WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаБухгалтерський облік, Податки → Методи калькулювання витрат - Курсова робота

Методи калькулювання витрат - Курсова робота

При використанні в поточному обліку визначених облікових цін, щомісячно розраховуються суми й відсотки відхилень фактичної вартості матеріалів від вартості матеріалів за обліковими цінами. Облік відхилень (плюс чи мінус) до вартості матеріалів за обліковими цінами дає їх фактичну собівартість.

Таблиця 1.1 - Розподіл відхилень в собівартості матеріалів

№ п/п

Показник

Вартість матеріалів за обліковими цінами

Відхилення в собівартості матеріалів

Фактична собівартість матеріалів (гр. 3 + гр. 4)

1

2

3

4

5

1

Залишок на початок місяця

7500,00

500,00

8000,00

2

Надійшло за місяць

42500,00

2500,00

45000,00

3

Всього (стр. 1 + стр. 2)

50000,00

3000,00

53000,00

4

Середній % відхилень

-

6

-

5

Залишок на кінець місяця

2812,00

168,00

2980,00

6

Списано у виробництво (стр. 3 – стр. 5)

47188,00

2832,00

50020,00

Примітка: 1. Для визначення середнього відсотка відхилення (6%) підсумкову суму відхилень (3000,00) множиться на 100 та ділиться на підсумкову суму вартості матеріалів по обліковим цінам (50000,00). 2. Для визначення суми відхилення в собівартості матеріалів на кінець місяця (168,00) вартість матеріалів на кінець місяця по обліковим цінам (2812,00) множиться на середній відсоток відхилення (6%) та ділиться на 100. 3. Дані по залишкам матеріалів на кінець місяця по обліковим цінам беруться з регістрів бухгалтерського обліку та звітів матеріально-відповідальних осіб.

При незначній номенклатурі й наявності умов організації аналітичного обліку матеріалів партіонним способом виробничі підприємства в якості облікових цін можуть використовуватись ціни фактичної собівартості їх придбання. В цьому випадку ціна одиниці матеріалу визначається шляхом ділення загальної фактичної собівартості придбання матеріалів на їх кількість. За цими цінами здійснюється відпуск матеріалів у виробництво.

Виробничі підприємства фактичну собівартість описуваних у виробництво матеріалів можуть визначати одним з наступних методів:

  • за собівартістю одиниці продукції;

  • за середньою собівартістю;

  • за собівартістю перших за часом придбання – ФІФО;

  • за собівартістю останніх за часом придбання – ЛІФО.

При цьому необхідно мати на увазі, що протягом звітного періоду підприємство може використовувати лише один з вищеперелічених методів, який фіксується в обліковій політиці підприємства.

Всі операції, пов'язані з надходженням, переміщенням та відпуском матеріалів, оформлюються первинними документами: транспортними накладними, вимогами, рахунками-фактурами, лімітно-забірними картами тощо.

Відпуск матеріалів у виробництво оформлюється лімітно-заборною картою (виписується плановим відділом або відділом забезпечення), в якій вказується: вид операції, номер складу, шифр витрат, найменування та номенклатурний номер відпускаємих матеріалів, одиницю виміру, ліміт місячних витрат матеріалів, який визначається діючими нормами витрат.

Крім того, безпосередньо на складах зберігання матеріалів ведеться суворий облік об'єктів – такий облік називають оперативним.

По закінченню місяця екземпляр лімітно-забірної карти передають до бухгалтерії для відображення витрат матеріалів на відповідних рахунках бухгалтерського обліку.

Синтетичний облік матеріалів ведеться на рахунку 20 – Запаси, до якого можуть відкрити наступні субрахунки:

201 – сировина та матеріали;

202 – покупні напівфабрикати та комплектуючі вироби;

203 – паливо;

204 – тара й тарні матеріали;

205 – будівельні матеріали;

206 – матеріали, передані в переробку;

207 – запасні частини;

208 – матеріали сільськогосподарського значення;

209 – інші матеріали.

За звичай на цих рахунках також відображають транспортно-заготовельні витрати (ТЗВ) за умови відкриття в рамках рахунка два аналітичних: матеріали по обліковим цінам та ТЗВ.

Як правило, витрати матеріалів списуються на рахунок 231 – „Основне виробництво", проте на підприємствах досить часто є допоміжне виробництво, витрати якого калькулюються на рахунку 232. Крім того, якщо витрати матеріалів не можливо віднести прямим методом на виготовляючи об'єкт, то ці витрати списуються на 91, 92, 93 в залежності від напрямку витрат.

Будь-які витрати матеріалів на виробництво повинні сурово контролюватися, для чого в організаціях використовують норми витрат матеріалів. Норми визначаються технічними службами на підставі технології виробництва, креслень, специфікації на одиницю виробу або напівфабрикату в технологічних картах.

Для зниження матеріалоємності виробів велике значення носить організація контролю по раціональному використанню сировини та матеріалів у виробництві. Для цих цілей підприємство може використовувати наступні методи:

  • сигнального документування;

  • партійного розкрою;

  • інвентарний.

Метод сигнального документування базується на тому, що відпуск матеріалів зверх норми або заміна одних матеріалів іншими оформлюється спеціальними документами, які сигналізують про відхилення.

Метод партійного розкрою дозволяє контролювати витрачання на робочих місцях найбільш дефіцитних та багатовартістних матеріалів. Його суть заключається в тому, що по кожній партії матеріалу, відпущеного у виробництво, визначається результат – економія або перевитрати. При цьому методі фактичні витрати матеріалів визначаються як різниця між відпущеною та повернутої кількості, а витрати за нормами – множенням кількості заготовок на норму. Відхилення від норм визначається порівнянням фактичних витрат з нормативними.

Метод партійного розкрою дозволяє визначати відхилення від норми витрат по кожній партії використовуючого матеріалу в розрізі кожного робочого місця, що дозволяє оперативному попередженню недоліків або закріпленню досягнень у використанні матеріалів.

Інвентарний метод полягає в тому, що по закінченню робочої зміни, доби або іншого звітного періоду проводять інвентаризацію залишків невикористаних матеріалів за кожним робочим місцем (цеху, дільниці, бригаді). Відхилення визначаються не по партіям матеріалів, а по окремим виконавцям, бригадам, цехам в цілому за зміну, добу, тиждень, місяць. Фактичні витрати сировини й матеріалів на виробництво визначається шляхом сумування їх залишку на початок звітного періоду з надходженням та за виліком з отриманого результату залишку на кінець звітного періоду. Витрати за нормами розраховуються множенням кількості виготовлених виробів або напівфабрикатів на норму витрат сировини та матеріалів.

При цьому методі фактичні витрати сировини та матеріалів по кожній калькуляційній групі порівнюють з нормативними та визначають відхилення від встановлених норм, які потім розподіляються по відповідним об'єктам обліку витрат пропорційно нормативним витратам.

Розподіл сировини й матеріалів на собівартість окремих видів виробів прямим шляхом, на підставі первинних документів не завжди можливо. В комплексних виробництвах, де з одних й тих самих матеріалів виготовляються декілька видів або сортів продукції, відповідно різним об'єктам калькуляції, витрати сировини й матеріалів визначається другорядним шляхом на підставі нормативів та коефіцієнтів.

При нормативному способі фактично використані сировина й матеріали розподіляють по видам продукції пропорційно витратам по нормі.

При коефіцієнтному способі підставою розподілу сировини й матеріалів між видами продукції є коефіцієнт утримання, що показує долю сировини й матеріалів по кожному виробу. Для цього використовують наступну формулу:

Pi = P * Ki ,

де Pi – фактичні витрати сировини й матеріалів на і-тий виріб;

Р – фактичні витрати сировини й матеріалів на всі види продукції;

Кі – коефіцієнт утримання і-тої продукції.

Всі вищезазначені методи контроля допомагають визначити відхилення від норм по сировині й матеріалам, встановити причини відхилень, а також прийняти міри, направлені на їх усунення.

1.2 Облік витрат на оплату праці та утримань на соціальні заходи

Loading...

 
 

Цікаве