WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаБухгалтерський облік, Податки → Натуральна сплата податків у сільському господарстві як одна з форм розрахунків з бюджетом - Реферат

Натуральна сплата податків у сільському господарстві як одна з форм розрахунків з бюджетом - Реферат

Але при вивчені цього питання стає очевидним, що у програші залишаються усі учасники, які беруть участь у розрахунках, включаючи, у першу чергу, державу. По-перше, господарства, яким поставлене зерно зарахувалось за ціною 220 грн. за 1 тонну, маючи певний досвід, могли не поспішати із його поставкою у майбутньому році. Вони змогли б це зробити і наприкінці року за єдиними для всіх платників правилами та цінами, що уже сформуються на той час.

По-друге, платники фіксованого сільськогосподарського податку, яким зерно зарахувалось за ціною 300 грн., також могли не поспішати із поставками у майбутньому році. Адже вони уже мали позитивний для себе досвід, коли через затримку поставок зерна у 1999 році ними отримано певну перевагу у порівнянні з іншими господарствами, яким його зараховано за ціною 220 грн. Очевидно, що у майбутньому вони також могли сподіватись на такі ж податкові привілеї.

Ще у гіршому становищі могли перебувати і самі пенсіонери, які мали отримувати зерно у рахунок виплати пенсій. Для них як найсуттєвіше могла відчуватись недосконалість в оцінці зерна, оскільки це безпосередньо зачіпало їх інтереси. Це й очевидно. Адже при одержанні зерна до 1 жовтня пенсіонери мали можливість отримати його більше, ніж після цієї дати. У порівнянні з платниками фіксованого сільськогосподарського податку, пенсіонери були зацікавлені, щоб зерно, яке видавалось їм у рахунок виплати пенсій, розцінювалось за найменшими цінами.

Таким чином, при поставках продукції у рахунок сплати фіксованого сільськогосподарського податку в той час виникало декілька точок зору на існуючу проблему. Причому кожна із цих точок зору протилежна за своїм змістом. Першу точку зору безумовно підтримували ті, хто здійснював поставки сільськогосподарської продукції. На їх думку поставлене зерно чи інша сільськогосподарська продукція у рахунок сплати фіксованого сільськогосподарського податку мали бути розцінені за найвищими цінами. За такої ситуації вони змогли б покрити свої витрати по виробництву цієї продукції та отримати більшу суму прибутку, що є кінцевою метою кожного суб'єкта підприємництва.

Іншу точку зору, що викладена вище, мали громадяни, які отримували цю продукцію у рахунок виплати пенсій, допомог соціального та заохочувального напряму. Безумовно, за діючого порядку розрахунків з фіксованого сільськогосподарського податку та з виплати пенсій, пенсіонери були зацікавлені одержати продукцію у рахунок соціальних виплат до її переоцінки. Адже за обставин, коли продукцію буде переоцінено у сторону збільшення ціни, пенсіонери зможуть її отримати набагато менше.

Це основний прорахунок, що допущений при визначенні ціни на продукцію, яка поставлялась у 1999 році у сплату фіксованого сільськогосподарського податку.

По-третє, не можна не помічати й того, що недосконалість в оцінці зерна, яка проявлялась при сплаті фіксованого сільськогосподарського податку, не сприяла довірі платників податків до національної податкової системи у цілому. Насамперед, і що особливо небажано, могла втратитись довіра платників, які до цього часу належали до числа найбільш свідомих. Можна з впевненістю сказати, що замість того, щоб збільшувати кількість платників із податковою свідомістю, держава могла їх втратити. Причому це відбувалось не із об'єктивних причин, а через ігнорування основних податкових принципів, які відомі ще з часів Адама Сміта.

Це інший не менш важливіший прорахунок, допущений при заготівлі сільськогосподарської продукції у рахунок сплати фіксованого сільськогосподарського податку.

Можна припустити, що із зазначених причин та зважаючи на недосконалість в оцінці сільськогосподарської продукції, яка поставлялась у рахунок сплати фіксованого сільськогосподарського податку, Верховною Радою України було прийнято Закон України від 1 червня 2000 року "Про внесення змін до Закону України "Про фіксований сільськогосподарський податок" [8]. Із набранням чинності цього Закону (з 27 червня 2000 року) платники фіксованого сільськогосподарського податку мали можливість здавати сільськогосподарську продукцію у рахунок сплати цього податку за договірною ціною (але не нижче біржової ціни за вирахуванням витрат, пов'язаних з прийманням продукції). Причому поставлена у рахунок сплати фіксованого сільськогосподарського податку сільськогосподарська продукція оцінювалась за вказаною ціною на день сплати податку.

У цей же час Президентом України видано Указ від 29 червня 2000 року "Про невідкладні заходи щодо стимулювання виробництва та розвитку ринку зерна" [9]. Одним із основних завдань цього Указу стала оптимізація обсягів продажу зерна та запровадження механізму заставних і інтервенційних закупок, здійснення контролю за рухом зерна, оптимізація цін, захист сільськогосподарського товаровиробника та інвесторів від спекулянтів, перекупників і посередників на ринку, які, дестабілізуючи ціну, мали певний зиск від її зміни.

Таким чином, із запровадженням заставних закупок передбачалось, що зиск від перепаду цін на зерно буде мати не перекупник, а сільськогосподарський товаровиробник та інвестор. Суть заставної закупки якраз і полягав у тому, що при продажу зерна господарство не втрачає на нього права власності.

Звідси виходить, що при продажу зерна господарство матиме право на отримання доплати за вирахуванням витрат по його зберіганню. Це стосувалось і того зерна, яке мало поставлятись на хлібоприймальні пункти у сплату фіксованого сільськогосподарського податку. У цьому й полягав основний зміст захисту сільськогосподарського товаровиробника та інвестора.

Адже до цього часу ціни, які формувались на зерно, ставили сільськогосподарських товаровиробників у невигідне становище. Варто лише пригадати, що після закінчення жнив у 1999 році середні ціни на зерно по Україні становили 250-300 грн. Проте навесні 2000 року ціна на зерно збільшилась до 600-700 грн. Причому з урожаю 1999 року селянами було продано 11,5 млн. тонн зерна, у т. ч 11 млн. тонн - до нового року [10]. У програші знову залишились сільськогосподарські товаровиробники.

Тому із прийняттям Указу Президента України від 29 червня 2000 року "Про невідкладні заходи щодо стимулювання виробництва та розвитку ринку зерна" були підстави стверджувати, що питання оцінки зернових культур, які мали поставлятись у рахунок сплати фіксованого сільськогосподарського податку, було врегульоване. Залишалось лише на практиці здійснити комплекс заходів, пов'язаних із заготівлею сільськогосподарської продукції.

Однак, як уже зазначено вище, Законом України від 3 квітня 2003 року № 659-IV поставки сільськогосподарської продукції у рахунок сплати фіксованого сільськогосподарського податку було скасовано [11]. Причому зазначений закон, який безпосередньо впливав на розрахунки з

бюджетом сільгоспвиробників, було введено пізнішим числом, оскільки він набирав чинність з 1 січня 2003 року.

Таким чином, з цієї дати сільськогосподарські підприємства повинні сплачувати фіксований сільськогосподарський податок лише у грошовій формі. Зрозуміло, що із відновленням грошової сплати податків у сільському господарстві значно спрощується порядок виплати пенсій для пенсіонерів.

Отже, розкриваючи практичні аспекти поставок сільськогосподарської продукції у рахунок сплати фіксованого сільськогосподарського податку, можна зробити такі висновки.

Запровадження двох форм сплати фіксованого сільськогосподарського податку було вимушеним явищем, але й необхідним. За рахунок натуральних поставок зерна у сплату фіксованого сільськогосподарського податку держава змогла вчасно проводити розрахунки за пенсіями та проводити інші соціальні виплати. Тому, на нашу думку, в особливі періоди розвитку податкових систем натуральні податки у вигляді поставок сільськогосподарської продукції можуть існувати, але лише за вимушених обставин. У всіх інших випадках сплата податків повинна проводитись у грошовій формі. Це не тільки спростить сам механізм сплати, але й сприятиме розвитку товарно-грошових відносин в державі.

Література

1. Дема Д. І. Методологічні зміни в оподаткуванні сільськогосподарських товаровиробників //Фінанси України. - 2001. –№ 2. – С. 19-23.

2. Загородній А. Г., Вознюк Г. Л., Смовженко Т. С Фінансовий словник. - 4-те вид., випр. та доп. - К: Знання, КОО; Л.: Вид-во Львів. банк. ін-ту НБУ. - 566 с

3. Про фіксований сільськогосподарський податок: Закон України // Урядовий курєр. -1999. –№ 2-3. - 6 січня.

4. Про внесення змін до статті 9 Закону України Про фіксований сільськогосподарський податок : Закон України // Урядовий кур єр. - 1999. -№33. - 20 лютого.

5. Про затвердження Положення про порядок справляння та обліку фіксованого сільськогосподарського податку: Постанова Кабінету Міністрів України // Урядовий кур єр. - 1999. - № 83-84. - 6 травня.

6. Про невідкладні заходи щодо погашення заборгованості з виплати заробітної плати, грошового забезпечення, пенсій, стипендій та інших соціальних виплат на 1998 рік: Постанова Кабінету Міністрів України // Урядовий кур єр. - 1998. - № 85-86. - 7 травня.

7. Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 23 квітня 1999 року № 658: Постанова Кабінету Міністрів України // Урядовий курєр. - 1999. - № 192. -13 жовтня.

8. Про внесення змін до Закону України Про фіксований сільськогосподарський податок : Закон України // Урядовий кур єр. - 2000. - № 115. - 27 червня.

9. Про невідкладні заходи щодо стимулювання виробництва та розвитку ринку зерна: Указ Президента України // Урядовий кур єр. - 2000. - № 117. - 1липня.

10. Гайдуцький Π. Аграрний ринок: тінь і світло // Урядовий курєр. - 2003. - №209. -6 листопада.

11. Про внесення змін до Закону України Про фіксований сільськогосподарський податок : Закон України // Урядовий кур єр. - 2003. -№ 79. - 26 квітня.

Loading...

 
 

Цікаве