WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаБухгалтерський облік, Податки → Облік витрат та собівартості продукції технічних культур та шляхи їх зниження - Курсова робота

Облік витрат та собівартості продукції технічних культур та шляхи їх зниження - Курсова робота

Прямі виробничі витрати обліковуються безпосередньо на рахунку 23 "Виробництво".

Непрямі витрати обліковуються на рахунку 91 "Загальновиробничі витрати". В кінці звітного періоду рахунок 91 закривається шляхом списання розподілених між видами продукції загальновиробничих витрат в дебет рахунка 23 "Виробництво".

Таким чином, підприємство обліковує вироблену продукцію за скороченою (неповною) собівартістю.

Порядок обліку готової продукції за скороченою (без частки загальногосподарських і комерційних витрат) собівартістю і віднесення умовно-постійних (адміністративних) витрат прямо на рахунок 79 "Фінансові результати", відомі в країнах з розвинутою економікою, як облік за методом Директ-Костинга.

За цією методикою в тих випадках, коли необхідно визначити собівартість конкретного виду продукції включають і долю загальногосподарських та комерційних витрат, виходячи з діючої на підприємстві ставок їх розподілу, тобто до повної фактичної собівартості.

Загальногосподарські витрати, які зв'язані з управлінням і обслуговуванням підприємства в цілому, обліковуються на рахунку 92 "Адміністративні витрати". Витрати на утримання підрозділів, що займаються збутом продукції, рекламою, доставкою продукції споживачам та інші витрати підприємства з реалізації обліковуються на рахунку 93 "Витрати на збут".

Шляхом порівняння виручки за реалізовану продукцію з її скороченою собівартістю визначають маржинальний дохід, величина якого повинна покрити суму адміністративних витрат і витрат на збут і дати певний прибуток підприємству.

В умовах застосування "Директ-Костинга" більш виразно проявляється різна рентабельність готової продукції, оскільки різниця між продажними цінами і скороченою собівартістю не вуалюється внаслідок списання умовно-постійних витрат на собівартість конкретної готової продукції.

Вважається, що умовно-постійні витрати слабо пов'язані з собівартістю окремих видів продукції. Крім того, такий зв'язок у більшості випадків взагалі неможливо встановити, тому розподіл цих витрат пропорційно умовним базам призводить до суттєвих викривлень собівартості окремих видів продукції і визначення їх істинної рентабельності.

Основною метою обліку виробництва є своєчасне, повне, вірогідне відображення фактичного розміру і складу витрат та контроль за використанням всіх видів виробничих ресурсів, а також обсягу виробленої продукції (наданих робіт чи послуг) в натуральних та грошових вимірниках. З формулювання мети можна визначити основні завдання обліку виробництва. Це:

  • визначення складу та розмежування виробничих витрат за їх економічним змістом, місцем прикладення (центрами відповідальності), елементами, статтями обліку, суміжними періодами та іншими ознаками, передбаченими відповідними стандартами фінансового та управлінського обліку;

  • своєчасне та повне відображення виготовленої продукції, наданих робіт чи послуг за їх кількістю та якістю в розрізі окремих об'єктів обліку, центрів відповідальності та суміжних періодів;

  • встановлення фактичного рівня собівартості одиниці продукції (робіт, послуг) відповідно до затверджених положень та порівняння його з нормативним, розрахунковим (прогнозним, кошторисним) та рівнем ринкових цін;

  • формування відповідної інформації про обсяг витрат та виготовленої продукції (робіт, послуг) в передбаченій системі документів, облікових реєстрів та звітності.

Щоб виконати ці завдання обліковим працівникам необхідно чітко знати Положення (стандарти) бухгалтерського обліку та загальноприйняту класифікацію витрат

Класифікація виробничих витрат.

При калькулюванні собівартості продукції важливу роль відіграє класифікація витрат за елементами (економічним змістом) і статтями калькуляції (характером виникнення і призначенням). Елементи витрат за економічним змістом є однорідними. Витрати, які утворюють елемент собівартості, включають витрати незалежно від специфіки виробництва продукції.

П(С) БО 16 "Витрати" регламентує порядок витрат операційної діяльності за такими економічними елементами:

• матеріальні затрати;

• витрати на оплату праці;

• відрахування на соціальні заходи;

• амортизація;

• інші операційні витрати.

До складу елемента "Матеріальні затрати" включається вартість витрачених у виробництві (крім продукту власного виробництва):

• сировини й основних матеріалів;

• купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів;

• палива й енергії;

• будівельних матеріалів;

• запасних частин;

• тари й тарних матеріалів;

• допоміжних та інших матеріалів.

До складу елемента "Витрати на оплату праці" включаються заробітна плата за окладами й тарифами, премії та заохочення, компенсаційні виплати, оплата відпусток та іншого невідпрацьованого часу, інші витрати на оплату праці.

До складу елемента "Відрахування на соціальні заходи" включаються: відрахування на пенсійне забезпечення, відрахування на соціальне страхування, страхові внески на випадок безробіття, відрахування на індивідуальне страхування персоналу підприємства, відрахування на інші соціальні заходи.

До складу елемента "Амортизація" включається сума нарахованої амортизації основних засобів, нематеріальних активів та інших необоротних матеріальних активів.

До складу елемента "Інші операційні витрати" включаються витрати операційної діяльності, які не увійшли до складу елементів, наведених вище, зокрема витрати на відрядження, на послуги зв'язку, на виплату матеріальної допомоги, плата за розрахунково-касове обслуговування тощо.

До фінансових витрат відносяться витрати на проценти за користування отриманими кредитами.

Групування витрат за економічними елементами здійснюється у всіх галузях народного господарства. Це дає можливість встановити потребу в оборотних та необоротних активах, показує скільки яких активів втрачено, незалежно де вони вироблені, на які цілі використані, а також характеризує структуру витрат.

Але класифікація витрат за економічними елементами не дозволяє обчислювати собівартість окремих видів продукції та встановлювати обсяг витрат конкретних підрозділів підприємства. З цією метою застосовують класифікацію витрат за статтями калькуляції залежно від їх призначення та місця виникнення.

Між витратами на виробництво, які згруповані за економічними елементами, і витратами в калькуляційному розрізі існує як взаємозв'язок, так і відмінність. Наприклад, до елемента "Матеріальні витрати" включаються всі витрачені на виробництво матеріали, а в собівартості готової продукції за статтями (насіння і посадковий матеріал, добрива, засоби захисту рослин і тварин, корми, сировина і матеріали, паливо і мастильні матеріали) відображаються лише ті з них, які використані на виробництво готової продукції (робіт, послуг) рослинництва, тваринництва, промислових та інших виробництв. Інша частина матеріалів відображається в статтях, що формують виробничу собівартість ("Загальновиробничі витрати") та у складі витрат діяльності ("Адміністративні витрати", "Витрати на збут").

Перелік і склад статей калькуляції виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) встановлюються підприємством самостійно і залежить як від питомої ваги їх видів або груп витрат, так і від ступеню економічної однорідності витрат, які об'єднані в статті, специфіки підгалузі. організації виробництва, різноманітності технологічних процесів, можливості прямого або обгрунтованого непрямого віднесення витрат на собівартість готової продукції (робіт, послуг).

Класифікація за статтями застосовується в обліку при формуванні і визначенні фактичної (звітної) собівартості дає можливість здійснювати контроль цільового витрачення коштів та виявити резерви зниження собівартості продукції.

Зважаючи на необхідність всебічного аналізу витрат в частині управлінського обліку, їх додатково класифікують за впливом на фінансовий результат, рівень собівартості продукції звітного періоду, за залежністю від управлінського рішення, втрат від прийняття їх альтернативних варіантів, за можливістю впливу менеджера чи іншого керівника підрозділу, а також за необхідністю прикладення додаткових ресурсів для одержання додаткової одиниці продукції.

Так, при визначенні фінансового результату порівнюють доходи з витратами звітного періоду. Для цього необхідно виділити витрати, які відносяться до звітного періоду. З цього погляду витрати поділяють на вичерпані та невичерпані.

Loading...

 
 

Цікаве