WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаБухгалтерський облік, Податки → Облік, контроль та ревізія готової продукції - Дипломна робота

Облік, контроль та ревізія готової продукції - Дипломна робота

Прямими вважаються витрати, що пов'язані з виробництвом певних видів продукції і можуть бути безпосередньо включені до їх собівартості за даними первинних документів. У складі прямих виробничих витрат можуть бути: вартість сировини та основних матеріалів, які складають основу продукції, що виробляється, покупних напівфабрикатів, допоміжних та інших матеріалів, зарплата та інші виплати працівникам, зайнятим у виробництві продукції. Інші прямі витрати можуть включати плату за оренду, амортизацію виробничих приміщень, обладнання тощо.

Ті ж витрати, які неможливо віднести безпосередньо до конкретного об'єкту витрат економічно доцільним шляхом, є непрямими. До непрямих відносять витрати, пов'язані з виробництвом декількох видів продукції, які включаються до їх собівартості за допомогою спеціальних методів, та із застосуванням бази розподілу, встановленої на підприємстві. Відповідно до П(С)БО – 16 до непрямих витрат віднесені загальновиробничі витрати.

За ступенем залежності від обсягу виробництва розрізняють постійні і змінні витрати. Постійними вважають витрати, величина яких суттєво не змінюється при змінах обсягу виробництва (витрати на утримання апарату управління, орендна плата, за користування виробничими приміщеннями, опалення й освітлення приміщень). Під змінними розуміють витрати, величина яких змінюється (зростає або знижується) залежно від зміни обсягів виробництва (наприклад якщо вироблено більше продукції, то спожилося більше електроенергії або залучилось більше робітників). До змінних витрат можуть бути віднесені витрати на сировину і матеріали, покупні напівфабрикати, комплектуючі вироби, витрати на відрядну оплату праці, технологічне паливо та енергію й інші.

Абсолютно точного розподілу витрат на постійні і змінні бути не може, тому що існують витрати, які містять у собі постійну і змінну частину.

У П(С)БО – 16 сказано, що перелік і склад постійних і змінних загальновиробничих витрат встановлюється підприємством. Це передбачає їх окремий облік.

При визначенні виробничої собівартості готової продукції важливе значення має правильна оцінка виробничих запасів. Порядок визначення первинної вартості запасів регулюється П(С)БО – 9.

Так до собівартості запасів, придбаних за плату, включаються транспортні витрати, митні збори і мито, витрати на страхування, транспортно-заготівельні витрати, непрямі податки, що не відшкодовуються підприємству (у т.ч. акцизний збір і ПДВ у вартості товарів, придбаних, наприклад, підприємством – неплатником ПДВ), а також інші прямі витрати підприємства, пов'язані з запасами і приведенням їх до стану, в якому вони придатні до використання.

Загальногосподарські та інші подібні витрати, безпосередньо не пов'язані з придбанням і доставкою запасів і приведенням їх до стану, придатного для використання, відносяться на витрати того звітного періоду, в якому вони були здійснені.

Стосовно транспортно-заготівельних витрат, то П(С)БО – 9 дозволено або одразу включати їх до собівартості одиниці запасів, або обліковувати їх загальною сумою на окремому субрахунку рахунків обліку запасів з наступним щомісячним розподілом між сумою залишку запасів на кінець звітного місяця і сумою запасів, що були за місяць.

Якщо матеріали не використані по закінченні звітного періоду, необхідно переглядати їх вартість на предмет визначення чистої вартості реалізації.

У зв'язку з необхідністю перегляду вартості і відповідної переоцінки облікова вартість запасів буде відрізнятися від вартості їх придбання. При визначенні собівартості готової продукції і списання запасів у виробництво бере участь їх облікова (переоцінена) вартість.

Необхідність переоцінки стосується також і готової продукції, що лічиться в залишку на кінець звітного року.

Основу виробничої собівартості складають матеріальні затрати, сума яких залежить від вибору того або іншого методу оцінки виробничих запасів, що повинно бути обумовлено в обліковій політиці.

При формуванні собівартості виробленої продукції підприємства можуть керуватись Методичними рекомендаціями.

Витрати сировини, матеріалів та інших виробничих запасів, що складають основу виробленої продукції, як правило можуть бути віднесені безпосередньо на собівартість продукції, що виготовляється, на підставі первинних документів, тобто є прямими.

Для того щоб визначити вартість виробничих запасів, спожитих на одиницю виробу, данні про їх витрачання протягом місяця групуються в окремих накопичувальних відомостях розподілу матеріалів.

Вартість сировини й матеріалів, що включається до виробничої собівартості, зменшується на вартість поворотних відходів. При цьому згідно з Методичними рекомендаціями поворотними відходами вважаються залишки сировини, матеріалів, напівфабрикатів, та інших видів матеріальних цінностей, що утворилися в процесі виробництва продукції та втратили повністю або частково споживчі якості початкового матеріалу, у зв'язку з чим використовуються з підвищеними витратами або зовсім не використовується за прямим призначенням.

Відходи є поворотними, якщо від їх використання можна одержати економічну вигоду. Якщо ж відходи не можуть бути використані, вони вважаються безповоротними і відносяться на собівартість виробленої продукції.

Згідно з Методичними рекомендаціями поворотні відходи оцінюються за ціною можливого використання (за зниженою ціною вихідного матеріалу), якщо вони можуть бути використані у виробництві.

Вартість поворотних відходів як частина запасів переглядається на кінець звітного періоду на предмет визначення чистої вартості реалізації і проведення, у випадку необхідності, відповідної переоцінки.

При формуванні виробничої собівартості продукції вартість поворотних відходів виключається із складу матеріальних витрат.

До інших прямих витрат відносять також витрати від браку.

Браком у виробництві вважається продукція, напівфабрикати, деталі, вузли, роботи, якість яких не відповідає встановленим стандартам або технічним характеристикам і які не можуть бути використані за своїм прямим призначенням або можуть бути використані тільки після додаткових витрат на виправлення .

За характером виправлених дефектів брак може бути виправним (недоліки можна усунути, а запаси згодом використати за прямим призначенням) і невиправним (вироблені запаси не можуть використовуватись за прямим призначенням, а дефекти не підлягають виправленню), а за місцем виявлення браку – внутрішній (виявлений в самому підприємстві) і зовнішній (виявлений покупцями і пред'явлений ними для відшкодування збитків).

Вартість браку визначається за фактичною виробничою собівартістю. Собівартість внутрішнього виправного браку включає: витрати на сировину і матеріали, напівфабрикати, витрачені на усунення дефектів; заробітну плату працівників, нараховану за виправлення браку, і нарахування на неї; частину загальновиробничих витрат.

Загальна сума втрат від браку включає вартість остаточно забракованої продукції, витрати на виправлення браку, вартість матеріалів, зіпсованих при налагодженні обладнання.

До складу собівартості готової продукції включаються загальновиробничі витрати перелік таких витрат наведено у п. 15 П(С)БО – 16. Загальновиробничі витрати є непрямими і відносяться на собівартість конкретних виробів пропорційно прийнятій на підприємстві базі розподілу.

У кінці місяця загальногосподарські витрати повинні бути розподілені з метою визначення їх сум, що припадає на одиницю виробу. Це необхідно для формування виробничої собівартості готової продукції.

Згідно з П(С)БО до собівартості продукції не включаються понад нормовані витрати, тому що згідно з принципом обачності вартість запасів не повинна бути завищена. Оскільки сума змінних витрат залежить від обсягу виробленої продукції, такі витрати повністю включаються до собівартості продукції. Величина постійних витрат залежить від обсягу виробництва. "Погоджуючись" оплачувати, наприклад, орендну плату, керівництво розраховує на визначений рівень виробництва. За даними минулих років можна судити про те, який рівень виробництва є для підприємства "нормальним".

Таким чином, особливістю при визначені собівартості готової продукції згідно з П(С)БО – 16 є застосування поняття "нормальна виробнича потужність".

Нормальна виробнича потужність – це очікуваний середній обсяг діяльності (очікуваний обсяг виробництва), якого можна досягти за звичайних умов роботи підприємства протягом декількох років або операційних циклів з урахуванням запланованого обслуговування виробництва.

Продукція, що не пройшла всіх стадій обробки, повністю не укомплектована, не пройшла технологічного приймання, не може бути прийнята на склад у складі готової продукції, а тому відноситься до незавершеного виробництва.

Для визначення собівартості незавершеного виробництва необхідно знати його вартісне вираження і провести його оцінку.

Loading...

 
 

Цікаве