WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаБухгалтерський облік, Податки → Податкова система в період нової економічної політики - Реферат

Податкова система в період нової економічної політики - Реферат

залежного селянства, яке експлуатувалося державою шляхом збирання данини, розміри якої залежали від кількості і якості землі, що знаходилась у селян, або окремими феодалами шляхом примусу селян відробляти панщину чи збирання оброку.
Феодали здійснювали постійний тиск на селянську общину. Вони захоплювали общинні землі, що зумовлювало зменшення питомої ваги вільних селянських общинників. Стійкість общини підривалася з боку великокнязівської влади, яка накладала на неї високі податки, побори, різного роду повинності. Князі також передавали право збирання данини і судових штрафів разом з правом суду своїм васалам, що втягувало общину у сферу впливу окремих феодалів, які робили все, щоб безповоротно перетворити членів общини у феодальне залежне населення.
Перетворенню вільних общинників у феодальне залежних сприяло і розорення селян внаслідок стихій, неврожаю та ін., що й змушувало їх іти до феодалів за допомогою. Посилення позаекономічного примусу також тягло за собою необхідність для селян іти під заступництво найбільш могутніх феодалів, які перетворювали їх у феодально-залежних, примушуючи працювати на себе. Встановлення феодальної залежності - довготривалий процес, в якому виділяються етапи і різні стадії залежності.
Смерди. У джерелах часів Давньоруської держави часто вживається термін "смерд". Давньоруські смерди XI-XII ст. змальовуються як значна частина напівселянського феодальне залежного населення Київської Русі. За своїм місцем у суспільстві вони займали проміжну позицію між вільними князівськими міністеріалами і "людьми" селянської общини. Так, входження смерда у систему князівського домену випливає як із включення його у перелік доменіальних осіб у Правді Ярославичів (ст. 26 Кр. Пр.), так і з того, що особиста недоторканість смерда обмежувалася "княжим словом" (ст. 78 Пр. Пр.). Особисто смерд був вільним. Він мав право переходити до сильного патрона. Разом з сім'єю він господарював у своєму "селі". Князь давав йому землю ("село") за умови виконання усякого роду служби на нього. Ця земля вважалася князівською тому, що князь і його адміністрація могли повністю здійснювати тут свою реальну владу У випадку смерті смерда, в якого не було синів, земля поверталася назад князеві (ст 90 Гір Пр.). За право володіння самостійним господарством смерд сплачував князеві данину.
Смерд, який завоював довір'я князя, міг стати міністеріалоімцем, отроком, дитячим, старостою. Деякі смерди могли піднятися за соціальною градацією досить високо. Але смерд-боржник міг бути перетвореним у феодальне залежного закупа. Розвиток феодалізму вів до зменшення ролі смердів у Київській Русі.
Треба зазначити, що уривчастість і нечіткість джерел про смердів, у тому числі й Руської Правди, зумовили появу ще в дореволюційний період різних точок зору про цю категорію населення Київської Русі.
Закупи. Для позначення феодальне залежного селянства у Київській Русі використовувався термін "закуп". Багато статей Руської Правди (Пр. Пр.), присвячених закупництву, свідчить, що воно було певним явищем, причому на визначеному етапі процесу феодалізації. Основним джерелом для вивчення закупництва є компактна група статей Руської Правди (статті 56-64, 66 Пр. Пр.), справедливо названа "Статут про закупи". Цей статут з'явився на початку XII ст. внаслідок боротьби народних мас проти самочинства феодалів і вимоги більш чіткого визначення правового становища закупів. Закуп - це людина, яка потрапила в боргову кабалу і зобов'язана своєю працею у господарстві хазяїна повернути одержану у нього "купу".
Закуп мав виконувати сільські роботи, працювати "на полі" ("релейний закуп") (ст. 57 Пр. Пр.), доглядати хазяйську худобу:
випасати її на полі, заганяти у двір, запирати у хліві (ст. 58 Пр. Пр.). Феодал наділяв закупа земельною ділянкою, а також сільськогосподарським знаряддям і робочою худобою. У закупа могло бути і своє господарство, власний кінь. Прагнучи закріпити за собою закупів, землевласники вимагали від них "купу" у збільшеному розмірі, намагаючись присвоїти значну кількість продуктів їхньої праці.
Закуп був істотно обмеженим у своїх правах. За втечу від "хазяїна" він перетворювався у повного ("обільного") холопа (ст. 56 Пр. Пр.). За крадіжку, вчинену закупом, відповідав його "хазяїн" (ст. 64 Пр. Пр.), проте, закуп у цьому випадку, як і у випадку втечі, ставав повним холопом. Землевласник мав право піддати закупа тілесному покаранню "за діло", але не міг "бити" закупа "без провини" з його боку (ст. 62 Пр, Пр.). Ця обмовка у Руській Правді через неконкретність слабо захищала закупа і скоріше за все свідчила про хазяйське самочинство. Хазяїн не мав права продавати закупа у холопи (ст. 61 Пр. Пр.) За цей незаконний акт він повинен був заплатити штраф, а закуп здобував волю У незначних справах закуп міг виступати у суді як свідок, а також звертатися до суду зі скаргою на свого хазяїна. Зростання закупництва було пов'язане з розвитком приватного землеволодіння
Ізгої. Ізгой - це людина, "зжита", вибита зі звичної колії, позбавлена свого попереднього стану. Ізгої були двох видів - вільні й залежні Різниця у становищі ізгоїв залежала від того, з якого середовища люди потрапили в ізгойство. І серед перших, і серед других могли бути як жителі міст, так і селяни. Значний контингент феодальне залежних ізгоїв формувався за рахунок холопів, які викупилися на волю. Останні, як правило, не поривали зв'язків з хазяїном і залишалися під його владою. Однак траплялися випадки, коли холоп, який звільнився, ішов від свого хазяїна. Такі ізгої (вільновідпущеники) звичайно потрапляли у залежність від церкви. Поряд з ізгоями-вільновідпущениками у Київській Русі зустрічались ізгої - вихідці з вільних верств давньоруського суспільства. Вони входили до складу давньоруського суспільства як вільні, про що свідчать ст. 1 Кр. Пр. і ст. 1 Пр. Пр., охороняючи життя ізгоя, як й інших представників вільного населення Київської Русі, штрафом у 49 гривен. Ізгой залишався вільним, доки сам не ставав закупом або холопом.
У Київській Русі до феодальне залежних верств населення належали і вотчинні ремісники. Вотчинного ремісника і ремісницю згадує Руська Правда, оцінюючи їх життя у 12 гривен (ст. 15 Пр. Пр.). Джерела називають феодальне залежним населенням також відпущеників, задушних людей, прощеників.
Челядь і холопи. У Київській Русі до складу невільного населення входили й раби. Одне із джерел рабства - полон. У X-ХП ст. для позначення рабів-полонених вживається термін "челядь". На відміну від челяді раби-холопи - це члени племені, продукт тих соціальних процесів, які відбувалися у середині Київської Русі, Руська Правда називає і такі джерела холопства, як само продавання, одруження на рабі "без ряду", вступ "без ряду" на посаду тіуна або ключника (ст. 110 Пр. Пр.). У холопа автоматично перетворювався також закуп, який тікав або провинився. За борги у рабство могли продавати боржника, який збанкрутував (ст. 55 Пр.Пр.). За Руською Правдою челядин - це раб. який перебуває під владою свого хазяїна, забита й зовсім безправна істота Холоп в
Loading...

 
 

Цікаве