WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаБухгалтерський облік, Податки → Облiк виробничих витрат на пiдприємствах плодоовочеконсервної промисловостi - Курсова робота

Облiк виробничих витрат на пiдприємствах плодоовочеконсервної промисловостi - Курсова робота

Синтетичний облік витрат виробництва ведеться в журналі-ордері №10, форму якого подано в додатку Д.

Зазначу, що поряд з тим, що підприємство "Дрогобицький плодоконсервний завод" використовує всі вищезазначені в таблиці рахунки, зведений облік воно веде за книжково-журнальною формою обліку, передбаченою для всіх підприємств споживчої кооперації, тому замість журналу-ордеру №10 тут повинні вести книгу сумового обліку №23. Але на згаданому підприємстві застосовують ще більш спрощену систему відображення виробничих витрат в обліку – зведену калькуляцію продукції, де видно величину витрат по кожній статті. Проте, на наш погляд, такий спосіб обліку витрат виробництва не є досконалим.

Аналітичний облік по рахунку 23 "Виробництво" ведеться за видами виробництв, за статтями витрат і видами або групами продукції, що виробляється. На великих виробництвах, таких як консервне, аналітичний облік витрат може вестись за підрозділами підприємства та центрами витрат і відповідальності.

Основними виробничими підрозділами підприємства консервної промисловості є цехи або самостійні ділянки.

Цехом називається відокремлена в адміністративно-господарському розумінні виробнича частина підприємства, яка складається з декількох ділянок, що спеціалізуються на випуску певної продукції (сиропу, вижимки тощо) або на виконанні однорідних технологічних процесів. На Дрогобицькому плодоконсервному заводі виробничими цехами є соковий, консервний і фабрикат ний. Це – основні цехи, де здійснюється основний виробничий процес з випуску продукції, що поділяється на три стадії – підготовчу, сортувально-інспекційну та контрольну.

У виробництві продукції плодоовочевого консервного виробництв можуть брати участь не лише виробничі підрозділи . Для забезпечення безперебійності виробничого процесу в основних цехах підприємство може користуватись послугами допоміжних виробництв. Допоміжними вважаються виробництва, які забезпечують інші підрозділи свого підприємства різними видами енергії (електроенергією, парою, газом), транспортними послугами, виконують ремонт основних засобів, виготовляють запасні частини, деталі, конструкції тощо).

Аналітичний облік витрат допоміжних виробництв ведеться в розрізі наступних видів виробництв:

  • інструментальні (виготовлення інструментів, пристроїв, запасних частин);

  • ремонтні (ремонт технічного й електричного обладнання, транспортних засобів, будівель і споруд);

  • енергосилові (забезпечення різними видами електро- і теплоенергії, киснем, водою);

  • транспортні ( вантажний і автотранспорт).

Виходячи з потреб основного виробництва, встановлених норм і технічних нормативів споживання послуг, всім підрозділам допоміжних виробництв керівництвом підприємства встановлюються завдання (нормативи, замовлення) по виробництву виробів, робіт і послуг, по собівартості та, відповідно, планово-розрахункова вартість одиниці виробів або послуг та інші госпрозрахункові показники. Ці показники необхідні для розрахунків між підрозділами основного і допоміжного виробництв за надані послуги та оприбуткування виготовлених інструментів і матеріалів. Для ефективного контролю за обсягом послуг допоміжних виробництв в цехах основного виробництва встановлюються лічильники, вимірювальні пристрої, деталізуються нормативи і норми для забезпечення контролю за споживанням послуг допоміжних виробництв. Витрати допоміжних виробництв розподіляються пропорційно кількості послуг, що споживаються.

Як вже було зазначено в першому розділі, відходи плодоовочевого виробництва можуть перероблятись на даному підприємстві для виготовлення інших харчових і технічних продуктів завдяки тому, що в них міститься багато цінних харчових речовин. З цією метою на підприємствах плодоовочевої консервної галузі можуть бути створені побічні виробництва, які займатимуться переробкою відходів основного виробництва та виготовленням інших цінних харчових продуктів.

Нормальній роботі основних та допоміжних цехів сприяють обслуговуючі виробництва. Їх діяльність не пов'язана з виробництвом продукції (виконанням робіт, наданням послуг) та не відповідає меті створення даного підприємства. Аналітичний облік витрат обслуговуючих виробництв ведеться в розрізі наступних виробництв та господарств:

  • житлово-комунальні (утримання гуртожитків, житлових будинків);

  • науково-дослідні та конструкторські підрозділи;

  • майстерні побутового обслуговування;

  • їдальні та буфети;

  • будинки відпочинку, санаторії, профілакторії та інші установи оздоровчого та культурно-просвітницького призначення;

  • дитячі дошкільні установи.

Отже, належним чином побудований синтетичний та аналітичний облік витрат виробництва на підприємстві плодоовочевої консервної галузі дозволить відобразити реальний стан справ у господарстві, забезпечить достовірними даними процес калькулювання собівартості виробленої продукції та створить сприятливе середовище для аналітичної роботи .

2.3. Методика калькулювання собівартості виготовленої продукції

Ринкові умови господарювання зумовили реорганізацію вітчизняної облікової системи на основі впровадження принципів фінансового та управлінського обліку. Важливим моментом для підприємств України є те, що виходячи з особливостей діяльності, структури та розмірів, а також внутрішніх потреб управління, вони можуть самостійно визначати методику обліку витрат і калькулювання собівартості продукції.

Обчислення собівартості продукції (робіт, послуг) є заключним етапом обліку витрат. Калькуляція, як вважає професор Ф.Ф. Бутинець [4,С.313], - це обчислення собівартості одиниці продукції (робіт чи послуг) за встановленою номенклатурою витрат. Нагадаємо, що склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції встановлюється підприємством самостійно.

З введенням в Україні міжнародних стандартів бухгалтерського обліку змінився і підхід до визначення собівартості. Однак це не означає принципової зміни загального складу витрат на виробництво.

Якщо до 01.01.2000 р. ми, можна вказати, не відрізняли поняття "витрати" від поняття "собівартість", оскільки на кожну одиницю продукції розподіляли всі статті витрат, в тому числі й адміністративні, то відтепер на кожну одиницю продукції можуть бути розподілені лише прямі витрати і та частина накладних витрат, яка пов'язана з виробництвом цієї продукції [10,С.5].

Ті види постійних (накладних) витрат, які не пов'язані безпосередньо з виготовленням продукції, не розподіляються на кожну одиницю. До таких витрат належать витрати на збут і адміністративні витрати.

Якщо пригадати методику калькулювання собівартості, що використовувалася у нас до 01.01.2000 р. , вона передбачає розподіл на кожну одиницю продукції всіх понесених підприємством витрат. Але відтепер на кожну одиницю продукції можуть бути розподілені тільки прямі витрати і та частина накладних витрат, яка пов'язана з виробництвом продукції. Відмінності у калькулюванні собівартості виробленої продукції відображені на рисунках 2.1. та 2.2.

Рис. 2.1. Методика калькулювання собівартості до введення в дію міжнародних стандартів бухгалтерського обліку.

Рис. 2.2. Методика калькулювання собівартості після введення в дію міжнародних стандартів бухгалтерського обліку.

З метою вибору для консервних підприємств оптимальної методики обліку витрат і калькулювання собівартості продукції та, враховуючи організаційно-технологічні особливості галузі, необхідно розглянути всі запропоновані методи та запровадити найбільш ефективний. Важливим моментом при цьому є врахування нагромадженого вітчизняного досвіду, а також стандартів облікової практики підприємств зарубіжних країн.

Loading...

 
 

Цікаве