WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаБухгалтерський облік, Податки → Порядок калькулювання повних і змінних витрат - Курсова робота

Порядок калькулювання повних і змінних витрат - Курсова робота

Даремно поділяти затрати на постійні і змінні за їх сутністю. В теорії класифікації затрат на постійні – змінні управлінського (виробничого) обліку затверджується, що характер поведінки затрат залежить від відповідної виробничої ситуації, у якій приймаються рішення. Навіть якщо підприємство не працює, воно все одно повинно сплачувати відсотки на позиковий капітал; ці відсотки є постійними затратами, тому що їх величина не залежить від завантаження чи обсягу виробництва. Ці ж відсотки стають змінними, коли змінюється ситуація для схвалення рішення, наприклад, передбачається продати підприємство. Якщо постало питання, виробляти, наприклад, 1000 шт. конкретних виробів або ліквідувати підприємство, то усі затрати стають змінними.

Інша причина виникнення постійних затрат - недостатня подільність виробничих факторів. Наслідком її є те, що багато затрат зростають не поступово зі збільшенням завантаження, а стрибкоподібно. Ці затрати постійні для визначеного інтервалу завантаження потужностей, потім вони різко підвищуються і знову залишаються незмінними на визначеному інтервалі. Такі затрати називають стрибкоподібними чи постійними для даного інтервалу. Чим менше стають інтервали завантаження, тим ближче затрати за своїм характером до змінних.

Можна виділити два напрямки практичного розвитку класифікації затрат: розподіл затрат на постійні – змінні в разі потреби й удосконалювання методів і способів такого розподілу. [4]

Бухгалтерський підхід багато в чому є прагматичним. Відповідно до цього підходу затрати спрощено поділяються, як правило, на дві групи: змінні і постійні. Але навіть при використанні даного підходу не можна ігнорувати факт існування змішаного типу багатьох видів затрат, що носять напівзмінний характер. Тому в рамках бухгалтерського підходу в теорії і практиці управлінського (виробничого) обліку застосовується ряд методів поділу затрат на постійну і змінну частини. Наприклад, таких, як метод кореляції, метод найменших квадратів та інші.

Стосовно методу найменших квадратів можна сказати, що він є чуттєвим до значних відхилень від середніх, а іноді грубіші методи можуть давати точніші результати.

Дані методи відносяться до категорії найбільш простих і доступних методів, а їх надійність можна забезпечити шляхом проведення попереднього якісного аналізу даних.

1.2. Калькулювання повних витрат

Основний принцип підприємницької діяльності – отримання прибутку. Підприємство зобов'язане дотримуватися цього принципу в довгостроковому періоді, однак у короткостроковому періоді іноді може його порушувати. [3]

Яка ж має бути ціна товару чи послуг, щоб дотримуватися цих правил введення господарської діяльності?

Інструментом для того є калькуляція.

Калькуляцією – можна визначити як класифікувався, і реєстрацію так і відповідний розподіл затрат для визначення собівартості продукції або послуг.

Розрізняють калькуляцію з повним розподілом затрат (повне калькулювання) і калькуляцію за змінними витратами (калькуляція часткових витрат). [6]

Система обліку і калькулювання за повними витратами передбачає, що в собівартість продукції включають усі затрати, пов'язані з процесом виробництва:

- прямі матеріали;

- пряма заробітна платня;

- інші прямі затрати;

- накладні загально виробничі затрати.

Калькулювання собівартості продукції з повним розподілом затрат може здійснюватись:

- згідно із замовленням (проектами);

- згідно з виробничими процесами;

- на основі виробничої діяльності.

Об'єктами обліку при калькулюванні затрат згідно із замовленнями є пенні окремі замовлення (проекти). Кожному замовленню надають окремий шифр (номер), який проставляють у первинних документах обліку витрат і за якими здійснюється групування первинних документів (та затрат) за замовленнями. [7]

Прямі затрати відносять на собівартості замовлень на підставі групування первинних документів.

Загальновиробничі затрати, які є непрямими, протягом періоду (наприклад, місяця) враховують окремо, на окремих рахунках, а в кінці місяця відносять на собівартість окремих замовлень через їх розподіл.

Фактичну собівартість замовлення визначають лише після його виконання. Якщо замовлення налічує багато виборів, то для визначення фактичної собівартості одиниці продукції необхідно загальну суму затрат розділити на кількість виробів.

Калькулювання затрат згідно з процесами (попередільний метод) використовують у тих виробництвах, де вихідна сировина проходить цілу низку технологічних виробничих процесів, переділів виробництва. [2]

На кожному переділі отримують напівфабрикат, який є вихідною сировиною (або матеріалом) для подальшого переділу. На останньому переділі отримують готову продукцію. Цей метод використовують у металургійній, хімічній, текстильній та інших галузях промисловості.

Затрати за цим методом враховують по переділах і видах продукції.

Об'єктами калькуляції є напівфабрикатів кожного переділу і готова продукція останнього переділу.

- напівфабриктний, за яким визначають фактичну собівартість напівфабрикатів кожного переділу;

- без урахування собівартості напівфабрикатів, за яким облік затрат здійснюють у переділах, але собівартість напівфабрикатів не визначають.

Зведенням затрат у переділах підраховують собівартість готової продукції на останньому переділі.

Система калькулювання на основі виробничої діяльності зорієнтована на контроль і скорочення тривалості виробничого процесу, особливо тих операцій, які не збільшують цінності виробу ( транспортування, зберігання, контроль, інше), що сприяє зниженню витрат і собівартості продукції.[4]

При цій системі калькулювання виробничі накладні затрати обліковують за так званим "центрами виробничої діяльності", а потім розподіляють між видами продукції на основі баз розподілу. Тобто для кожного виду затрат визначають свою базу (фактор) розподілу, а потім розраховують величину цих затрат на одиницю фактора їх зміни. За базу розподілу можуть бути прийняті виробничі показники, кількість співробітників, кількість відпрацьованого часу тощо.

1.3. Калькулювання змінних витрат

Система обліку і калькулювання за змінними витратами ґрунтується на розподілі всіх затрат на змінні та постійні і передбачає, що собівартість продукції визначається – тільки за змінними витратам. Так, до виробничої собівартості продукції належать прямі матеріали, пряма заробітна платня і частина загально виробничих витрат, які є змінними. За змінними витратами оцінюють також залишок готової продукції.

Постійні загально виробничі затрати не включають у собівартість продукції, а зараховують до витрат періоду. Вони поділяють обліку окремо і їх списують на звітного періоду. Контроль постійних витрат здійснюють за центрами відповідальності через бюджетування, виявлення і аналіз відхилень від бюджету (кошторису). [5]

На практиці може бути доволі складно розділити постійні і змінні затрати. Часто буває так, що затрати не є ні повністю постійними, ні повністю змінними, й інколи потрібне детальний аналіз для того, щоб встановити цю різницю стосовно характеру діяльності підприємства.

Постійні затрати не залишаються незмінними на всіх рівнях обсягу виробництва Настає момент, коли будь-яке подальше збільшення обсягу виробництва потребує додаткового обладнання, а можливо, й розширення виробничих площ. Тому деякі затрати можна розглядати як постійні лише в межах певного періоду або для певного асортименту продукції.

Калькуляція собівартості за змінними витратами є необхідним доповненням калькуляції повних витрат. Використовують її в фінансовому менеджменті для планування, контролю, прийняття управлінських рішень про виготовлення нових видів продукції, ціноутворення, планування прибутку, рішень типу "виготовляти чи купувати?" та ін.

Із системою обліку і калькулювання змінних витрат пов'язаний показник маржинального доход. [6]

Маржннальний дохід – це різниця між доходом від реалізації продукції і сумою змінних затрат. Він є проміжним фінансовим результатом, який покриття постійних витрат і отримання прибутку.

Отже, принципова відмінність системи калькулювання змінних витрат від системи калькулювання повних витрат полягає у підході до постійних виробничих накладних витрат (рис.1).

Рис.1. Калькулювання повних і змінних витрат

З наведеної схеми видно, що в системі калькулювання повних витрат до собівартості продукції включають усі виробничі витрати. Відповідно, всі виробничі накладні витрати (і змінні, і постійні) розподіляють між виробами і включають до собівартості незавершеного виробництва та готової продукції.

Loading...

 
 

Цікаве