WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаБухгалтерський облік, Податки → Історія розвитку концептуальних підходів до аудиту - Курсова робота

Історія розвитку концептуальних підходів до аудиту - Курсова робота

Аудит проводиться так, щоб забезпечити розумну гарантію того, що суттєві неточності у фінансовій звітності буде виявлено. Принцип розумної достатності полягає в тому, що аудитор не може бути абсолютним гарантом правильності фінансової звітності. Якщо б аудитор відповідав за те, що всі елементи фінансової звітності абсолютно правильні, то кількість необхідних аудиторських свідчень і відповідно вартість виконання аудиту зросли б настільки, що сам аудит втратив би свою економічну доцільність. Тому в разі, коли в результаті аудиту не виявлено певної суттєвої неточності, аудитор видає аудиторський висновок без зауважень і вказує на те, що він діяв відповідно до прийнятих стандартів аудиту.

У спеціальній зарубіжній літературі розрізняють два вида неточностей: помилки і відхилення від норм [72,44]. Відхилення від норм — це навмисно неправильне відображення й подання даних обліку та звітності однією чи кількома особами зі складу керівництва чи службовців підприємства, яке включає: маніпуляцію обліковими записами і фальсифікацію первинних документів, реєстрів і звітів; неадекватні записи в обліку, які викривляють зміст господарських операцій і порушують правила, визначені законодав ством чи обліковою політикою підприємства; навмисно неправильні оцінки активів і методів їх списання; знищення чи пропуск результату коригуючих записів чи документів; знищення результатів господарських операцій.

Помилка ненавмисне викривлення фінансової інформації в результаті арифметичних чи логічних похибок в облікових записах, недогляду в повноті обліку чи неправильного подання фактів господарської діяльності, наявності і стану майна, розрахунків та ін.

Відхилення від норм чи помилки класифікують:

— порушення чинного законодавства;

  • недотримання нормативних актів, що визначають організацію таметодологію обліку;

  • недотримання протягом звітного року прийнятої облікової політикивідображення в бухгалтерському обліку окремих господарських операцій іоцінки майна;

  • порушення принципу віднесення доходів і витрат до звітних періодів;

  • недотримання єдності і розмежування обліку витрат, які відносятьсяна витрати виробництва і збуту, на прибуток і спеціальні джерела покриття;

  • недотримання тотожності даних аналітичного обліку оборотам і залишкам на рахунках синтетичного обліку [189, Щ.

Викривлення облікових записів — це навмисне викривлення чи пропу-щення облікових записів про господарські операції або певних відомостей; викривлення в обліку підсумкових чи інших сум; навмисне викривлення фінансової звітності.

Фальсифікація бухгалтерських документів і записів — це оформлення свідомо неправильних чи фальшивих бухгалтерських документів (рахунків-фактур, накладних, векселів тощо).

Неадекватні записи в обліку — це навмисне використання неправильних (некоректних) бухгалтерських проведень чи стернуючих записів з метою викривлення даних обліку і звітності.

Заміна та знищення результатів господарських операцій — це сторну-ючі записи, аналогічні за змістом і сумами основним бухгалтерським проведенням.

Прикладами відхилень від норм є розкрадання активів, зокрема, коли службовець приймає готівку за реалізовані товари (послуги), не оприбутковуючи касовий виторг; навмисне зменшення обсягів реалізації з метою заниження суми прибутку.

Аудиторам, як правило, складніше виявити відхилення від норм, ніж помилки. Це пояснюється тим, що відхилення від норм є результатом омани, підлогу. Встановлення рівня відповідальності аудитора за виявлення відхилень від норм потребує особливої уваги.

По своїй суті зловживання адміністрації підприємства такі, що їх важко виявити, бо одному чи декільком керівникам буває легко обійти систему внутрішнього контролю. Тому не можна чекати від аудитора такої ж високої ймовірності виявлення випадків зловживань адміністрації, як і виявлення суттєвих ненавмисних помилок.

Аудитору складніше виявити фальшивку, оскільки, як правило, адміністрація підприємства робить все можливе, щоб приховати зловживання і махінації, тому забезпечення однакової ймовірності виявлення ненавмисної помилки і навмисного зловживання є надто складним завданням, щоб бути економічно вигідним як для аудиторів, так і для суспільства [72, 45]. Але аудитори значною мірою відповідальні за виявлення випадків суттєвих зловживань адміністрації. Останнім часом у зарубіжних країнах зобов'язують аудитора ретельно аналізувати свідчення про можливі зловживання адміністрації компанії.

У спеціальній літературі зазначається, що відповідальність аудитора за невиявлення зловживань працівників менша, ніж його відповідальність за невиявлення помилок. Якби аудитори були зобов'язані виявити буквально всі випадки зловживань працівників, то масштаби аудиту довелося б істотно розширити, оскільки багато різновидів таких зловживань досить важко, а інколи майже неможливо, викрити. Процедури, необхідні для виявлення всіх випадків зловживань, можуть настільки дорого коштувати, що одержана від них вигода не зможе їх виправдати. Так, якщо мають місце інтелектуальні підробки за таємною змовою декількох службовців з фальсифікацією певних відомих їм документів, то в межах звичайного аудиту таке зловживання розкрити досить важко.

Аудитор має визначити ймовірність існування зловживань на початку роботи, як складового елементу аудиторських процедур вивчення системи внутрішнього контролю господарської системи і визначення рівня ризику, пов'язаного з цим контролем. Аудитор вбачає необхідність збільшення обсягу аудиторських свідчень, якщо доходить висновку, що на підприємстві немає адекватної системи внутрішнього контролю, чи зауважує випадки невиконання службовцями контрольних процедур.

У цьому зв'язку доцільно розглянути національний норматив аудиту № 7 "Помилки та шахрайство", в якому висвітлюються такі положення:

— види викривлень фінансової звітності;

  • ризик та фактори впливу на ймовірність цих викривлень;

  • відповідальність аудитора за правильність і відповідність використаних під час аудиту процедур виявлення навмисних та ненавмисних помилок;

  • дії аудитора в організаційному плані після їх виявлення і відповідальність сторін аудиторської перевірки.

Назва національного аудиторського нормативу та в цілому його зміст відповідають аналогічному міжнародному стандарту № 11 "Шахрайство і помилка". Однак в українському нормативі зазначається, що метою нормативу є забезпечення правильного тлумачення і використання термінів "шахрайство" і "помилка" з позицій підготовки аудиторського висновку, визначення ризику аудиту і впливу шахрайства та помилок на достовірність фінансової звітності клієнта. Міжнародний стандарт трактує мету, як визначення відповідальності аудитора за виявлення матеріальних викривлень, які є результатом шахрайства чи помилки при проведенні аудиту фінансової інформації, а також повідомлення керівництва про процедури, які аудитор повинен виконати за обставин виявлення навмисних чи ненавмисних помилок.

Визначення термінів "шахрайство" і "помилка" навіть в ракурсі аудиторської перевірки не є прерогативою Аудиторської палати, оскільки згідно з Цивільним кодексом України шахрайство є одним із видів цивільних злочинів, у зв'язку з чим кваліфікувати дії як шахрайство можуть тільки судово-слідчі органи. Тому було б доцільно назву нормативу змінити на "Дії аудитора при виявленні навмисних та ненавмисних помилок у фінансовій звітності (викривлень фінансової звітності)" [65, 48]. При цьому за характером походження реальні викривлення фінансової звітності необхідно поділити на навмисні та ненавмисні, а в нормативі визначити дії аудиторської фірми чи аудитора у зв'язку з виявленням у ході аудиту викривлень фінансової звітності, що впливають на її достовірність.

Loading...

 
 

Цікаве