WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаБухгалтерський облік, Податки → "Організація обліку і контролю операцій з дебіторською заборгованостю (на прикладі діяльності ЗАТ „Житомирський м’ясокомбінат"")" - Курсова робота

"Організація обліку і контролю операцій з дебіторською заборгованостю (на прикладі діяльності ЗАТ „Житомирський м’ясокомбінат"")" - Курсова робота

Оборотні кошти підприємств, створені за рахунок усіх джерел, поділяють на нормовані і ненормовані. До нормованих оборотних коштів належать кошти, які формують:

  • виробничі запаси (тобто запаси сировини, основних і допоміжних матеріалів, покупних комплектуючих виробів, палива, запасних частин для ремонтів, тари);

  • запаси малоцінних і швидкозношуваних предметів та інструменту (крім тих, які, згідно зі стандартами бухгалтерського обліку, віднесені до інших необоротних матеріальних активів);

  • запаси незавершеного виробництва;

  • запаси готової продукції і товарів.

Оборотні кошти у відвантажених товарах, виконаних роботах і наданих послугах, строк сплати яких не настав і не оплачених у строк, у розрахунках з дебіторами за одержаними векселями та з інших розрахунків, а також у залишках коштів на банківських рахунках, у касі – не нормуються [80, с.224].

В економічній літературі існують різні підходи до визначення сутності оборотних коштів. Дехто з економістів спрощено трактує їх як „предмети праці", „матеріальні активи", „гроші, що обертаються". Найчастіше можна натрапити на два визначення оборотних коштів.

По-перше, оборотні кошти – це грошові ресурси, які вкладено в оборотні виробничі фонди і фонди обігу для забезпечення безперервного виробництва та реалізації виготовленої продукції.

По-друге, оборотні кошти – це активи, які протягом одного виробничого циклу або одного календарного року можуть бути перетворені на гроші [81, с.158].

Правильне розуміння економічної суті оборотних коштів потребує насамперед усвідомлення їх фінансової, грошової природи. Їх не слід ототожнювати з матеріальними цінностями, в які оборотні кошти вкладені, тобто з оборотними засобами і засобами обігу, оскільки останні є головним чином засобами виробництва (сировина, матеріали тощо), напівфабрикатами, готовими виробами, товарами і лише в незначній частині – коштами (наприклад для виплати заробітної плати робітникам і службовцям та інші тимчасово вільні гроші). Оборотні кошти обслуговують економічний обіг оборотних засобів і засобів обігу підприємств. Авансуючись у грошовій формі для купівлі підприємством сировини, матеріалів, виплати заробітної плати, вони в процесі виробництва переходять у незавершене виробництво, потім у готову продукцію, у сферу розрахунків, а після реалізації готової продукції знову вивільняються у своїй первісній формі, тобто у формі коштів, готових для нового фінансування.

Наявність у господарському обороті підприємства власних оборотних засобів у розмірах, які покривають нормативні потреби в них, а також залучення кредитних та інших позикових ресурсів ще не є гарантією створення умов для нормального господарювання. Підприємство має забезпечити раціональне розміщення цих ресурсів за призначенням, і це є однією з найважливіших ділянок роботи фінансової служби.

Про нераціональне використання власних і позикових оборотних коштів свідчить відволікання їх у:

  • понаднормативні запаси товарно-матеріальних цінностей і витрат виробництва, якщо вони не прокредитовані банком;

  • дебіторської заборгованості за товари, роботи й послуги, не оплачені в строк покупцями;

  • іншу дебіторську заборгованість (за претензіями, за розрахунками з підзвітними особами тощо);

  • різні витрати, що перевищують наявні джерела фінансування.

Розглянувши роботи Н.В.Колчиной, Г.Б.Палек, Л.П.Павловой можна стверджувати, що вони також розглядають дебіторську заборгованість у складі оборотних засобів. На їх думку, дебіторська заборгованість включає заборгованість підзвітних осіб, постачальників по закінченню строку оплати, податкових органів, якщо виникає переплата податків та інщих зобов'язань, які вносяться у вигляді авансів. Вона включає також дебіторів за претензіями та спірним боргам [81, с.144].

Економічна сутність оборотних засобів визначається їх роллю у здійсненні безперервності процесу виробництва, у ході якого оборотні фонди та фонди оберту проходять як сферу виробництва так і сферу оберту. Оборотні засоби проходять три стадії кругообороту: грошову, виробничу й товарну.

На першій стадії, грошовій або підготовчій, оборотні засоби із форми грошових коштів переходять у форму виробничих запасів.

Друга стадія кругообороту здійснюється у процесі виробництва. Суть її полягає у передачі до виробництва придбаних матеріальних цінностей, виробничих запасів, в об'єднані засобів та предметів праці з робочою силою і в створені нового продукту, які включає до свого складу перенесену та тільки-но створену вартість.

Третья стадія складається із реалізації виготовленої продукції та отримання грошових коштів. І на цій стадії коугообороту і виникає дебіторська заборгованість.

Дебіторська заборгованість завжди відволікає засоби із кругообороту, тим самим перешкоджає їх ефективному використанню, внаслідок чого виникає кризовий фінансовий стан підприємства. Рівень дебіторської заборгованості пов'язаний з принятою на підприємстві системою розрахунків, видом виготовляємої продукції та ступенем насиченості ринку. Частка дебіторської заборгованості у складі фондів підприємства доволі велика і складає приблизно 14%. Управління дебіторською заборгованістю означає контроль фінансових служб за оберністю засобів по розрахунках [81, с.144].

Павлова Л.Н. економічну сутність дебіторської заборгованості розглядає наступним чином [59, с.438]: при безготівкових розрахунках відвантаження та оплата товарів не співпадають у часі. Це призводить до появи дебіторської та кредиторської заборгованості.

На сьогодні дебіторська заборгованість має сутеве значення. Українські товаровиробники, знаходячись під пресом неплатежів, вже який рік намагаються вирішити, що краще для них: зберегти обсяги виробництва будь-якою ціною, збільшуючи при цьому дебіторську заборгованість, а разом з цим небезпеку банкрутства, або знизити обсяги виробництва, контролюючи розміри дебіторської заборгованості на певному, найбільш безпечному рівні. І в тому, і в іншому випадках підприємства стикаються з проблемою сповільнення платіжного обороту. З того моменту, як банки перестали здійснювати платежі шляхом інкасо платіжних вимог, своєчасність розрахунків повністю залежить від відповідальності платника, його платоспроможності та платіжної дисципліни.

Оскільки платіжна культура вітчизняних виробників далека від досконалості, будь-який суб'єкт господарської діяльності повинен прийняти наявність дебіторської заборгованості як стійку систему. Однак позиція будь-якого підприємства-кредитора повинна бути активною: виділяючи в окрему категорію дебіторську заборгованість, термін інкасації якої ще не наступив ( її можна вважати „нормальною"), кредитор зобов'язаний приділити особову увагу тій дебіторської заборгованості, термін якої вже закінчився (прострочена дебіторська заборгованість).

Нормальна дебіторська заборгованість є ні чим іншим, як видом товарного кредиту, способом зарекомендувати себе, як добросовісного, дисциплінованого і відповідального партнера-споживача [60, с.194].

Товарний кредит став у двадцятому століті одним з головних видів правовідносин між продавцем і покупцем, що прийшов на зміну оплаті товарів за фактом постачання. Однак протягом тривалого часу переважали документарні форми погашення товарного кредиту: дебітор виписував продавцеві вексель або відкривав на його користь акредитив. Така форма розрахунків приводила дебітора до відомих незручностей: зростання непрямих витрат і зобов'язань погасити товарний кредит точно в термін незалежно від можливих фінансових труднощів. Не бажаючи вчасно віддавати борги, покупці стали відмовлятися від документального оформлення своїх зобов'язань, вдаючись до так званого платежу по відкритому рахунку. Стараючись зберегти завойовані ринки збуту, продавці були вимущені погодитися із зміною порядку розрахунків за продукцію, що поставляється. Однак перехід до розрахунків по відкритому рахунку викликав різке падіння платіжної дисципліни покупців практично у всьому світі. Це, в свою, чергу, привело до значного зростання ризику втрати ліквідності для продавця, справитися з яким могли тільки великі компанії з діверсифікованним продажем. Для того, щоб підтримати продавців в такій ситуації, виник факторинг, який став, передусім засобом фінансового забезпечення діяльності продавця на час вимушеного відвернення оборотних коштів на терміни товарних кредитів його покупцям, а також адміністративного регулювання та обліку його продажу [60, с.194].

Зараз і в Україні товарний кредит стає все більш популярним. Проблеми, з якими стикаються постачальники при використанні цього інструмента – хронічна недостача оборотних коштів, складності контролю за своєчасністю і точністю платежів, відсутність методики визначення лімітів товарного кредитування і ресурсів для подальшого розвитку.

Дебіторська заборгованість може бути визвана несвоєчасною оплатою платежів, недостачами, розкраданням та розтратами, псуванням цінностей. Останнім часом різко виросла несвоєчасність оплати рахунків за відвантажену продукцію, виконані роботи та надані послуги. Це призводить до того, що підприємству виробнику необхідно велику частку оборотних засобів відволікати із кругообороту на невизначиний час.

Loading...

 
 

Цікаве