WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаБухгалтерський облік, Податки → Облік, аудит та аналіз продукції власного виробництва - Дипломна робота

Облік, аудит та аналіз продукції власного виробництва - Дипломна робота

нормативно-технічної документації, діючих норм витрат. Нормативні калькуляції можуть складатися:
1. на всі види виробів, що випускаються підприємством; при цьому витрати на матеріали розшифровуються за видами матеріалів; 2) на кожний технологічний варіант виготовлення окремих видів виробів; 3) на вузли, складальні з'єднання або комплект деталей.
2. Позамовний. Метод, що застосовується на підприємствах, на яких виробничі витрати враховуються за окремими замовленнями на виріб або роботу. Базується на кількості часу, необхідного для виконання кожного окремого замовлення, і не залежить від дати початку і закінчення звітного періоду. Об'єкт обліку і калькулювання - виробниче замовлення, оформлене договором між замовником і виробником, на підставі якого відкривається замовлення (одноразове, річне). Для групи однакових виробів собівартість визначається розподілом загальної суми витрат на кількість виробів. Собівартість одноразового замовлення визначається як сума фактично понесених витрат на виконання цього замовлення. На підприємствах, що використовують позамовний метод обліку, ведеться єдиний рахунок обліку незавершеного виробництва, без розбивання за підрозділами. Деталізація аналітичної інформації про незавершене виробництво виконується на картках замовлень.
3. Поопераційний. Окрема калькуляція витрат за кожною проведеною роботою, технологічною операцією. Різновид попередільного методу калькуляції.
4. Попартійний. Метод, коли об'єктом калькулювання є партія однорідних виробів. Різновид позамовного методу калькулювання.
5. Попередільний Метод, що застосовується на підприємствах, де вихідний матеріал у процесі виробництва проходить ряд переділів, фаз або де з одних вихідних матеріалів в одному технологічному процесі одержують різні види продукції. Може бути двох видів: напівфабрикатний та безнапівфабрикатний. При напівфабрикатному варіанті обчислюється собівартість продукції за кожним переділом, яка складається з кожного попереднього переділу і витрат за цим переділом. Собівартість продукції останнього переділу є також і собівартістю готової продукції. При безнапівфабрикатному варіанті витрати враховуються окремо за кожним переділом, без приєднання витрат попереднього переділу до кожного подальшого переділу. Таким чином, собівартість готової продукції обчислюється тільки на стадії останнього переділу шляхом підсумовування витрат, понесених на всіх переділах.
6. Попроцесний. Метод, коли всі витрати, понесені в звітному періоді, збираються за окремими підрозділами. Є різновидом поопераційного методу і безнапівфабрикатного попередільного. Таким чином, облік витрат подальших стадій виробництва здійснюється без включення виробничих витрат попередніх процесів, а собівартість продукції визначається підсумовуванням витрат, понесених на кожній стадії її виробництва, в кожному окремо взятому підрозділі, для кожного з яких відкривається окремий рахунок обліку незавершеного виробництва. Своєю чергою, собівартість одиниці продукції визначається діленням загальної суми виробничих витрат, понесених в окремих підрозділах за визначений проміжок часу (звітний період), на кількість одиниць продукції, вироблених протягом цього періоду.
7. Простий. Інша назва - метод прямого рахунка. Застосовується на підприємствах, що випускають однорідну продукцію, або на підприємствах з обмеженою номенклатурою продукції та відсутністю незавершеного виробництва (або там, де НЗВ незначне). Собівартість одиниці продукції визначається діленням накопичених за період витрат на кількість випущеної продукції. При калькулюванні собівартості застосовується таке поняття, як калькуляційна одиниця, що є засобом вимірювання об'єкта калькулювання в визначених вимірниках. Види калькуляційних одиниць: 1. Натуральна - кілограми, тонни, метри, літри тощо.
З впровадженням в Україні міжнародних стандартів бухгалтерського обліку дещо змінився підхід до формування собівартості. Проте це не означає принципової зміни загального складу витрат на виробництво та реалізацію продукції. Якщо до 01.01.2000 р. ми, можна сказати, не розрізняли поняття "витрати" і "собівартість", у зв'язку з чим на кожну одиницю продукції розподіляли всі види непрямих витрат, у тому числі й адміністративні, то відтепер на кожну одиницю продукції ми можемо розподіляти тільки прямі витрати і ту частину накладних витрат, яка прямим або непрямим чином пов'язана з виробництвом саме цієї продукції.
Ті види постійних (накладних) витрат, які не пов'язані безпосередньо з виготовленням продукції, не включаються до собівартості цієї продукції, тобто не розподіляються на кожну одиницю. До таких витрат належать витрати на збут та адміністративні витрати. До них можуть належати й інші витрати, безпосередньо пов'язані з виготовленням продукції.
Якщо пригадати методику калькулювання собівартості, що застосовувалася у нас до 01.01.2000 р. і передбачала розподіл на кожну одиницю продукції всіх понесених підприємством витрат, включаючи адміністративні, то слід визнати, що ця методика була не зовсім правильною (хоча її не можна назвати і помилковою). Зовсім не тому, що такий підхід до ціноутворення перекручував які-небудь загальні фінансові показники, - це зовсім не так, і нижче ми доведемо відсутність такого перекручення, - а тому що таким чином стиралася різниця між витратами, що розподіляються на одиницю продукції і загальною сукупністю понесених підприємством витрат, тому що всі вони мали розподілятися. На фінансові показники загалом це не впливало, оскільки сукупність витрат, що визнаються в звітному періоді, не могла бути ані більшою, ані меншою тих, які справді були понесені підприємством.
Собівартість - це величина, що розподіляється на кожну одиницю виробленої (або такої, що реалізується) продукції. Так було до 01.01.2000 р., так є і буде після цієї дати. Інша річ, що категорія собівартості в старому її розумінні включає в себе три рівні витрат на одиницю: цехова (виробнича) собівартість, фабрично-заводська собівартість і,- якщо до фабрично-заводської собівартості додати витрати постачальницько-збутових організацій з доставки товарів до торговельної мережі, - повнасобівартість.
Звідси випливає висновок про те, що методу калькулювання з включенням всіх витрат немає в міжнародній практиці. Це не так, оскільки такий підхід до калькулювання тісно пов'язаний з ціноутворенням, а цьому питанню наші західні колеги приділяють надзвичайно велику увагу.
Усі три рівні формування собівартості (хоча й під іншою назвою) добре відомі західним фахівцям, що займаються питаннями ціноутворення. Однак оскільки і калькулювання, і ціноутворення - це питання обліку управлінського, а не фінансового, то й ми не зупинятимемося на них. Питання про те, чому з впровадженням в Україні міжнародних стандартів бухгалтерського обліку ми повинні забути про повну собівартість, пояснюється дуже просто: міжнародні стандарти стосуються тільки фінансового обліку, а ціноутворення - справа обліку управлінського.
Loading...

 
 

Цікаве