WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаБухгалтерський облік, Податки → Методи калькулювання витрат - Курсова робота

Методи калькулювання витрат - Курсова робота

По незавершеному виробництву, що представляє собою неоднорідну масу або суміш сировини, вказують два кількісних показника: кількість цієї маси або суміші та кількість сировини та матеріалів (за кожним найменуванням), що входять до її складу. При цьому здійснюють технічні розрахунки в порядку, встановленим галузевою інструкцією.

Розмежування витрат між готовими виробами та незавершеним виробництвом визначають шляхом балансового узагальнення витрат за формулою:

Нн + З = П + Б + О + Нк,

де Нн – незавершене виробництво на початок місяця;

Нк – незавершене виробництво на кінець місяця;

З – витрати за обліковий період;

П – собівартість товарної продукції;

Б – витрати на забраковану продукцію;

О – вартість відходів виробництва.

Звідси собівартість товарної продукції буде рівнятись:

П = Нн + З – Б – О – Нк.

Незавершене виробництво в масовому та серійному виробництві відображається в балансі:

  • за фактичною або нормативною виробничою собівартістю;

  • за прямими статтями витрат;

  • за вартістю сировини, матеріалів та напівфабрикатів.

Дані про незавершене виробництво відображаються дебетовим сальдо на рахунку 23 – „Виробництво" та 24 – „Брак у виробництві".

1.6 Зведений облік витрат

Заключним етапом виробничого обліку є ведення зведеного обліку витрат на виробництво, за допомогою якого узагальнюються дані аналітичного обліку й перевіряється правильність його ведення.

Зведений облік витрат на виробництво повинен вестись у точній відповідності із організацією поточного обліку витрат на виробництво, а також в розрізі окремих цехів, а в цехах – в розрізі окремих заказів, видів виготовляємих об'єктів та напівфабрикатів. При цьому підсумкові дані зведеного обліку повинні повністю співпадають з даними синтетичного обліку рахунка 23 „Виробництво".

Зведений облік витрат на виробництво можна вести за напівфабрикатним та безнапівфабрикатним варіантами.

Напівфабрикатний – це такий варіант зведеного обліку витрат на виробництво, при якому визначається собівартість не тільки готової продукції, але й напівфабрикатів власного виробництва. При цьому напівфабрикати системно відображаються в бухгалтерському обліку на додатково введеній статті „Напівфабрикати власного виробництва" за фактичною, плановою або нормативною собівартістю.

До собівартості продукції включаються не тільки власні витрати цехів, але й собівартість отриманих напівфабрикатів, тобто витрати обліковуються не за місцем їх здійснення, а за місцем надходження напівфабрикатів.

При безнапівфабрикатному варіанті витрати обліковуються за місцем їх виникнення до випуску продукції. При цьому фактична собівартість напівфабрикатів не розраховується, а їх рух у виробництві відображаються лише в оперативному обліку. Витрати на напівфабрикати, переданих іншим цехам, продовжують обліковуватись у складі виробничих витрат цехів-виробників. В цьому випадку для розмахування собівартості продукції сумуються витрати всіх цехів, що приймали участь у виробництві продукції. При чому залишки незавершеного виробництва визначаються за даними інвентаризації або оперативного обліку. У відповідності з таким порядком обліку витрат собівартість напівфабрикатів після кожного переділу не визначають, а розраховують лише собівартість готового продукту.

Обидва варіанта зведеного обліку мають як переваги, так і недоліки. Використання напівфабрикатного варіанту дозволяє визначати собівартість напівфабрикатів на різних стадіях їх обробки, покращувати організацію внутрігосподарського розрахунку та збільшити контроль за процесом формування собівартості продукції. Проте цей варіант більш трудомісткий, так як бухгалтерські записи на рахунку основного виробництва стільки разів повторюють раніше обліковані виробничі витрати, скільки стадій обробки сировини й матеріалів. Таке нагромадження раніше облікованих витрат на виробництво ускладняє облік та калькулювання собівартості продукції; з'являється необхідність чистки зведених показників підприємства про витрати на виробництво від внутрішньозаводського обігу.

Перевагою безнапівфабрикатного варіанту є скорочення об'єму облікових робіт. Проте точність калькулювання та рівень контролю за формуванням собівартості напівфабрикатів у значній мірі знижується.

Вибір напівфабрикатного або безнапівфабрикатного варіанту зведеного обліку витрат на виробництво на конкретному підприємстві залежить від цілей обліку та контролю виробничих витрат, забеспеченності технікою та інших умов. Проте на практиці частіше всього використовується безнапівфабрикатний варіант, який знижує трудоємність облікових робіт.

2. Позаказний метод калькулювання

Система позаказного обліку та калькулювання собівартості використовується в тих виробництвах, де витрати матеріалів на технологічні цілі, основну заробітну плату виробничих працівників та загальновиробничі витрати легко співвіднести із випуском конкретної продукції або виконанням будь-яких послуг.

Організація системи позаказного обліку виробничих витрат можлива при визначених умовах виробництвах. Головною умовою є можливість виділити та індивілізувати виготовлення унікального або виготовляємого за спеціальним замовленням виробу або незначної партії виробів та отримати інформацію не про середню, а про індивідуальну собівартість одиниці продукції. До виробництв з такими умовами відносять: будівництво, літаком та судобудівництво, турбобудівництво, поліграфія, виробництво меблів, виконання науково-дослідницьких послуг та інші виробництва індивідуального типу.

Індивідуальне виробництво характеризується довгим циклом виробництва на узкоспеціалізованих та широкоспеціалізованих підрозділах по відношенню до випускаємої продукції. При цьому випускаються не повторюючи або повторюючи вироби різних розмірів – крупні, середні та малі. Продукція в багатьох випадках складна, складена з великої кількості операцій.

Одиничному та малосерійному виробництву притаманні найбільш складні системи оперативного планування й управління виробництвом із використанням укрупнених планово-облікових одиниць: виробничий заказ, товарокомплект, вузловий комплект. Зв'язок між окремими етапами забеспечується цикловими (сітьовими) графіками, зведеними графіками запуску – випуску заказів.

Виробничий заказ як планово-облікова одиниця включає весь комплекс робіт, від яких залежить досягнення кінцевого результата – виконання заказу.

При продовженості циклу зборки більш ніж одного місяця деталі подають до зборочних цехів та дільниці партіями у відповідності з графіком виконання зборочних робіт; до оброблюваних цехів вони постачаються в комплекті, необхідному для зборки вузла або групи вузлів, що належать до наступної обробки у виробництві. Планово-обліковою одиницею для заготовельних та оброблюваних цехів буде комплект деталей на вузел або групу вузлів, для зборочних цехів – етапи загальної зборки або виробничий заказ.

Відпуск матеріальних цінностей зі складів оформлюється різними первинними документами в залежності від використовуючи систем матеріального забезпечення робочих місць. В любому випадку відпуск здійснюється по завчасно запланованими лімітами на підставі набору норм витрат матеріалів, відповідним спеціалізації та організаційній самостійності виробничих підрозділів. При децентралізованій системі відпуска матеріалів використовуються лімітні відомості повного переліку матеріалів, використованих цехом, при централізованій системі – лімітні відомості для бригади.

Ліміт по кожному найменуванню матеріалів розраховується спеціальною службою на базі плануємого запуску заготовок, деталей та напівфабрикатів, а також єдиних норм запасів ресурсів в цехових складах, на робочих місцях та норм витрат згрупованих за планово-обліковим одиницям.

Для цілей визначення фактичних матеріальних та трудових витрат, що відносяться до конкретного замовлення, деякі підприємства використовують комбіновані первинні документи, відображаючи рух сировини та матеріалів в цеху. Облік розпочинається з нульового рівня управління, тобто з місця виникнення інформації. В первинних документах є відображення фактичних й нормативних витрат матеріалів, виявлення відхилень від діючих на даний період часу норм, оперативне планування й облік видобутку бригадами годної та забракованої продукції, нарахування заробітної плати за годну продукцію, а також облік надходження напівфабрикатів на склади та облік руху напівфабрикатів в цеху.

Калькуляцію заказу здійснюють по мірі його закінчення. Всі витрати групуються в картці набору витрат. Наприклад, судобудівництво має довгостроковий цикл виробництва із одночасним виготовленням частин судна. Паралельна технологія виготовлення не дозволяє поступово збирати витрати. В цьому випадку в доповнення до основного замовлення відкривають декілька внутрішніх замовлень, кількість яких відповідає конструкційним елементам виробу. Прийнятий порядок забезпечує локалізацію витрат за окремими частинами загального замовлення.

Loading...

 
 

Цікаве