WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаБухгалтерський облік, Податки → Бухгалтерський баланс: економічний зміст, методика складання, аудит та аналіз основних показників - Курсова робота

Бухгалтерський баланс: економічний зміст, методика складання, аудит та аналіз основних показників - Курсова робота

    • 1 "Загальні вимоги до фінансової звітності";

    • 2 "Баланс";

    • 3 "Звіт про фінансові результати";

    • 4 "Звіт про рух коштів";

    • 5 "Звіт про власний капітал";

    • 6 "Виправлення помилок і зміни у фінансових звітах".

При цьому аудитор перевіряє графіки подання звітності, пояснювальної записки і річного звіту, а також те, як на підприємстві виконуються зауваження податкових служб, пропозиції і рішення фінансових органів, банків щодо поточної і періодичної звітності, зокрема з'ясовує, чи внесені корективи до балансу, зроблені при затвердженні звіту за минулий рік. Установлюється реальність балансу, повнота і своєчасність проведення інвентаризації всіх товарно-матеріальних цінностей і розрахунків, дебіторської і кредиторської заборгованості, правильність відображення фінансових результатів. Перевіряючи звітність, аудитор визначає повноту і взаємозв'язок звітних форм поточної і річної бухгалтерської та статистичної звітності. Одночасно з'ясовує, як на підприємстві здійснюються аналіз і затвердження звітності структурних підрозділів, чи обговорюється поточна і річна звітність на виробничо-технічних нарадах, зборах засновників та акціонерів, наявність протоколів про затвердження звітності і розподіл прибутків, як виконуються рішення цих нарад, зборів.

Аудитор вивчає всі зауваження щодо поточної і річної звітності, які надходять на підприємство від місцевих фінансових органів, податкових служб, з'ясовує, що зроблено керівником підприємства для усунення недоліків і поліпшення фінансово-господарської діяльності.

Метою перевірки фінансової звітності незалежним аудитором є висловлення думки про рівень об'єктивності, за яким звітність характеризує фінансовий стан, результати діяльності, а також рух коштів відповідно до загальноприйнятих бухгалтерських принципів.

Аудитори збирають свідчення для того, щоб оцінити, чи об'єктивно складена фінансова звітність, а також для надання відповідного аудиторського висновку. Якщо зібрано досить свідчень, які дозволяють зробити висновок про те, що фінансова звітність навряд чи введе в оману користувача, то аудитор дає висновок про її об'єктивність і вважає за можливе зв'язати своє ім'я з цією фінансовою звітністю. Якщо ж факти, які мали місце до і після складання фінансової звітності свідчать про те, що насправді звітність була представлена необ'єктивною, то, швидше за все, доведеться доводити, що він провів аудит належним чином і зробив обґрунтований висновок.

Хоча аудитор – не гарант об'єктивності наданої фінансової звітності, на нього покладається значна відповідальність за повідомлення користувачів про те, чи вірно вона представлена. Якщо аудитор вважає, що звітність представлена необ'єктивною, або якщо він не може прийти до певного висновку, через брак зібраних аудиторських свідчень чи через інші перешкоди, то він зобов'язаний повідомити про це користувачів за допомогою свого аудиторського висновку.

Для будь-якого конкретного балансу існує мета аудиту. Конкретну мету аудиту можна розробляти, спираючись на твердження користувача, а також на загальну мету аудиту.

Тому мета, яку переслідує аудитор, формулюється відразу після одержання тверджень користувача і тісно зв'язана з ними. Тому найперший обов'язок аудитора, визначити чи правильні твердження користувача щодо фінансової звітності.

Зміст цілей аудиту полягає в тому, щоб зібрати потрібну кількість свідчень, а потім вирішити, які фактичні дані необхідно збирати в конкретних обставинах, при яких проводиться аудит. Цілі залишаються тими ж при різних перевірках, але фактичні дані будуть різними залежно від обставин.

Варто розрізняти головні і конкретні цілі аудиту для кожної статті балансу. Головні цілі аудиту стосуються кожного балансового рахунка. Конкретні цілі аудиту на кожному балансовому рахунку формулюються таким чином, щоб ці формулювання максимально відповідали особливостям конкретної задачі. Після того, як стають відомі головні цілі аудиту, їх можна використовувати при розробці конкретних цілей.

Головні цілі аудиту поділяються на дві категорії: рівень загальної прийнятності та інші. Мета визначення загальної прийнятності допомагає аудитору оцінити, чи є баланс прийнятним у світлі інформації про господарську діяльність користувача, якою володіє аудитор. Якщо аудитор вважає, що відповідно до цієї інформації баланс не є прийнятним, він може перенести свою увагу на одну чи кілька інших ланок аудиту.

Перевірка на рівень загальної прийнятності повинна допомагати аудитору з'ясувати, чи залишки по рахунках містять істотні помилки. Подібні перевірки допоможуть визначити, чи висока ймовірність досягнення інших цілей аудиту. Вони допомагають планувати дії, спрямовані на одержання конкретних фактичних даних.

Аудитор визначає, чи дійсно потрібно було включати до фінансової звітності суми, що там зафіксовані. Наприклад, порушенням у цьому випадку буде внесення якої-небудь суми реалізації в журнал реалізації та у головну книгу, якщо цієї реалізації насправді не було. Дана мета аудиту досягається при перевірці аудитором тверджень адміністрації про наявність і виникнення.

Велика частина активів балансу повинна не тільки існувати, але і належати власникам, щоб їх можна було включити у фінансову звітність так само і зобов'язання повинні до чого-небудь відноситися. З цією метою аудитор перевіряє твердження керівництва про права і зобов'язання.

Також необхідна арифметична перевірка окремих підсумків, включених у загальний баланс, у тому числі арифметичної правильності звітів і визначення обсягу чистої реалізації.

Аудитор перевіряє, чи на тих рахунках враховуються суми і чи правильно представлені ці рахунки у фінансовій звітності. Наприклад, активи необхідно відповідним чином розподілити на основні і оборотні, а суми, що підлягають одержанню від дочірніх компаній, службовців і директорів, потрібно відокремити від дебіторської заборгованості клієнтів. План рахунків клієнта – це найважливіший інструмент, використовуваний аудитором для визначення того, чи правильно клієнт робить рознесення по рахунках. Розмежування – господарські операції, близькі до дати балансу, варто враховувати за відповідний період, потрібно перевірити чи по періодах враховані господарські операції. Найчастіше неточності виникають при записі даних про господарські операції, що враховані ближче до кінця звітного періоду. Подібні перевірки варто вважати частинами перевірки рахунків, балансу чи зв'язаного з ними звіту про прибутки і збитки.

Арифметична точність – це перевірка, чи відповідають окремі статті балансу підсумкам в облікових регістрах і в головній книзі. Баланс складається зі статей, що визначені за підсумками в журналах обліку господарських операцій, підготовлених і вивірених користувачами. При арифметичній перевірці потрібно упевнитися в тому, що всі статті балансу відбиті точно, що підсумки вірні і вони відповідають даним головної книги. Наприклад, загальна сума дебіторської заборгованості повинна в підсумках дорівнювати її аналогічний сумі по рахунках дебіторів у журналі ордері і залишкам по відповідних рахунках в головній книзі.

Аудитору потрібно переконатися в тому, що всі статті балансу і зв'язана з ними інформація вірно відбиті у фінансовій звітності і правильно розкриті.

Визначивши головні цілі, можна розробити конкретні по кожному рахунку і по фінансовій звітності. Повинна бути визначена принаймні одна конкретна мета в рамках кожної головної мети, якщо аудитор не дійде висновку, що ця мета не є важливою чи суттєвою. У даних обставинах до однієї головної мети можуть відноситися кілька конкретних цілей.

Визначивши конкретні цілі аудиту для кожного з елементів фінансової звітності, можна розпочати процес збору фактичної інформації. Аудитор визначає, які свідчення необхідно в даному випадку зібрати. Аудит спирається на визначений набір методів його організації, що допомагають зібрати достатню кількість свідчень. Процес аудиту містить у собі чотири фази:

  1. Планування та розробка аудиторського підходу.

  2. Тестування контрольних моментів та перевірка господарських операцій.

  3. Перевірка статей балансу.

  4. Завершення аудиту та складання висновку.

В аудиті існують способи, за допомогою яких аудитор може збирати свідчення, щоб досягти цілей, що стоять перед ним. Вибір аудитором свого підходу визначається двома міркуваннями: необхідно зібрати достатню кількість свідчень, щоб аудитор міг узяти на себе професійну відповідальність, а крім того, вартість накопичених свідчень має бути мінімальною. Перша умова більш важлива, але і мінімізація вартості також необхідна, якщо аудиторська фірма хоче бути конкурентноздатною і приносити прибуток. Якщо не існує особливої необхідності, то перевірка вартості аудиторських свідчень не буде важкою. У цьому випадку аудитори будуть додавати одне свідчення до іншого, поки не переконаються, що не має ніяких істотних неточностей.

Коли, на думку аудитора, ризик контролю значний він може зменшити недовіру до точності інформації фінансової звітності, що безпосередньо відноситься саме до цих контрольних моментів, інакше перевіряти її прийдеться шляхом збору аудиторських свідчень. Але щоб обґрунтувати свою думку про те, що ризик контролю незначний, аудитор повинен перевірити ступінь ефективності контрольних моментів. При такій перевірці використовують процедури, які називають тестами контрольних моментів.

Loading...

 
 

Цікаве