавок, які вводяться до центральних загальнодержавних податків.
Податкове законодавство іноземних держав, а також пільги, які надаються платникам податків, визначають дві категорії суб'єктів оподаткування - резиденти та нерезиденти. Резиденти - це підприємства, які зареєстровані в цій державі, мають розрахункових рахунок, керівники їх постійно проживають в цій країні. Нерезиденти - це компанії та фірми іноземних держав або громадян, які не проживають постійно в цій країні, але здійснюють в ній господарсько-фінансову діяльність. Тому ці підприємства та окремі громадяни підпадають додатково під дію законодавства інших держав. Тобто податкове законодавство має міжнародних характер. Особливо це стосується держав Західної Європи, де поширена міграція населення, вільний ввіз і вивіз капіталу. У такому разі важливе значення мають двосторонні угоди, що укладаються між державами і регулюють податкові відносини, зокрема уможливлюють уникнення подвійного оподаткування.
Якщо підприємство є резидентом якоїсь держави, оподаткуванню підлягають усі його доходи, отримані як на території держави, так і за її межами. Тобто в цьому разі до уваги береться виключно характер перебування на території держави платника податку.
Нерезидент, навпаки, сплачує податки тільки з доходів, отриманих на території держав, або з джерел, які знаходяться на її території. Усі доходи, отримані за межами цієї держави, від сплати податків звільняються ( але тільки в цій державі). Тобто збирання податків відбувається за принципом національної належності платника податку.
Розподіл платників податків за цим принципом дає можливість уникнути подвійного оподаткування, але тут стикаються національні інтереси різних країн. Так, держави, у яких підприємства та громадяни отримують більшість доходів від діяльності за кордоном та від капіталів, які також розташовані за межами держави, зацікавлені в розмежуванні юрисдикцій за критерієм резидентства. Країни, в економіці яких найбільша питома вага належить іноземним капіталам, зацікавлені в критерії юрисдикції на принципах нерезидентства.
Сьогодні у деяких державах існують відмінності в правилах визначення
Loading...

 
 

Цікаве